Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

    УСПІХИ АФРИКАНСЬКОЇ СТРАТЕГІЇ КИТАЮ

    2010-04-30

    Незважаючи на те, що дипломатичні зв’язки і економічне співробітництво Китайської Народної Республіки з державами Африки мають вже більш ніж півстолітню історію, рівень відносин, досягнутий за останнє десятиліття можна без перебільшень назвати безпрецедентно високим. При цьому кризові 2008-2009 рр. не тільки не заломили вдалу тенденцію взаємодії представників глобального Півдня, а й в цілому ряді причин надали їй помітне прискорення. Параметри економічних зв’язків тут вельми красномовні: з 2000 по 2010 рр. товарообіг між КНР і Африкою виріс на 45% і досяг $ 107 млрд. Таким чином, Китай став другим економічним партнером Чорного континенту після США. А прямі іноземні інвестиції КНР в африканські країни за підсумками 2009 року досягли $ 5,49 млрд., тобто майже 9,8% всіх прямих іноземних інвестицій Китаю припали на Африку.

    Одним з ключових механізмів китайсько-африканської взаємодії став Форум співпраці Китай – Африка, до складу якого, крім КНР, входять всі 49 африканських країн, що мають дипломатичні відносини з Пекіном. Даний захід вперше стартував в Пекіні в 2000 році і з тих пір проводиться раз на 3 роки. У листопаді 2009 року в єгипетському Шарм-еш-Шейху в рамках 4-го Форуму китайсько-африканського співробітництва були підведені підсумки співпраці за минуле десятиліття, а також оголошені подальші плани китайських вливань в африканську економіку.

    Пекін пообіцяв виділити $ 10 млрд. пільгових кредитів, створити фонд зі статутним капіталом в $ 1 млрд. для кредитування середніх і дрібних африканських компаній. Крім того, Китай пообіцяв ввести нульове мито для 95% товарів з найбідніших країн Африки, а також списати борги самим безнадійним боржникам континенту. Гуманітарна програма співпраці передбачає надання медичного обладнання на $ 73 млн. 30 лікарням, будівництво 50 шкіл та спорудження 100 проектів з виробництва «чистої» енергії з поновлюваних джерел.

    В обмін на ці вкладення китайські компанії отримають ексклюзивні права доступу до мінеральних ресурсів, а також вигідні контракти на зведення об’єктів інфраструктури в ряді африканських країн. В умовах вкрай нестабільного стану долара до кінця 2009 року для КНР, що тримає значну частину своїх резервів (2,4 трлн. доларів) в американських цінних паперах, інвестиції в економіку африканських країн стали вкрай вдалим антикризовим рішенням.

    Важливо відзначити, що Китай, по-перше, не очікує надстрокових дивідендів від інвестицій в Африку, а, по-друге, не пред’являє політичних вимог до своїх кредиторів. Інвестиції йдуть безпосередньо центральному уряду; більша їх частина виділяється на оплату послуг китайських же компаній (які забезпечують реалізацію інвестиційних програм з інфраструктури, будівництва, геологорозвідці і т.д.) і закупівлю китайських товарів і технологій. Подібна схема дуже вигідна КНР. Країнам-партнерам ж дістається практично безкоштовна інфраструктурна база і доступ до високих технологій. У той же час, місцеві компанії позбавляються значної частини прибутку (так як замовлення отримують китайські компанії), а населення не отримує належної кількості робочих місць.

    Загроза «сировинного голоду» була однією з причин, по яких Пекін ще в 1999 році проголосив політику «виходу за кордон» («цзоучуцюй»). Підсумки 2009 року показали, що глобальна фінансова криза тільки сприяла реалізації цієї стратегії: постраждалі від глобальної рецесії і ті, які мали потребу у грошах, західні акціонери продавали китайцям свої частки у добувних компаніях. Уклавши протягом року кілька великих угод (тільки в нафтовій галузі китайські компанії вклали не менше $ 13 млрд. в закордонні активи), Китай значно збільшив свої сировинні резерви, насамперед вуглеводнів і кольорових металів. Якщо протягом кількох попередніх десятиліть КНР активно використовувала власні надра, щоб забезпечити високий рівень виробництва, то відтепер китайські підприємства зможуть працювати на імпортній сировині. Згідно проголошеної стратегії, в якості першого кроку Пекіну необхідно розширювати свій вплив на світових сировинних ринках. Багата різноманітними ресурсами Африка, таким чином, стає першочерговою метою для китайських сировинних компаній.

