ЄВРОПА — ПАРТНЕР, КИТАЙ — ПОСТАЧАЛЬНИК: ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ІМПОРТ ПОКАЗУЄ СПРАВЖНЮ ЕКОНОМІЧНУ ЗАЛЕЖНІСТЬ

2026-08-20

Україна дедалі глибше інтегрується з Європейським Союзом політично, інституційно та економічно. ЄС залишається головним торговельним партнером України, а європейський напрямок визначає правила, стандарти та майбутню модель української економіки.

Але якщо подивитися не на політичні декларації, а на те, звідки фізично приїжджають товари в Україну, картина буде зовсім іншою.

За сім місяців 2026 року Китай став беззаперечним лідером українського імпорту.

Україна ввезла товарів на $58,1 млрд. Із цієї суми $16,8 млрд припало на Китай. Це майже 29% усього імпорту країни.

Для порівняння:

Таким чином, китайський імпорт був більш ніж утричі більшим за польський і у 4,4 раза перевищив німецький.

І це вже не просто історія про дешеві товари з китайських маркетплейсів.

КИТАЙСЬКИЙ ІМПОРТ — ЦЕ ВЖЕ НЕ «ДРІБНИЦІ»

Якщо сприймати Китай лише як виробника одягу, електроніки, побутових товарів чи іншої споживчої продукції, ми ризикуємо не побачити головної зміни.

Найбільша категорія українського імпорту у 2026 році — машини, устаткування та транспорт.

За січень–липень її обсяг становив $25,7 млрд. Це майже 44% усього імпорту України за цей період.

Тобто значна частина грошей, які Україна витрачає на імпорт, іде не на кінцеве споживання, а на те, що допомагає економіці працювати: транспорт, обладнання, електротехніку, машини та технологічні компоненти.

І саме тут китайський фактор стає значно цікавішим.

НАЙКРАЩИЙ ПРИКЛАД — АКУМУЛЯТОРИ

У січні 2026 року Україна імпортувала 13,6 тис. тонн електричних акумуляторів на понад 10,4 млрд грн.

Це на 109% більше у фізичному обсязі, ніж у січні 2025 року.

Але головна цифра навіть не ця.

91% усіх акумуляторів за вартістю Україна отримала з Китаю.

На китайську продукцію припало понад 9,5 млрд грн із загальної вартості такого імпорту. Для порівняння, частка США становила 1,51%, а Польщі — 1,49%.

Це важливий сигнал.

Акумулятор сьогодні — це вже не просто товар для споживача.

Це частина системи резервного живлення, сонячної енергетики, електротранспорту, телекомунікацій, промислового обладнання та систем зберігання електроенергії.

Іншими словами, китайський імпорт дедалі частіше заходить в Україну не на полиці магазинів, а всередину інфраструктури.

ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ ПРО ТОВАРИ. ЦЕ ПРО ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ШАР ЕКОНОМІКИ

Саме тут, на нашу думку, і знаходиться головна зміна.

Україна може купувати політичну, фінансову та інституційну інтеграцію з Європою, але водночас її фізична економіка може дедалі більше залежати від азійських виробничих ланцюгів.

Європа для України — це ринок, інвестиції, правила, стандарти, фінансування та майбутня інтеграція.

Китай — це виробничі потужності, комплектуючі, обладнання та масштаб.

Ці дві ролі не суперечать одна одній. Навпаки — вони можуть існувати одночасно.

Саме тому фраза «Україна залежить від Китаю» була б занадто примітивною.

Точніше сказати: Україна дедалі більше залежить від Китаю як від джерела фізичних технологій та товарів, необхідних для функціонування її економіки.

І це вже зовсім інша проблема.

КИТАЙ ВИГРАЄ НЕ ТОМУ, ЩО УКРАЇНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ВІД ЄВРОПИ

Тут важливо уникнути ще однієї помилки.

Китай не «витісняє» Європу з української економіки.

У 2025 році Європейський Союз забезпечував близько 47% українського імпорту, тоді як Китай був окремим найбільшим постачальником серед країн.

Тобто йдеться про різні рівні економічних відносин.

Європа значною мірою формує середовище, в якому працює українська економіка.

Китай забезпечує значну частину фізичного наповнення цього середовища.

Це приблизно як різниця між операційною системою та обладнанням.

Україна може переходити на європейські стандарти, адаптувати митне законодавство до ЄС і будувати економічні зв’язки з європейським ринком — і водночас купувати значну частину обладнання для цієї економіки в Китаї.

До речі, у митній сфері Україна вже демонструє високий рівень адаптації до європейських правил: за підсумками 2025 року прогрес виконання зобов’язань у митній сфері сягнув 96%.

Тобто інституційно Україна рухається на Захід, а товарні потоки можуть рухатися значно складнішими маршрутами.

ВІЙНА ЛИШЕ ПОСИЛИЛА ЦЮ ОСОБЛИВІСТЬ

Після 2022 року змінилася сама логіка української логістики.

Класичний маршрут Китай → Чорне море → Україна більше не може розглядатися як безумовний стандарт. Частина вантажів іде через європейські порти, а потім автомобільним або залізничним транспортом потрапляє в Україну.

