Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Експерт з міжнародних відносин, заступник керівника Ділового клубу Шанхайської організації співробітництва в Україні Валентин Стефанович дав інтерв’ю Укр-Китай Communication, в якому висвітлив вектори розвитку українсько – китайських відносин.

У наступному році українсько-китайським відносинам виповниться 30 років. За цей час ми проходили різні фази співпраці та партнерства на державному рівні. Які перспективи україно-китайських відносин вимальовуються найближчим часом і чи змінилися вектори та інтереси сторін в цих відносинах в нинішній час?

— Коли ми говоримо про перспективи відносин України та Китаю, важливо дивитися на цей процес в історичному розрізі та аналізувати їх з самого початку, з моменту Незалежності України. Найефективніші відносини між Україною і Китаєм були за часів Леоніда Кучми – відкриття реального представництва в Харбіні. На початку 90-х Україна була цікава Китаю як партнер з двох позицій: економічної – це постачання сировини, зерна, сільгосппродукції та військово-технічної. Тоді ці взаємини почали працювати і працювали ефективно. З того часу минуло понад 25 років, проте ефективними відносини між Україною і Китаєм назвати складно. Зараз інтереси в партнерстві змінилися, це природно, вони постійно змінюються. Питання в тому, щоб правильно розрахувати на рівні країни коли зайти в активну фазу налагодження цих відносин.

Тобто перспектива входження в нову активну фазу в побудові відносин є?

 — Перспектива є завжди. Але тепер про реальні відносини з Китаєм. Не будемо зупинятися на МЗС, яке приписує собі певні перемоги, яких немає насправді. Але процес відбувається. Як завжди відкрите питання: стратегічні кроки на перспективу, які повинні зробити ми, що б взаємовигідне співробітництво було ефективним. Зараз є кілька наріжних каменів, які не те щоб впливають на нашу політику щодо Китаю, але стримують наші апетити і ці камені мають геополітичний характер.

Державна позиція України досить вичікувальна, проте відносини підігріваються торгово-економічними моментами на рівні держави, на рівні великого бізнесу. Які кроки ви вважаєте ефективними у побудові державних відносин?

— У побудові відносин з Китаєм важливо глибинно розуміти, без перебільшень – Китай це інша планета, у них інше бачення механіки процесів, організації, управління, формування стратегічних цілей, побудови партнерства. Потрібно витратити роки навіть на рівні держави, щоб вибудувати ці вигідні відносини. Потрібно вивчити їх менталітет, щоб розуміти з точки зору економіки, який інтерес для Китаю представляє Україна і на якому етапі. Оминаючи зайві конспірологічні теорії, ми повинні почати глибинно вивчати те, чим зараз займається Китай, які інтереси у них в геополітиці, куди вони вкладають гроші. А для того що б розуміти куди сьогодні рухається Китай і як він дивиться на 5, 10 років вперед, потрібно створювати відповідні групи та служби, в МЗС, МВФ, які займалися б глибинним аналізом, стратегічним. І на підставі цього аналізу, вище керівництво країни має отримувати той прогноз, який можна реалізовувати в рамках чіткої стратегії з Китаєм як одним з глобальних лідерів у масштабах світу.

Дуже часто можна почути, як українські експерти публічно заявляють, що китайцям цікава українська земля, ось вони зайдуть та куплять нас. І така думка дуже легко вкорінюється серед населення на різних рівнях.

 — Так, я часто чую цей меседж з ефірів. Такий меседж виникає від незнання і нерозуміння геополітичних процесів і це призводить до таких містячкових понять. Що ми не беремо до уваги: Китай цікавився нашою землею років 20 назад. Тоді для них це було критично, вони не могли нагодувати своє населення і це був активний їх вхід у РФ. Зараз у них вистачає землі, і якщо потрібно – вони отримають ще. Це питання не настільки актуальне, як може здатися. Звісно, якщо ми будемо за три копійки продавати – вони зайдуть і куплять. І вони готові створити агрохолдинг. Але ось так, щоб це питання стояло на порядку денному і Китай знаходився в першій лінії охочих купити українську землю – це нісенітниця. Ми дуже наївні. Це навіть не 10 питання. Для них було важливим питання з “Мотор-Січ”, тому що двигуни, які випускає завод активно використовується в оборонному секторі КНР. Але знову ж таки, загострення цих відносин стоїть на паузі і цим потрібно скористатися.

Що потрібно робити в першу чергу?

