З якою метою Китай понад 60 років будує стадіони бідним країнам

2022-08-17

Китай побачив вигоду у відносинах із бідними країнами, будуючи там стадіони та отримуючи доступ до вищих кабінетів місцевої влади, йдеться в джерелі Tribuna. Таку форму «м’якої дипломатії» китайський уряд використовує з 1950-х років. Суть її полягає в тому, що країна, з якою Китай хоче налагодити відносини, йде назустріч у деяких політичних та економічних питаннях, а у відповідь отримує «подарунки» у вигляді інфраструктурних об’єктів. Найбільші та найпомітніші з них — стадіони, тому такий вид дипломатії й назвали «стадіонним». За більш ніж 60 років Китай побудував вже понад сотню стадіонів у країнах Африки, Азії та острівних державах, відмінною рисою яких є слабкий економічний розвиток та низький рівень життя громадян.

Вартість стадіонів відносно невисока, китайська сторона в більшості випадків бере на себе всі обов’язки з будівництва — від початку до кінця. 70% таких «подарунків» припадає на країни Африки. Рідкісний Кубок африканських націй (КАН) у XXI столітті проходив без участі китайців у будівництві хоча б однієї арени. І ця тенденція тільки посилюється — турніри 2023-го (Кот-д’Івуар) та 2025-го (Гвінея) також будуть проведені на стадіонах, зроблених китайцями. Розуміючи, наскільки велика любов до футболу у цьому регіоні, Китай допомагає таким чином місцевій владі додатково прорекламувати себе. Місцеві політики видають таку допомогу за велике досягнення, спрямоване на встановлення добробуту громадян.

Але це лише гарна обгортка, за якою, звісно, ховаються особисті інтереси великої азіатської країни. Налагоджуючи контакт з урядами, засилаючи до країн своїх інженерів та довірених осіб, китайський уряд отримує доступ до вищих кабінетів влади та бізнесу, а також забезпечує собі місце за столом, коли настає час для тендерних процесів, пов’язаних із видобутком ресурсів. Нагадаємо, що цей регіон дуже багатий на корисні копалини.

На відміну від інших великих гравців у світовій політиці, Китай побачив вигоду в налагодженні контактів з країнами четвертого світу. Він вже є найбільшим торговим партнером більшості африканських країн. А коли настане час для того, щоб отримати вигоду, вони опиняться першими.

Невизнання Тайваню – одна з вимог до країн, що отримують стадіони.

Доступ до природних ресурсів – головна, але не єдина мета китайського уряду при використанні такої форми взаємин з країнами. У більшості випадків Китай вимагає від партнерів розірвати зв’язки з Тайванем.

У 2000-х була проведена тотальна робота з переманювання на свій бік країн Карибського моря та Атлантичного океану. Домініка, Гренада, Сент-Люсія та низка інших держав, які мали добрі стосунки з Тайванем, здобули кілька нових стадіонів місткістю від 9 до 20 тисяч. Від урядів цих країн вимагалося лише змінити дипломатичну лояльність до Тайваню на дипломатичну лояльність до Китаю, на що ті легко погоджувалися.

Заходять китайці також до країн, де футбол більш розвинений. Наприклад, 2011-го Коста-Ріка отримала 35-тисячник в обмін на відмову від дипломатичного визнання Тайваню. На матч-відкриття запросили збірну Китаю, а згодом приїхали Аргентина, Бразилія та Іспанія. Цей же стадіон регулярно приймає зірок світового масштабу – Шакіру, Бібера, Елтона Джона, Леді Гагу, Metallica та багатьох інших.

Робота над тим, щоб якнайменше країн розглядали Тайвань як самостійного гравця, ведеться досі. Наприклад, цього року розпочнеться будівництво стадіону у Сальвадорі. Чотири роки тому їхній уряд погодився на умови китайської сторони. Тепер чекають на 50-тисячник.

Єдиний унікальний випадок, коли все сталося навпаки, був у Кірибаті – маленькій острівній державі зі стотисячним населенням. Там місцева влада у 2002-му отримала 5,5 млн доларів від Китаю на будівництво спортивного комплексу, але через пару років розірвала відносини з китайцями, визнала Тайвань та почала співпрацювати з ним. Комплекс був добудований 2006-го, вже за допомогою нових партнерів.

Білорусь – єдина країна Європи з «подарунком» від Китаю, але він виявився кредитом.

У 2019-му стало відомо, що у Мінську з’явиться декілька нових спортивних об’єктів – Національний футбольний стадіон та басейн міжнародного стандарту. Тоді повідомлялося, що Китай вкладе 180 млн доларів у будівництво, але після візиту Лукашенка до КНР сума зросла до 235 млн. Лукашенко та його уряд наголошували, що це подарунок від китайських партнерів.

«Китайці роблять проєкт, щоб під ключ збудувати – я просив саме так, як подарунок білоруському народові. А білоруси у боргу не залишаться», – наголошував тоді Лукашенко.

Через рік місцеві журналісти дістали інформацію, що ті мільйони виявилися не подарунком, а пов’язаним кредитом. Китай сам вибиратиме, яку техніку, матеріали та обладнання використовуватиме для будівництва об’єктів. І тут вони, звісно, зроблять вибір на користь своїх постачальників, а не білоруських. Тобто гроші залишаться у своїй економіці. Також зі своєї країни китайці відряджають персонал для робіт. Розповсюджена схема, яку вони часто використовують при будівництві стадіонів і в деяких інших країнах.

Після будівництва бідні країни не мають грошей на підтримку функціонування.

До прикладу, стадіон, який приймав КАН-2017, заріс бур’яном. Однак не варто думати, що жителі бідних країн готові носити на руках китайців за такі «подарунки», адже претензій також вистачає.

Арена в Ямайці була покинута вже через рік після відкриття, з фінансовими проблемами зіткнувся стадіон у Шрі-Ланці, у Габоні боролися з неякісною каналізацією, а в Сент-Люсії зіткнулися з тим, що споруда протікала та розвалювалась.

Костариканський стадіон, попри відносно часту експлуатацію, теж критикувався місцевими активістами. Його будували силами китайців у розпал безробіття у Коста-Ріці. Завершивши об’єкт, жодних додаткових фінансових надходжень на обслуговування з китайської сторони не виділялося. А підтримка функціонування такої арени потребує чималих витрат, і далеко не всі країни справляються з цим.

Наприклад, так занедбано виглядає арена «Стад д’Оєм» у Габоні, яка ще 2017-го приймала матчі Кубка Африки. Вже кілька років він не експлуатується і потроху перетворюється на місце для зйомок фільмів про постапокаліпсис.

Місцеві жителі не оцінили такий подарунок, звинувативши владу у не найрозумнішому використанні ресурсів та грошей. «Ми не можемо з’їсти ваші стадіони», – скандували вони декілька років тому, а потім увірвалися на заросле поле і спалили президентську ложу.

Фото: Yue Yuewei / XinHua