ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Суспільство єдиної долі Казахстану і Китаю в контексті історико-культурної еволюції і нової форми цивілізації

2024-05-07

У 2013 році у своїй лекції в МДІМВ Голова КНР Сі Цзіньпін вперше на міжнародному рівні висунув концепцію «спільноти єдиної долі людства». Через чотири роки на XIX з’їзді КПК (2017) її було включено до партійного Статуту, а роком пізніше внесено поправкою до Конституції КНР. Сьогодні вона перетворилася на основу зовнішньої політики Китаю та його відносин із найближчими сусідами, де взаємини із Казахстаном для Чжуннаньхая грає не останню роль.

Аналітику на тему від Центру з вивчення Китаю можна прочитати нижче.

Як було зазначено на Нараді ЦК КПК із зовнішньополітичної роботи у грудні 2023 року, формування спільноти єдиної долі людства – це шляхетна мета, яку переслідує дипломатія держави з китайською специфікою в нову епоху. При цьому Піднебесна закликає своїх партнерів взяти спільну участь у формуванні спільноти єдиної долі, оскільки, як неодноразово наголошував її лідер, «людство живе в одному селі, всі ми знаходимося в одному човні». Справді, ця концепція відповідає загальним сподіванням народів всіх країн світу і вказує вірний напрям куди рухається людство у цей історично важливий момент, коли у світі відбуваються тектонічні зміни. Тому, згідно Сі Цзіньпіну, було б правильно, якщо світова спільнота перед викликами і загрозами глобального масштабу разом долала історичні, культурні, геополітичні та інституційні відмінності, працюючи на благо нашого спільного дому – планети Земля.

Справді, світ сьогодні потребує єдності, а не поділу. У єдності, що складається з безлічі спільностей. У цьому, як зазначав німецький просвітитель XVIII століття І.Г. Гердер: «Кожна нація має навчитися відчувати, що вона стає великою, прекрасною, благородною, багатою, організованою, діяльною та щасливою не в очах інших, не в устах нащадків, а лише всередині самої себе, сама по собі, і що лише в цьому у разі виникає повага сусідів і нащадків…».

У цьому контексті рефлексія про «спільноту єдиної долі» наших країн і народів у визначеннях екзистенціалістського змісту, на які так багатий світогляд і казахів, і китайців, що ґрунтувався на двох філософських категоріях: життя («мир» і «мін» / х) і існування (« өмір суру» і «дао» / 道), свідчить, що у цьому сенсі доля казахського та китайського народів є яскравим втіленням цього концептуального етнічного світобачення.

Якщо в казахському світогляді життя є найголовнішим серед цінностей, що оточують людину, основою та неодмінною передумовою всіх інших цінностей, то в китайській культурі як відзначав у знаменитій одязі «Птах смерті» давньокитайський поет і мислитель Цзя І (201 – 168 р. до н.е.). е.): «життя – лише плавання за течією» [3]. Незважаючи на те, що в китайській мові ієрогліф «мін» / хов (життя, доля) – не має тісного зв’язку з майбутнім, обставинами життя в майбутньому, проте, висловлює значення вищого закону, заданого розвитку, без якого не може існувати і саме життя.

Ці міркування зовсім не випадкові, оскільки у світі не так багато країн, що мають таку давню, але водночас і таку молоду історію, як Республіка Казахстан (1991) та КНР (1949). Обидві країни, розташовані як у самому центрі (Казахстан), так і на сході Євразійського континенту (Китай), були «плавильними котлами» багатьох народів, які нині канули в Лету, проте казахам і китайцям було даровано долею залишитися тут назавжди, дати своїм землям історичне ім’я та побудувати свої держави.

Якщо Казахстан за роки незалежності перетворився на регіонального лідера і на одну з країн, що найбільш динамічно розвиваються на пострадянському просторі, то Китай сьогодні по праву є однією зі світових держав від якої багато в чому залежить політична та економічна стабільність не тільки в Євразії, а й у всьому світі.

Все це разом узяте викликає почуття гордості наших співгромадян та зарубіжних співвітчизників (кандасів і хуацяо / 华侨), закладаючи фундамент національної ідеї, де головним гаслом для казахів була і залишається «Жер-ұйық (“країна обітована” або в сучасній інтерпретації “Незалежність Республіки Казахстан”), а для Чжунго (中國, «серединна держава») принцип «одного Китаю», що йде шляхом «будівництва соціалізму з китайською специфікою в нову епоху» та реалізації «китайської мрії про велике відродження китайської нації».

