Соціальний інжиніринг по-китайськи. Із чим бореться Сі Цзіньпін і до чого це призвело

2024-12-24

Чи сумісна китайська політична система із сучасною культурою споживання? Аналітику на тему підготувало NV.

Майстерність китайських інженерів просто неймовірна. Інфраструктура світового класу, екоміста, космічні системи, високошвидкісні поїзди — накопичення Китаєм настільки вражаючого фізичного капіталу відіграє провідну роль у зростанні його економіки. Але китайські досягнення у сфері фізичного інжинірингу на боці ринкової пропозиції не супроводжуються успіхами в соціальному інжинірингу на боці ринкового попиту, особливо в стимулюванні споживчого попиту.

Така невідповідність виникає через політичну систему сучасного Китаю, в якому цінується стабільність і контроль. Хоча такий підхід дозволив країні перетвориться на «головного світового виробника», він не допоміг розкрити ДНК китайського споживача. Соціальний інжиніринг у вигляді державного диктату різко відрізняється від того вільного, індивідуалістичного духу, який, реагуючи на стимули, формує поведінку людей і моделі споживання на Заході. Частка споживання домогосподарств у ВВП Китаю залишається нижчою за 40%, а в розвинених країнах дорівнює приблизно 65%, тож, незважаючи на давні міркування про ребалансування економіки в бік споживання, Китаю поки що нема чим тут хвалитися.

Американський досвід, задокументований у книзі Джона Кеннета Гелбрейта «Суспільство достатку», допомагає розшифрувати ДНК суспільства споживання. Серед ключових характеристик: соціальна мобільність доходів і багатства, відкриті комунікації та поширення інформації, індивідуалізм і свобода вибору, скорочення нерівності у способі життя, міжгенераційний трансфер багатства і, нарешті, можливість обирати політичних представників. Західний консьюмеризм — це вельми амбітна пропозиція.

І тут виникає фундаментальне питання: чи сумісна китайська політична система із сучасною культурою споживання? Це питання виглядає особливо актуальним на тлі нових тенденцій техноавторитаризму в Китаї, які суперечать базовим свободам, що слугують опорою консюмеризму. Використання деяких нових технологій (особливо розпізнавання облич та інших форм стеження) у поєднанні з системою соціального рейтингу і посиленням цензури повністю протилежне споживчому суспільству, яким ми його знаємо на Заході.

Так, набагато простіше мобілізувати державний апарат для впливу на виробників, ніж дозволити базові свободи споживачам. Так було в перші роки Народної Республіки, коли китайські виробники перебували під суворим контролем Держплану. І те ж саме ми бачимо сьогодні, оскільки маятник економічної влади в Китаї хитнувся назад: від колись динамічного і заповзятливого приватного сектора до держпідприємств.

Посилення держконтролю над китайським суспільством протягом останніх десяти років різко суперечить заявленій країною меті – стимулювати споживання. У 2013 році, незабаром після приходу до влади, голова Сі Цзіньпін оголосив просвітницьку кампанію «лінія мас», спрямовану на боротьбу з чотирма «шкідливими звичками» — формалізмом, бюрократизмом, гедонізмом і марнотратством. Він вірив, що це головні причини соціального загнивання і корупції в Комуністичній партії Китаю. Спочатку цей проєкт вважався частиною антикорупційної кампанії, розпочатої Сі Цзіньпіном, але надалі він зажив самостійним життям.

Сі знову загострив увагу на шкідливих звичках 2021 року, коли регулятори влаштували атаку на компанії інтернет-платформ. Її метою виявилися не тільки китайські підприємці, подібні до Джека Ма з Alibaba, а й так звані надмірності способу життя — відеоігри, онлайн-музика, культура шанувальників знаменитостей, приватне репетиторство. Подібний соціальний інжиніринг за вказівкою держави означає, що китайська влада нетерпима до почуття широких можливостей і оптимізму, вшитого в ДНК західних суспільств споживання.

Ще один приклад невідповідності між настроєм регуляторів і заявленими амбіціями можна знайти в неодноразових спробах Китаю вирішити свої демографічні проблеми, пов’язані зі скороченням робочої сили. За прогнозами вона зменшиться до кінця століття через політику сімейного планування «одна дитина в сім’ї», яку наразі вже скасовано. Нещодавно китайська влада оголосила про заходи підвищення народжуваності, включно з підтримкою пологів, розширенням дитячих садочків та іншими рішеннями, які допомагають створити суспільство, «дружнє для народжуваності». Але це лише чергове рішення в серії заходів, розпочатої переходом до політики «дві дитини в сім’ї» 2015 року і «три дитини» 2021 року.

Незважаючи на всі ці зусилля, коефіцієнт народжуваності в Китаї залишається набагато нижчим за показник відтворення населення (2,1 новонароджених на жінку репродуктивного віку). Дані опитувань вказують на дві причини: занепокоєння різким зростанням витрат, пов’язаних із дітьми, і глибоко вкорінені культурні норми невеликої сім’ї. Останній фактор вказує на поведінковий аспект проблеми: ціле покоління молодих китайців уже звикло до того, що в сім’ї є тільки одна дитина. Цей дуже людський за своєю природою опір спробам уряду нав’язати населенню норми сімейного планування нагадує ситуацію з реалізацією пекінської стратегії підвищення споживчого попиту.

Ключ до розкриття споживчого потенціалу Китаю — замінити страхи упевненістю, а для такого переходу потрібне по-справжньому фундаментальне зрушення в менталітеті, що визначає рішення домогосподарств. Але саме тут влада потрапляє в глухий кут. Стимулювання людської поведінки радикально відрізняється від наказів держбанкам збільшити кредитування інфраструктурних проєктів або наказів держпідприємствам інвестувати в нерухомість.

Я визнаю, що це західний погляд на китайську проблему, а досвід навчив мене, що подібні проблеми треба аналізувати з китайської точки зору. Однак підвищення споживання зачіпає саму суть людського досвіду: чи може в принципі існувати процвітаюча культура споживання з китайською специфікою, протилежна до амбітних звичаїв, які лежать в основі західних суспільств?

Фінальне вирішення хронічної проблеми нестачі споживання в Китаї, можливо, залежить від цих глибоких роздумів про людську поведінку. На недавньому засіданні Центральної економічної робочої конференції в Китаї прозвучали натяки на майбутній новий великий пакет стимулювання споживання. Але якщо китайська влада продовжить наполегливо посилювати контроль над соціальними нормами і людським духом, тоді всі стимули у світі – від кампаній обміну старої техніки (trade-in) до реформ системи соціального захисту — будуть марними.

Джерело фотографії: https://ngrsoftlab.ru/tpost/m4h35ldol1-sotsialnaya-inzheneriya-ugrozi-i-meri-za