— Почати формувати коло професіоналів, які можуть представляти Україну від держави. Для китайців важливо вести регламентовані переговори не з ініціативними групами, а з представниками уряду. І звісно подавати заявки в міжнародні Союзи. Не обов’язково відразу вступати в ШОС, але подати заявку буде не зайвим. Показати свої наміри та далі, в рамках цих взаємин, на платформі організацій вибудовувати міжнародні відносини. Насправді існує маса інших міжнародних організацій, які дають змогу розвивати відносини самостійно. Але, зауважую, дуже важливий аспект у роботі з КНР – кадровий резерв наших відомств, не тільки на рівні дипломатичного блоку. За прикладом представництва в 90-х в Харбіні, нам потрібно відкрити десяток торгових представництв і розширювати експансію великого бізнесу, тоді піде розуміння і чітка картинка того, що вигідно нам і, що ми можемо отримати від Китаю. Для прикладу, Компанія D-Link – глобальна корпорація, бюджет інвестицій якої, протягом невеликого періоду становить близько $100 млн, це те що вони можуть вкласти в наш IT- сектор, в технології, в той сектор, який наш Президент заявив як пріоритетний напрямок для країни. Ось в рамках наших взаємин з Китаєм досить просто підтягнути ці інвестиції та відкрити представництво компанії в Україні, яке глобальне дає нам перспективи для більш глибинних відносин. Але тут потрібно чітко розуміти, що таке Китай в Україні, що вони тут роблять. Хто приймає рішення – а це Пекін, Шанхай, Вашингтон і Москва. Нам потрібно навчитися вбудовуватися в геополітику. І коли ми точно визначимося, куди ми докладаємо зусиль – тоді відбудеться прорив. І тоді, можливо, під жорстким контролем державних спецслужб ми не втратимо державний інтерес і отримаємо нового стратегічного партнера.

Чому Україна досі не вступила в Шанхайську організацію співпраці, якщо це відкриває перспективи?

— Такі наміри були до 2014 року і процес досить активно просувався. Військові дії загальмували цей процес, змінили пріоритети. Як відбувається цей процес: подається заявка на розгляд країни-кандидата. Далі йдуть процедурні питання і тоді на урядовому рівні створюється окремий проект і нас розглядають в рамках організації, після того, як всі члени дають добро – нас приймають. ШОС для України – це великі можливості.

Тобто вступ в основні міжнародні організації, де є Китай – одне з рішень і реальних кроків в бік активізації взаємовигідних відносин?

—Потрібно знову ж таки проводити стратегічний аналіз з  урахуванням усіх тонкощів державної політики, як внутрішньої, так і  зовнішньої. БРІКС, наприклад  дуже заполітизована структура. ШОС – досить м’який шлях для України. Він економічно важливий і навіть стаючи кандидатом, ми вже будемо мати преференції. Це можливість контакту на платформі в форматі союзу. Туди входять Казахстан, Індія, всі ті країни Азії, з якими у нас повний провал в комунікації.

Ваша експертна думка, що має стати відправною точкою у формуванні наших відносин з КНР, основою, навіть не у площині матеріальної вигоди?

— Розуміння того, що вони тут роблять, кадрове наповнення, розуміння того, що нам потрібно і конкретні кроки, які приведуть в перспективі до рівних позицій. І це дуже важливо. Коли ми приїжджаємо з позиції вічно прохаючих, до нас буде таке ставлення. Китай – це ще більші амбіції ніж в американців. Отримати вигоду – основа східної філософії. Не варто чекати, що хтось когось жалітиме, тому що ми такі хороші, чи нам потрібна допомога. Ми українці, європейці повинні розуміти це і не повинні приходити з проханнями. Ми повинні бути впевненими в тому, що нам треба. Вони повинні нам пропонувати. Ми для них в дуже цікавому положенні. У Китаю проблема з США – і вона буде продовжуватись, і з Білорусією буде продовжуватись. Ми для них двері, шлюз на світовий ринок.  Для того, щоб наші відносини мали успіх і ми вийшли на стратегічний рівень, не оглядаючись на безліч геополітичних чинників, а просто роблячи свою справу –  потрібно вже починати. Це шлях не одного року і не двох. Китайці дуже довго приймають рішення. В будь-якому разі, це державна політика. І ми не повинні ходити з протягнутою рукою. Дуже важливо сформувати гідний імідж України на геополітичній арені.

“Укр-Китай Communication”