Водночас українські чорноморські порти поступово відновлюють контейнерні операції.

Наприклад, термінал TIS «Південний» позиціонується як великий контейнерний вузол із прямими автомобільними та залізничними сполученнями, а його оператор зазначає наявність регулярних контейнерних поїздів, які з’єднують українські міста з Китаєм.

Це означає, що китайський імпорт — це не абстрактні цифри митної статистики.

За ними стоїть ціла логістична система: китайський завод → порт → морський або сухопутний маршрут → європейський чи чорноморський хаб → Україна → внутрішній ринок.

І ця система продовжує працювати навіть в умовах війни.

ЩО НАСПРАВДІ ЗМІНИЛОСЯ

Найцікавіше — не сама цифра $16,8 млрд.

Цікавіше те, яке місце Китай займає в українській економіці.

Ще кілька років тому про китайський імпорт можна було говорити переважно через споживчий ринок.

Сьогодні картина складніша.

Китай дедалі глибше присутній у сегментах, які мають безпосередній стосунок до:

• енергетики;
• транспорту;
• електротехніки;
• машин та обладнання;
• систем зберігання енергії;
• електромобільності;
• телекомунікацій;
• виробничої інфраструктури.

Саме тому показник 29% китайського імпорту варто читати не лише як частку товарів.

Його потрібно читати як частку китайського виробничого потенціалу, який фактично присутній в українській економіці.

І ТУТ ВИНИКАЄ ГОЛОВНЕ ПИТАННЯ

Чи є це проблемою?

Не обов’язково.

Для українського бізнесу китайські виробники часто означають нижчу ціну, широкий вибір, швидке масштабування та доступ до технологій.

У ситуації, коли країні потрібно одночасно відновлювати інфраструктуру, енергетику, транспорт і промисловість, можливість швидко отримувати обладнання має величезне значення.

Проблема виникає тоді, коли імпорт починає заміщувати власне виробництво у стратегічних секторах.

Якщо Україна імпортує китайський товар — це одна історія.

Якщо Україна імпортує китайську технологію, комплектуючі, батареї, електроніку та обладнання, а всередині країни створює лише торгівлю й монтаж — це вже інша модель.

У першому випадку ми купуємо товар.

У другому — поступово формуємо залежність від чужого виробничого ланцюга.

ПАРАДОКС УКРАЇНСЬКОГО ІМПОРТУ

Саме тут, на мою думку, знаходиться головний парадокс.

Україна може ставати дедалі більш європейською економікою — і водночас дедалі більш китайською за походженням частини фізичних товарів та технологій.

Це не суперечність.

Європейська інтеграція визначає, за якими правилами Україна працюватиме.

Китай визначає, хто вироблятиме значну частину обладнання, яке за цими правилами використовуватиметься.

І саме тому просте порівняння «Китай проти Європи» не працює.

Правильніше говорити про дві різні ролі:

• Європа — економічна та інституційна інтеграція.
• Китай — виробнича та технологічна інфраструктура.

ЩО ЦЕ ОЗНАЧАЄ ДЛЯ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ВІЙНИ

Після завершення війни ця тенденція може навіть посилитися.

Україні знадобляться величезні обсяги обладнання для відновлення:

• енергетичної інфраструктури;
• житла;
• промисловості;
• транспорту;
• логістики;
• телекомунікацій;
• систем зберігання енергії.

Китай має масштаб виробництва, який дозволяє дуже швидко закривати такі потреби.

Тому питання для України полягає не в тому, чи купувати китайські товари.

Це економічно неможливо вирішити простим заборонним підходом.

Питання набагато складніше: Яку частину китайських технологій Україна просто імпортуватиме, а яку зможе локалізувати, виробляти або хоча б обслуговувати самостійно?

Саме від відповіді на це питання залежатиме, чи стане китайський імпорт фундаментом модернізації української економіки — чи її довгостроковою залежністю.

ВИСНОВОК

Цифра $16,8 млрд виглядає як черговий торговельний показник.

Але якщо подивитися глибше, вона розповідає значно більшу історію.

Україна рухається до Європейського Союзу, адаптує правила, змінює митну систему, відкриває свій ринок і дедалі сильніше інтегрується з європейською економікою.

Водночас майже третина всього українського імпорту вже походить із Китаю.

І китайська присутність поступово переміщується з категорії «дешеві товари» до категорії обладнання, технологій та інфраструктури.

Тому майбутня економічна карта України може виглядати набагато складніше, ніж проста вісь «Україна — ЄС».

Європа може стати для України головним ринком і політичним простором.

А Китай — одним із головних заводів, які фізично забезпечуватимуть роботу цієї економіки.

І саме ця комбінація — одна з найцікавіших економічних тенденцій, за якою варто стежити вже зараз.

Підготовлено АУКС за допомогою відкритих джерел:

• Державна митна служба України — customs.gov.ua
• Посольство КНР в Україні — ua.china-embassy.gov.cn
• МЗС України — mfa.gov.ua
• SCMP — scmp.com