Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Андрій Піонтковський в інтерв’ю ведучому програми “Студія Захід” Антону Борковському на телеканалі “Еспресо” розповів про те, як переговори Сі Цзіньпіна і Байдена вплинуть на війну в Україні. Стенограму інтерв’ю наводимо нижче.

Відбувся історичний візит лідера Китайської Народної Республіки до США і безпрецедентна зустріч з президентом Джозефом Байденом. І Сі Цзіньпін першим, минаючи прийоми китайської дипломатії, запропонував поділити сфери впливу на Земній кулі.

Так, це одна зі знаменитих фраз товариша Сі, він полюбляв повторювати по кілька разів перед візитами й під час, що двосторонні відносини між США та Китаєм – найважливіші двосторонні відносини у світі. Цікаво, в Москві гикавка не нападала на любителів союзу, який більший ніж союз? А пам’ятаєте, як Сі, уже в передпокої Кремля, коли Путін біг особисто його до ґанку проводити, обіцяв йому якісь такі історичні події, яких ми вже останні сто років не бачили?

Ну, ось він приїхав. Його викликали до Сполучених Штатів проголосити одну фразу, яку він, за свідченням багатьох джерел у колі американського президента, виголосив на перемовинах: що Китай не розглядає найближчими роками сценарію воєнного приєднання Тайваню, лише мирним шляхом відбуватиметься приєднання.

Це визнання реальності. Товариш Сі під це повернення Тайваню силовим шляхом здійснив військово-політичний переворот у Китаї, зруйнував усю спадщину Дена Сяопіна. Насамперед внутрішньополітичне золоте правило – не більше двох термінів. І за рік свого правління завдав дуже великої шкоди китайській економіці. Ден Сяопін так вибудував конструктивні взаємовідносини зі США, що це дало змогу Китаю розв’язати два історичних завдання, які за тисячолітню історію вони не могли розв’язати, і аналогів у світі нема: “Вони витягли зі злиднів мільярд населення – завдяки взаємопроникненню економік США та Китаю”.

Ба більше – за своїм технологічним розвитком Китай, природно, другим номером іде, але наблизився до США, скориставшись його технологіями, патентами, спільними науковими розробками, наблизився набагато більше, ніж Радянський Союз за часів свого найбільшого розвитку.

Це було поставлено під загрозу цими амбіціями – Сі спокусив партійну компанію обіцянками Тайваню: вибирайте мене на третій термін і я вам поверну Тайвань. Це відкрито говорилося. І чому він приїхав зараз у Вашингтон – на мій погляд, у нього дуже неприємно все складається в Китаї. Тайванем і не пахне. Адже вони розраховували на що? Усіх диктаторів світу, іранських аятол, Сі та Китай надихала картина революційної катастрофи США – втечі з Афганістану. Вони бачили цю телевізійну картинку як метафору виходу Америки зі світової політики.

І Сі дуже грамотно розробив програму повернення Тайваню, він хотів це зробити легко чужими руками. Першим він підштовхнув Пу на конфронтацію зі США. Пам’ятаєте пресконференцію 5 лютого 2022 року, коли Пу повернувся з Пекіна й після зустрічі з Макроном бешкетував – стосовно України казав “нравится – не нравится, терпи, моя красавица”? І вибовкав, власне, всю стратегію Москви, мовляв, ми розуміємо, що поступаємося НАТО на конвенціональному рівні, але в нас є політична воля, є ядерна зброя тощо, виказав і весь план із шантажем – змусити Захід “забрать манатки” і відступити.

Сі Цзіньпін міг натякнути Путіну: мовляв, ти реалізовуйся, а ми в разі чого тебе економічно прикриємо, – і той побіг. Зараз Китай відступає, а Путін уже зобов’язаний перед Китаєм і аятолами, перед Північною Кореєю. Історичний проєкт Російської імперії стає проектом Китайської Народної Республіки?

Товариш Сі не заспокоївся з провалом Путіна, він почав штурхати іранських аятол. Можливо, українські медіа не помітили, він зробив велику послугу Ірану – начебто помирив його з Саудівською Аравією. Важлива зустріч відбулась у Пекіні. І друга спроба осоромити США сталася на наших очах – це напад на Ізраїль, який, звісно, планувався, спонсорувався, фінансувався Іраном, адже і ХАМАС, і “Хезболла” – агенти Ірану.

План був дуже простий. Усіх дивує ця нелюдська, жахлива жорстокість цих мерзотників під час нападу на Ізраїль, а це була раціональна мета: зробити неминучою для Ізраїлю наземну операцію для знищення хамасівців, затягти ізраїльську армію в ці катакомби, а після цього вдарити з півночі “Хезболлою”. Такий був план іранських аятол і товариша Сі. Розумієте, якби впав Ізраїль, це ще більше принизило б Америку, ніж падіння України. І Сі скористався б результатом на тлі цієї ганьби США і спокійно забрав би Тайвань.

