ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Китай змінює зовнішню стратегію: що змінить проект “Один пояс, один шлях”

2017-05-19

Саміт, що пройшов на минулих вихідних в Пекіні “Один пояс, один шлях”, не просто відкрив новий етап в історії самого амбітного економічного проекту в історії КНР, але і показав амбіції Китаю на світове лідерство.

Саміт, який зібрав в Пекіні 29 президентів і глав урядів, показав: вплив цього проекту не обмежиться економікою. Він веде до трансформації зовнішньої політики Пекіна.

“Один пояс, один шлях” слід розглядати в декількох ракурсах. По-перше, це цілий розсип інфраструктурних проектів. Частина з них вже реалізується, ще більше число – в планах найближчого майбутнього.

І мова йде не просто про розширення географії китайської активності в світі.

Поки його проекти в основному сконцентровані в Південно-Східній і Південній Азії, в традиційному ареалі китайської зовнішньої політики. Але в перспективі опорою китайської ініціативи стануть транспортні коридори, що ведуть з Китаю в Європу.

І саміт вже позначив рух в бік Центральної Азії, Закавказзя, Східної Європи, Близького і Середнього Сходу. Значить, в недалекому майбутньому вплив КНР стане тут таким же звичним фактором регіональної політики, яким зараз є роль США, ЄС або Росії.

По-друге, змінюється підхід КНР до здійснення економічної політики. Вона передбачає не тільки експансію на існуючих ринках, а й створення нових, перш за все, в країнах, розташованих уздовж транзитних маршрутів.

Сукупні інвестиції в рамках “Одного пояса, одного шляху” оцінюються в колосальні суми: від 2 до 3,5 трильйонів доларів.

Власне китайські вкладення також величезні. Тільки два приклади. Близько $ 12,5 млрд Китай інвестує в створення транспортного вузла, що спирається на порт Гвадар в Пакистані і зв’язує цей порт залізничними та автомобільними трасами з північно-східним Китаєм.

Ще близько $ 5,5 млрд КНР і китайські приватні інвестори виділять на спорудження залізниці Ботені – В’єнтьян в Лаосі. Але ж є ще вкладення, не пов’язані безпосередньо з транспортною інфраструктурою. У своєму виступі на саміті Сі Цзіньпін заявив, що довгострокові інфраструктурні вкладення КНР зажадають досконалого іншого підходу до захисту інвестицій. Китай не буде задовольнятися роллю важливого торговельного партнера.

Пекіну потрібні “акції” в регіональних політичних проектах, участь у вирішенні проблем міжнародної безпеки і важелі впливу на політичну ситуацію в країнах-партнерах. Без гарантій послідовності політики останніх ризикувати мільярдами Китай не стане.

Вже зараз по всьому простору “Одного пояса, одного шляху” Китай створює нові або посилює існуючі механізми політичного діалогу: з АСЕАН, з Росією, Туреччиною, Казахстаном, Монголією, В’єтнамом, Угорщиною та іншими.

Все більш помітним стає інтерес Китаю до внутрішньополітичних процесів в країнах Євразії: нові, довгострокові інтереси змусять Пекін грати в столицях своїх партнерів таку ж роль, яку відіграють, наприклад, США, і користуватися тими ж прийомами та інструментами (лобіюванням, грантами, “м’якою силою” і жорстким політичним тиском).

По-третє, для успішної реалізації поставлених завдань Китаю доведеться переглянути деякі давні принципи своєї зовнішньої політики.

“Один пояс, один шлях” передбачає створення десятків нових дипломатичних форматів, підписання сотень угод, укладення тисяч явних і таємних домовленостей. Всі ці кроки змінять політичну ситуацію в Євразії. Отже, політика щодо реалізації ініціативи остаточно підтвердить: Китай – глобальний гравець, активний і самостійний.

Сучасне китайське керівництво остаточно пориває з тактичним ходом, зробленим на початку реформ Ден Сяопіна: зосередитися на внутрішніх реформах, не вплутуватися в зовнішньополітичні авантюри, які не потурати великодержавним амбіціям.

Для доктрини “китайської мрії”, проголошеної Сі Цзіньпіном відразу після приходу до влади, конвертувати успіхи реформ в належний міжнародний статус – мета така ж важлива, як і продовження економічного зростання або боротьба з майновим розшаруванням в країні.

Свідченням іншого важливого зсуву в китайській політиці стала відсутність на саміті представників Індії. У Делі є чимало приводів побоюватися китайської активності, але, мабуть, найсуттєвіший пов’язаний з будівництвом Каракорумського шосе.

Це ділянка пакистанського транспортного коридору проходить по території Кашміру. Індія продовжує вважати Кашмір своїм – і незважаючи на це, Китай прийняв рішення про значні інвестиції в спірні території. Це може говорити про перегляд позиції КНР в питанні національного суверенітету і територіальної цілісності.

Ще недавно Пекін був категоричний – будь-яке втручання в справи суверенної держави, що здійснюється поза рамками Статуту ООН, неприпустимо. Воно не може бути виправдано нічим, навіть гуманітарною катастрофою або систематичними порушеннями прав людини.

Схоже, в цій доктрині також відбуваються зміни, і в перспективі це може бути небезпечним сигналом і для України.

Оцінюючи масштаб заходу, а також ініціативи, озвучені в Пекіні, деякі експерти відзначили, що Китай почав рух на Захід. Це абсолютно справедливо в географічному плані – саміт поставив вектор китайської експансії на найближчі десятиліття, і в її сферу потрапляє не тільки вся Азія, але і Європа.

Однак про зближення Китаю з Заходом як політичним явищем говорити не варто. Нинішній проект – політичний чи не більшою мірою, ніж економічний.

Його успіх гарантує КНР місце ключового центру сили в сучасному світі. Але для того, щоб досягти успіху, Пекіну знадобиться максимально зберігати автономність своєї політики – значить, вибудовувати і реалізовувати власний глобальний порядок, опонуючи Заходу.

“Один пояс, один шлях” – проект, без сумніву, глобалізаційний, але це – китайська глобалізація. І вона може здатися Заходу такою  ж чужою, як був і залишається китайський комуністичний проект.

“Європейська Правда”