Історико-культурна еволюція, що сталася за роки незалежності в Казахстані та Китаї, позначається і на темпах модернізації двох країн. Якщо Казахстан як «Країна Великого степу» долаючи «незавершеність» радянської модернізації та повертаючи в життя забуті традиції знаходиться на початковому етапі розвитку (добившись десь успіхів, а десь зазнаючи невдач), то модернізація Піднебесної в «китайському стилі» відкрила людству шлях «до нової форми цивілізації», ставши шляхом «до побудови могутньої країни та відродження нації».

При цьому розвиток китайської цивілізації неможливо уявити без духовної та філософської спадщини Конфуція, чиї ідеї про суспільний устрій великою мірою сформували менталітет китайської нації, заклавши фундамент її національного характеру, де етика конфуціанства лежить в основі всіх політичних та економічних реформ Піднебесної. Як зазначає казахський культуролог Турсун Габітов: «Поєднання цінностей модернізації з національної культурної самобутністю створює можливість реалізації оптимістичного сценарію шляху входження до сучасної цивілізації». Життєстійкість цієї стрижневої ознаки конструктивної та практично дієвої культурної політики добре показала себе під час модернізації Китаю.

Виступаючи активним провідником залучення принципів конфуціанської культури в модернізаційні процеси для побудови «соціалізму з китайською специфікою в нову епоху», гасло «давність на службу сучасності» демонструє відданість КПК традиціям, властиву китайському менталітету. Актуальність ідей Конфуція та конфуціанських мислителів багато в чому була обумовлена тим, що основною темою їхніх міркувань були людина, суспільство та держава. Закладені ними соціально-політичні норми та принципи використовуються китайськими комуністами для теоретичних розробок проблем суспільного та державного облаштування.

Якщо ж говорити стосовно концепції «спільноти єдиної долі людства», то тут ми бачимо вплив конфуціанства. Так, наприклад, у відомому конфуціанському трактаті “Лі цзі” (礼记) є таке поняття, як “да тун” (大同) – “велике єднання”. Саме цей ідеал став основою розробки стратегічних планів політичної, економічної, культурної модернізації китайського соціуму межі ХХ — початку ХХI століття. Якщо найважливішою метою сучасної китайської державної політики, розрахованої на період до середини XXI століття, стало формування суспільства «середнього достатку», «суспільство малого процвітання», то концепція «спільноти єдиної долі» має привести до здійснення ідеалу суспільства «великого єднання» в масштабі всього людства.

Звідси можна дійти невтішного висновку, що сучасні китайські реформи — це поступовий послідовний процес перетворення китайського суспільства без різких непідготовлених стрибків, характерних для попереднього етапу історії Піднебесної. І як показує аналіз реформ, що проводяться з 1978 року, сучасна китайська модель розвитку суспільства будується на основі творчого осмислення накопиченого історичного досвіду конфуціанства, в якій поєднуються як традиції, так і інновації.

Звертаючись до учасників форуму «Ланьтин» («Блакитний зал»), що відбувся 21 квітня 2023 року на тему «Китайська модернізація і мир», Голова КНР Сі Цзіньпін зазначив, що здійснення модернізації – це невпинне прагнення китайського народу з початку періоду нової історії і навіть загальне прагнення всіх народів світу. У цьому аспекті для Республіки Казахстан актуальною є розробка нового шляху розвитку, бо «казахстанський шлях» модернізації, що здійснювався у роки так званої «Першої Республіки» (1991-2019) та підтримувався Стратегією розвитку «Казахстан-2030» і «Казахстан-2050», зайшов у глухий кут і вимагають свого оновлення, де китайський досвід модернізації може бути взятий за основу, оскільки результати китайської модернізації говорять самі за себе, надаючи позитивний і важливий вплив на світ. Це дозволить, по-перше, надати нового імпульсу політичному, соціально-економічному та культурному розвитку Казахстану, і по-друге, сформувати у свідомості громадян країни ідею «єдиної долі» та своєї причетності до її успіхів та здобутків, задавши тим самим «образ майбутнього».

«Образ майбутнього» може надати (1) стійкість казахстанському суспільству, у його русі та розвитку, (2) задати йому вектор і мету. Обидві ці умови необхідні існування складних систем, якими є казахстанський соціум і народ Казахстану. Образ майбутнього, задаючи народу «стрілу часу», включає народ в історичний процес, оскільки дозволяє поєднати минуле, сьогодення та майбутнє (С. Кара-Мурза), поєднуючи зв’язок часів на шляху до «спільноти єдиної долі» у її казахстанській версії.