    Сумарні нафтові резерви африканських країн – 16,6 млрд. тонн, що становить 10% загальносвітових запасів. За цим показником Африка поступається лише Близькому Сходу і Євразії. При цьому нові родовища відкриваються щорічно. Лідери за доведеними запасами нафти – Лівія (5,7 млрд. тонн), Нігерія (4,8 млрд. тонн), Ангола (1,8 млрд. тонн), Алжир (1,5 млрд. тонн), Судан (0,9 млрд. тонн). Близько третини китайського імпорту нафти припадає на африканські країни. У 2006 році Ангола, обігнавши Саудівську Аравію, стала основним постачальником нафти в КНР. Газові ресурси африканського континенту значні. Вони налічують 14,65 трлн. м3, що становить 7,9%  світових запасів. За доведеними запасами природного газу Нігерія та Алжир (5,22 і 4,5 трлн. м3 відповідно) у всьому світі поступаються лише Росії (43,30 трлн. м3), Ірану (29,61 трлн. м3), Катару (25,46 трлн. м3), Туркменії (7,94 трлн. м3), Саудівської Аравії (7,57 трлн. м3), ОАЕ (6,43 трлн. м3), але значно випереджають такого провідного експортера газу як Норвегія (2910 млрд. м3). Необхідно відзначити, що у сфері енергетики КНР є найбільшим партнером таких африканських країн, як Судан, Ангола, Нігерія, Екваторіальна Гвінея і Демократична республіка Конго (ДРК).

    Втім, очевидно, що вуглеводні є не єдиною африканською сировиною, якої потребує Китай. Інтерес також представляють руди і метали: цинк, кобальт, мідь, уран і боксити, які імпортуються з Замбії, Зімбабве, ПАР, ДРК, Габону і Марокко. Незважаючи на те, що сам Китай має значні запаси кольорових металів, більшість китайських родовищ – це бідні і не пристосовані до штучного збагачення руди. Розрив між зростанням попиту на кольорові метали в силу бурхливого промислового зростання КНР і пропозицією в силу скорочення внутрішніх запасів може викликати серйозну проблему для економіки країни. У 2007 році економіка КНР споживала 30% цинку, що добувається у світі, 25% свинцю, 22% міді, 27% сталі і 25% алюмінію, і ці показники постійно зростають. Деревина, ввезена з Конго, є основною сировиною для китайської меблевої промисловості. Китай – найбільший покупець тютюну із Зімбабве, провідної статті експорту в країні. Фрукти також є великою статтею імпорту КНР.

    Значення, відведене Африці в концепції енергобезпеки КНР, на даний момент поступається країнам Перської затоки, Росії та Казахстану. Проте в плані продовольчої безпеки Китаю Африканський континент відіграє ключову роль. Притому, що в країні проживає 22% світового населення, на Китай припадає лише 7% від загальної площі орних земель планети. В останнє десятиліття, завдяки успіхам соціально-економічного розвитку,  жителі КНР стали більше і краще харчуватися. Так, середньостатистичний китаєць став споживати в два рази більше м’яса і на третину більше зернових. Вирішення цієї проблеми влада Китаю бачать в оренді земельних угідь для вирощування рису закордоном, головним чином в Африці. З 1995 року китайські компанії розвивають сільськогосподарську інфраструктуру таких країн, як Мозамбік, Танзанія, Малаві, Ангола і Гвінея-Біссау. До кінця 2008 року подібних проектів налічувалося 72, а китайські інвестиції в цю сферу досягли $ 134 млн. Незважаючи на звичну критику з боку західних природоохоронних організацій, в цілому, китайські інвестиції ефективно вирішують питання продовольчої безпеки в самих африканських країнах. Уряд Сенегалу, який стикнувся у 2008 році з рядом хвилювань, причиною яких став голод, висловило зацікавленість у співпраці з КНР в аграрній сфері.

    У співробітництва Китаю та Африки відмінна перспектива. Незважаючи на вражаючі результати, показані в 2008-2010 рр., це далеко не пік китайсько-африканських відносин. Поки КНР з яких-небудь причин не почне знижувати темпи індустріального зростання і промислового виробництва, африканські країни будуть залишатися ключовими постачальниками сировини для китайської економіки. У період фінансової кризи Китай, за рахунок гігантських золотовалютних резервів, утвердився як ключовий гравець на сировинних ринках Африки. Завдяки стратегії, успішно протистоїть примусової демократизації по-американськи і поєднує риторику взаємовигідного партнерства з величезної фінансової та матеріально-технічної допомогою бідним країнам без всяких політичних умов, Китай утвердився в положенні головного друга і союзника держав Африки. Однак навряд чи це забезпечить багаторічну гегемонію КНР на континенті. Нестабільність і децентралізація, властиві більшості країн регіону, роблять африканську стратегію КНР дуже ризикованою. Незважаючи на очевидні успіхи, за останні два роки у китайських компаній також встиг накопичитися сумний досвід зіткнень з повстанцями в Нігерії та Ефіопії, з природоохоронними організаціями в Габоні і Танзанії, із страйкуючими робітниками в ПАР, ДРК і Марокко. Окрім внутрішніх чинників, є й зовнішні: поступово виходять з рецесії США і Євросоюз чи змиряться з ослабленням своїх позицій в Африці. Крім того, відносини стратегічного партнерства з континентом небезуспішно вибудовують інші лідери розвиваючого світу – Індія і Бразилія.

    Роман ТОМБЕРГ
    fondsk.ru

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *