ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Точка зору: проект № 8531 завдасть серйозного удару по принципу правової визначеності в процедурі банкрутства

2011-06-01

Автор: Ольга Іванів, адвокат, юрист ЮФ «Василь Кісіль і Партнери»

Ключовою проблемою в контексті процедури банкрутства в Україні є плачевно низька економічна ефективність цієї процедури для кредиторів. Приміром, згідно з даними спільного проекту Світового Банку та Міжнародної Фінансової Корпорації за станом на 01.06.2010 р, середня вартість процедури банкрутства в Україні становить 42% від ринкової вартості конкурсної маси боржника, а середній коефіцієнт погашення (скільки центів з одного долара США будуть реально отримані кредиторами) – 7,9 (центів на один долар США). Для порівняння, в тій же Грузії вартість процедури банкрутства на ту ж дату склала 4% від ринкової вартості конкурсної маси, коефіцієнт погашення – 25,1 (центів на один долар США). Аналогічні показники для Мексики складають 18% і 66,7 (центів на один долар США) відповідно, для Індії – 9% і 16,9 (центів на один долар США), для Франції – 9% і 45,2 (цента на один долар США).

Підсумком тривалих дискусій про давно назрілу необхідність реформувати систему банкрутства в Україні став проект Закону про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (законопроект № 8 531), внесений до Верховної Ради України Кабінетом Міністрів України 18.05.2011 р

Законопроектом № 8 531 пропонується обмежити тривалість окремих процедур в рамках справи про банкрутство шляхом встановлення чітких термінів, на які та чи інша процедура може бути введена судом. Позитивно слід оцінити бажання авторів законопроекту зафіксувати в новій редакції закону неможливість продовження термінів процедур судом (згідно з нині чинною редакцією закону про банкрутство, суд на власний розсуд може продовжувати терміни процедур розпорядження майном, санації та ліквідаційної процедури). Законопроект № 8 531 передбачає, що процедура розпорядження майном вводитися на строк не більше 100 календарних днів від дати порушення провадження у справі, процедура санації – не більше 18 місяців, ліквідаційна процедура – не більше 12 місяців.

Законопроект встановлює вимогу розміщувати оголошення про порушення справи про банкрутство на сайті Вищого господарського суду України. Незважаючи на прогресивність в цілому такого нововведення, слід зазначити, що на судову інстанцію (нехай навіть і вищу в системі спеціалізованих судів) покладається функція, не властива органу судової влади. З одного боку, оприлюднення інформації про порушені справи про банкрутство на WEB-ресурсі покликане забезпечити оперативність доведення інформації до ведення кредиторів і доступ до такої інформації більш широкого кола осіб. З іншого боку, враховуючи можливість видалення інформації з WEB-ресурсу з такою ж легкістю, з якою інформація була там розміщена, вимоги про публікацію інформації на сайті ВГСУ було б встановлювати додатково до вимоги про публікації оголошення в офіційних друкованих виданнях.

Пропонується скасувати інститут припинення вимог конкурсних кредиторів боржника, що не заявлених боржнику протягом місячного терміну від дати публікації оголошення. Відповідно до законопроекту, конкурсні кредитори, які пропустили місячний термін для заявлення вимог до боржника, зможуть заявити їх у будь-який час до припинення провадження у справі. Вважаємо, що таким нововведенням буде завдано серйозного удару по принципу правової визначеності у процедурі банкрутства і можливості оперативного розгляду справи про банкрутство. На попередньому судовому засіданні суд затверджує реєстр кредиторських вимог, який в ідеалі повинен залишатися незмінним в ході всієї процедури про банкрутство (крім випадків погашення вимог конкурсних кредиторів шляхом реалізації плану санації або в ході ліквідаційної процедури). Можливість заявляти конкурсні вимоги до боржника вже після дати проведення попереднього судового засідання призведе до необхідності внесення множинних змін у вже сформований Реєс
тр і затвердження судом оновленого реєстру. Затвердження ж судом реєстру, до якого додані нові вимоги «запізнілих» кредиторів, призведе до необхідності проведення нового зборів кредиторів, на якому повинен буде формуватися новий комітет кредиторів. Якщо припустити, що кількість таких кредиторів може бути більше, ніж один-два кредитора, ставати очевидним, що наділення кредиторів правом заявляти конкурсні вимоги до боржника і після закінчення місячного терміну призведе до затягування справи і попросту до неможливості «укладатися» в терміни, що передбачаються законопроектом для процедур розпорядження майном, санації та ліквідації.

Ту ж оцінку варто дати положеннями законопроекту, які передбачають внесення вимог поточних кредиторів до реєстру кредиторських вимог. Оскільки поточні вимоги будуть регулярно виникати у кредитора вже після затвердження судом реєстру, арбітражному керуючому доведеться постійно формувати новий реєстр, а суду – регулярно затверджувати його заново.

Деякі сумніви в далекоглядності авторів законопроекту викликає також те, що законопроектом пропонується зняти кваліфікаційну вимогу про наявність вищої юридичної або економічної освіти у особи, яка бажає отримати свідоцтво про право на заняття діяльністю арбітражного керуючого.

Окремої оцінки заслуговують також діри авторів законопроекту в частині впровадження нової редакції закону в життя. Прикінцеві положення законопроекту передбачають, що з набуттям чинності закону автоматично припиняють дію всі ліцензії арбітражних керуючих, які були видані на дату вступу закону в силу. Свідоцтва ж про право на заняття діяльністю арбітражного керуючого будуть видаватися уповноваженим органом протягом шести місяців, наступних після вступу закону в силу. Отже, на практиці матиме місце певний проміжок часу, коли всі ліцензії вже припинили свою дію, а нові свідчення – ще не видані (або видані мізерно малій кількості осіб).