Чому приклад китайської модернізації такий важливий для Казахстану?

Відповідь полягає в тому, що китайська модернізація надає потужного імпульсу світовому розвитку на шляху до «нової форми цивілізації». За останні десять років економіка Китаю зростала в середньому на 6,6% на рік, а її середній рівень вкладу у світове економічне зростання перевищує 30%, що привносить стабільність та надає сили глобальному економічному розвитку. Китайська модернізація дозволила населенню чисельністю 1,4 мільярда людей перейти до сучасного суспільства, акцентуючи її увагу на загальному процвітанні, що є її характерною рисою, відмінною від західної модернізації. На цьому шляху Китай на 10 років раніше досяг мети скорочення бідності, поставленої на порядку денному ООН у сфері сталого розвитку на період до 2030 року (2015). В результаті 770 млн. бідних людей були вирвані зі злиднів, що складає понад 70% від світового населення, що скоротило рівень бідності за той же період.

За 45 років реформ, Піднебесна стала другою за величиною економікою світу (загальний обсяг економіки Китаю з 367,9 млрд. юанів у 1978 році зріс до 121 трлн. юанів у 2022 році), найбільшою торговою державою, країною з найбільшим валютним резервом та найбільшою країною -виробником. Це стало поворотним моментом у долі країни та китайської нації, що пройшла шлях від занепаду до підйому та від негараздів до тріумфу, показавши всьому світу, що китайська модернізація чи «нова форма цивілізації» є неминучим історичним вибором та обов’язковою вимогою, що сприяє відродженню інших країн та народів. , що йдуть шляхом мирного розвитку.

Керуючись концепцією побудови спільноти єдиної долі людства, Китай сьогодні готовий «високо нести прапор світу, розвитку, співробітництва та взаємної вигоди». Доказом цього стало послідовне висунення Пекіном важливих пропозицій, що відповідають проблемам часу, таких як Ініціатива глобального розвитку, Ініціатива глобальної безпеки та Ініціатива глобальної цивілізації, що свідчить про те, що Китай продовжує твердо дотримуватися справжньої багатосторонності та справедливості, активно сприяє миру та вирішенню питань яка чітко викладена Головою Сі Цзіньпіном у трьох принципах: взаємна повага, мирне співіснування та взаємовигідне співробітництво [10]. Незважаючи на те, що вона була висловлена китайським лідером у контексті китайсько-американських відносин у нову епоху, вона застосовна щодо інших країн та регіонів світу.

Завдяки цим принципам, Китаю вдалося залучити до формування спільноти єдиної долі країни Центральної та Південно-Східної Азії. У розвитку спільноти єдиної долі досягнуто нових успіхів на таких майданчиках як Китай – Африка, Китай – АСЕАН, Китай – арабські держави, Китай – Латинська Америка, а також домогтися виведення співробітництва в рамках ініціативи «Поясу та Шляху» на якісно новий рівень.

Нова епоха в рамках китайсько-казахстанських відносин ознаменувалася такими принципами, як чесність, діловитість, дружелюбність та щирість.

Їхнє правильне розуміння дозволить будівництву спільноти єдиної долі Казахстану та Китаю вийти на траєкторію високошвидкісного розвитку. Рекордні показники товарообігу між нашими країнами за підсумками 2023 року та запровадження безвізового режиму сприяють розширенню масштабів співробітництва, що, безумовно, веде до зближення наших країн та народів. При цьому Казахстан і Китай послідовно виступають за збереження нинішнього становища ООН у світі, вважаючи, що вона може бути замінена щось інше, оскільки ця організація є ядром як системи міжнародних відносин, і гарантом міжнародної безпеки.

Таким чином, якщо сьогодні «Китай – це країна, яка перетворює неможливе на можливе», і закликає співтовариство солідарних націй для спільного формування спільноти єдиної долі людства, то для нас – дослідників Китаю, які прагнуть донести це до громадян Казахстану, це не тільки робота, а місія дружби та поваги до країни з п’ятитисячолітньою історією, у якої «немає постійної рефлексії самоумирання цивілізації та боязні смерті цивілізації» (А. Маслов), оскільки китайське мислення позитивне завжди. «Це дає деяку впевненість у подальшому розвитку – якщо за п’ять тисяч років, то й попереду п’ять тисяч років, тобто боятися нічого». Тому секрет на шляху до «нової форми цивілізації» залежить не лише від високих темпів економічного розвитку, а й із гармонійним поєднанням історико-культурної традиції та технологічної модернізації, а також у дбайливому збереженні спадщини предків.