ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Успіхи спортсменів Піднебесної на олімпіаді в Парижі як відображення Китаю сьогодення – енергійного і впевненого в себе

2024-08-27

XXXIII літні Олімпійські ігри в Парижі вкотре продемонстрували успіхи китайських спортсменів, що багато в чому є заслугою КПК, планомірна робота якої в усіх сегментах китайського суспільства в умовах модернізації Піднебесної з початку 1980-х років дозволила досягти видатних і вражаючих результатів. Так, на літніх Олімпійських іграх 2024 року в Парижі Китай був представлений 388 учасниками у 33 видах спорту. Її підсумком стали – 40 золотих, 27 срібних, 24 бронзових медалей (всього 91 медаль) та друге загальнокомандне місце. Якщо ж приплюсувати сюди медалі Гонконгу, яка виступала окремою командою (36 спортсменів у 12 видах спорту) – 2 золоті та 2 бронзові медалі, то можна сміливо говорити про те, що Китай посів – 1 місце.

Аналітикою на тему, підготовленою Центром із вивчення Китаю, ділимось на нашій сторінці.

У країні, що має п’ятитисячолітню історію, спорт завжди був у центрі уваги. На розвиток фізичної культури Китаю великий вплив справили природничо-філософські погляди, зокрема, «Дао де цзин» (道德經, VI-V ст. до н. е.). Згідно даоським принципам, людина повинна зберігати фізичну та духовну гармонію за допомогою фізичних та дихальних вправ. Крім того, у той період велика увага приділялася військовій підготовці населення, яка ґрунтувалася на вміннях швидко бігати, влучно стріляти в ціль, володіти прийомами рукопашного бою (наприклад, чань цюань та ін.), кінні стрибки та ін. Слід сказати, що китайці завжди розуміли та розуміють, що здоров’я – це добрий стан фізичної, розумової та соціальної адаптації, який визначається не тільки такими факторами, як генетика, медичні послуги, навколишнє середовище, а й фізичною культурою людини.

Якщо до утворення Китайської Народної Республіки фізкультура і спорт перебуваючи в руках заможних громадян країни, використовувалася для отримання прибутків і для розваги привілейованих верств населення, де більшість жителів країни були позбавлені можливості займатися спортом, після проголошення КНР (1949) Комуністична партія Китаю і Народний уряд стали приділяти велику увагу розвитку фізкультури та спорту. Було чітко визначено основне завдання фізкультурного руху, яке полягало у зміцненні здоров’я народу. Після створення в 1953 році при Адміністративній раді (нині Державна рада) Комітету з фізичної культури та спорту, а також указу ЦК КПК (січень 1954 р.) зміцнення фізичних якостей народу стало одним із важливих політичних завдань партії.

З того часу розвиток фізичної культури та спорту став невід’ємною частиною культурного життя держави: у провінціях, містах, автономних районах, округах та повітах засновуються місцеві комітети з фізичної культури та спорту; створюються галузеві масові спортивні товариства, спортивні федерації; будуються нові спортивні споруди в Пекіні, Чунціні, Ченду, Куньміні (південно-західний Китай), Аншані, Чанчуні, Харбіні (Північно-Східний Китай), Сіані, Ланьчжоу (Північно-Західний Китай), Ухані, Нанкіні, Шанхаї (містах, басейні річки Янцзи), Урумчі (Сіньцзян-Уйгурський автономний район), Хух-Хото (Внутрішня Монголія), Лхасе (Тибет) та ін. фізкультури та спорту.

У вересні 1958 року ЦК КПК розробив курс на розвиток фізичної культури та спорту. Одним із її результатів стало проведення у вересні–жовтні 1959 року Всекитайська спартакіади в Пекіні, в якій взяло участь понад 10 тис. спортсменів різних національностей з різних районів країни, що змагалися у понад 40 видах спорту.

Першою Літньою Олімпіадою, де вперше виступили спортсмени КНР, стала Олімпіада 1952 року в Гельсінку, де Китай був представлений лише одним спортсменом (плавання). Однак у 1956 році у зв’язку із введенням до складу членів Міжнародного Олімпійського Комітету (МОК) – Тайваню, що порушувала принцип «одного Китаю», Національний Олімпійський комітет КНР у 1958 році порвав усі зв’язки з МОК. Тому, з 1956 року через суперечку з приводу політичного статусу Тайваню, КНР не брала участі в Олімпійських іграх аж до зимових Олімпійських ігор у Лейк-Плесіді (1980). На літніх Олімпійських іграх збірна Китаю з’явилася лише в 1984 році в Лос-Анджелесі.

Таким чином, історію розвитку фізичної культури та спорту в новітній історії Китаю аж до 1984 року, ми можемо поділити на п’ять основних етапів: у перший період (1930-1948 рр.) фізкультура та спорт мають військово-прикладний характер і розглядається як один із засобів боротьби з японським імперіалізмом; другий період (1949-1956 рр.) характеризується історичними змінами та програмним розвитком масового спорту; третій період (1956-1965 рр.) – Початковий період розвитку спорту найвищих досягнень; четвертий період (1970-і рр.) відзначається розвитком елітного спорту та початком міжнародної участі Китаю у різній спортивній діяльності; з початку п’ятого періоду (1980-ті рр.), Китай претендує на визнання Піднебесною світовою спортивною державою.

Розпочаті у Китаї з кінця 1970 – початку 1980-х гг. «політика реформ та відкритості», будівництво «соціалізму з китайською специфікою» відкрила перед Піднебесною можливість знову взяти участь в Олімпійському русі та показати всьому світу майстерність китайських спортсменів. На іграх у Лос-Анджелесі, Китай став одним із трьох соціалістичних країн, які взяли участь (поряд з Румунією та Югославією), оскільки більшістю країн соціалістичної орієнтації на чолі з СРСР, ігри бойкотувалися (внаслідок бойкоту США попередніх Олімпійських ігор 1980 року, що проводилися Москві). У відсутності радянських та інших атлетів з числа країн, які бойкотували Олімпіаду в Лос-Анджелесі, спортсмени Піднебесної виступили більш ніж гідно: китайська делегація, що складалася з 216 осіб і брала участь у змаганнях з 19 видів спорту, виграла 15 золотих медів. ставши четвертою в медальному заліку.

Проведення «політики реформ та відкритості» значно підвищило рівень життя громадян Китаю. Досягнення певного ступеня матеріального забезпечення призвело до поліпшення якості життя, що у свою чергу, разом із розумінням необхідності духовного самовдосконалення, призвело до укорінення у свідомості китайців думки, що здоров’я – на першому місці. Тут велику роль відіграло і повернення до кодексу Конфуція, якщо «Ти хочеш бути здоровим – створи собі здоров’я», де наголошується на духовній силі людини, яка силою своєї волі може вдосконалювати себе. І зовсім не випадково, що сьогодні у скверах на площах китайських міст можна побачити десятки людей похилого віку, які виконують комплекси «Тай-цзі» (太太拳) – популярної національної пластичної гімнастики.

Слідом за розвитком у країні масового спорту, відповідно з’явилися досягнення і у великому спорті, і результати не змусили на себе чекати. Так, на літніх Азіатських іграх (1982, 1986, 1990, 1994, 1998) китайські спортсмени стали лідерами із золотих медалей (2). У липні 2001 р. у Москві відбулося пленарне засідання Міжнародного Олімпійського комітету, де було ухвалено рішення про проведення ХХIХ літніх Олімпійських ігор 2008 р. у столиці Китайської Народної Республіки – Пекіні. Напередодні ухвалення рішення про проведення ХХIX літніх Олімпійських ігор у Пекіні було проведено численні масові спортивні та спортивно-оздоровчі заходи у різних містах та провінціях Китаю. У засобах масової інформації пропагувався олімпійський рух.

Завдяки соціально-економічним реформам, що проводяться Урядом КНР, Олімпійські ігри 2008 р. у Пекіні увійшли в історію як «ні з чим незрівнянна Олімпіада» (Президент МОК Ж. Розі): 49 разів було побито 38 світових рекордів та 139 разів оновлено 8 . Ігри в Пекіні стали феноменальним успіхом китайського народу та китайського спорту: став найпредставнішою збірною (639 спортсменів) атлети Піднебесної зайняли перше місце в загальнокомандному заліку здобувши 48 золотих, 22 срібних і 30 бронзових медалей (всього 10).

Досягнення спортсменів КНР на літніх Олімпійських іграх (1984 – 2024)

Сьогодні масова фізична культура є державною стратегією Китаю. Після літніх Олімпійських ігор у Пекіні у 2008 році основним завданням у розвитку спортивної індустрії КНР у постолімпійську епоху стало перетворення Китаю із «сильної у спорті країни на спортивну державу». Це, зокрема, виявилося у появі сучасних тенденцій у розвитку спорту КНР: прагнення плюралізму, децентралізації та комерціалізації; розвиток спортивної промисловості; посилення представництва та впливу КНР у міжнародних спортивних організаціях; висока активність у розвитку масового спорту, починаючи з заснування Всенародного дня фізичної культури до офіційного ухвалення Держрадою країни п’ятирічних планів розвитку фізкультури серед населення. Завдяки державній політиці та розвитку масового спорту, проведеним у країні реформам щодо покращення стану здоров’я народу було досягнуто високих результатів, як у спорті вищих досягнень, так і в економіці та охороні здоров’я. На сьогоднішній день створено потужну спортивну інфраструктуру, яка становить значну частку в економічному зростанні Китаю.

Голова КНР Сі Цзіньпін у своїй доповіді на XX Всекитайському з’їзді? у новий похід до всебічного будівництва модернізованої соціалістичної держави почали крокувати до здійснення наміченої до століття КНР мети». Тому, згідно з китайським лідером: «Важливо широко розгортати всенародні заходи щодо зміцнення здоров’я, посилювати спортивне виховання молоді та підлітків, сприяти всебічному розвитку масового та професійного спорту, прискореними темпами перетворювати Китай на спортивну державу».

Як бачимо, успіхи Піднебесної на олімпійських аренах планети обумовлені турботою КПК та китайського уряду. У свою чергу, основними факторами, що сприяли досягненню Піднебесної успіхів у літніх Олімпійських іграх за останні сорок років (1984–2024), слід назвати стародавні спортивні традиції; активну державну політику у галузі розвитку охорони здоров’я та спорту; залучення інвестицій; мобілізацію великої кількості людських ресурсів; використання нових спортивних технологій провідних країн світу; централізовану підготовку спортсменів; наявність величезної та жорсткої конкуренції; розвиток дитячого та юнацького спорту; покращення мережі спортивних структур масового спорту; використання науки у спортивних досягненнях і найголовніше, високий рівень морально-вольової підготовленості китайських спортсменів та їхня цілеспрямована підготовка, що сприймається ними, як національне та державне завдання, що ще раз показали Олімпійські ігри в Парижі. Париж став свідком останніх досягнень Китаю у спорті. Спортивна майстерність китайських спортсменів є відображенням сьогоднішнього Китаю: енергійного та впевненого у собі!