Але тут США відреагували бездоганно. Я маю на увазі виступ Байдена на другий день, це 9 жовтня було, коли він відправив авіаносні групи до берегів Ізраїлю, потім підводний човен “Огайо”.

А найголовніше, що не оцінила українська аудиторія в цьому виступі, а мене приємно вразило: у зверненні до нації Україна згадувалася мало не частіше, ніж Ізраїль. Байден весь час проводив аналогії: Іран і ХАМАС хочуть знищити Ізраїль – Путін хоче знищити Україну. Ми ніколи цього не дозволимо, ми найбільша держава у світі.

Цей лейтмотив весь час повторювали і Блінкен, і Остін. Пам’ятаєте, Остін на пресконференції в Єрусалимі – його ніхто не питав про Україну, лише про Ізраїль – замість сказати “найсильніша держава у світі” сказав “найсильніша держава у світовій історії”, у нас стане ресурсів, енергії та політичної волі захистити і нашого європейського союзника Україну, і нашого союзника на Ближньому Сході. Тобто, Америка повелася як держава, що вступила в Четверту світову війну і розглядає Україну та Ізраїль як два фронти цієї війни. І коли вже це товариш Сі зрозумів, йому нічого не лишилося, як іти в Каноссу.

У Кремлі почали дуже активно повискувати: до них стало доходити, наскільки вправно їх використали китайці стосовно майбутнього Росії. Проте Китай може й надалі намагатися використовувати божевілля Путіна та його кліки, зокрема коли йдеться про агресію проти України.

Це було закладено в китайському плані від самого початку. Він розраховував на безпрограшність стосовно Росії. На Близькому Сході він усе програв у спробах протиставити себе США. З Росією у нього була безпрограшна гра, ви маєте рацію: якщо Путіну вдалася б його агресія – він отримав би Тайвань за повної дискредитації Сполучених Штатів, а зараз він отримує фактично Сибір. Поразка у війні зробила Путіна васалом, він сам це чудово розуміє. Вражаючим був стендапчик Путіна в Пекіні перед російськими журналістами: він просто як жалюгідний васал Сі розповідав з величезним пієтетом, як Сі особисто з ним обідав кілька годин у своєму покої.

А наступного дня він гордовито назвав себе Олександром Невським – тим, який приїздив лизати черевика монгольського хана, щоб протистояти Заходу і не віддати свою душу західним варварам.

“Путін уже погодився, що він “Невський ХХІ століття”, який продав Росію Китаю”.

Я гадаю, що одним із питань, які обговорювались у Сан-Франциско впродовж чотирьох годин, була російська спадщина – як вони ділитимуть російську спадщину. На мій погляд, оце повне самознищення Сі – це позитивний результат для Байдена, для США. Їх не надто надихає перспектива повного перетворення всієї Росії на повний сировинний придаток Китаю, ще доля ядерної зброї російської цікавить. Я гадаю, одне з таких довгострокових питань обговорювалося на зустрічі.

США не зацікавлені в тому, щоб уламки Російської імперії поповнили китайську скарбницю. І Джозеф Байден дав дуже чіткий сигнал Китаю стосовно України – таке відчуття принаймні. Як діятиме Китай, якщо погодиться на американську пропозицію?

Китай тепер залежить від Америки, передусім економічно. За цей рік США показали, що без американських технологій, без конструктивної співпраці китайська економіка просто обвалюється. Байден має сильні позиції аби диктувати свою волю в обох конфліктах, на обох фронтах, на яких він має намір здобути перемогу, – на українському і на близькосхідному.

“Гадаю, товаришу Сі жорстко рекомендовано не займатися військовою підтримкою Росії”.

Побачимо, як продовжуватиметься північнокорейська допомога зі снарядами, тому що Північна Корея цілковито залежить від Китаю. Гадаю, це було одне з питань, яке обговорювалося за зачиненими дверима. Позиція Сі з США зараз дуже слабка, йому не до підтримки Росії.

Світ відвик уже від авіаносних груп США. Послухайте, яка почалася ланцюгова реакція, здача позицій. Щойно були послані авіаносці групи, як і “Хезболла”, і Іран раптом почали казати, що ХАМАС із ними не погодив, це все ініціатива ХАМАСу. Загалом вони здали ХАМАС. “Хезболла” і Іран здали ХАМАС, але це не означає, що їм дадуть спокій. Тепер питання ескалації конфлікту обговорюється не “чи не нападе “Хезболла” на Ізраїль”, питання ставиться цілком по-іншому: чи не вдарять союзники Ізраїлю, США, по “Хезболлі”? Можу вам сказати, що неодмінно вдарять. Бо ж як залишити таку величезну загрозу у себе в тилу, яка ще небезпечніша, аніж ХАМАС? І для чого авіаносці групи ганяти?

До речі, нікуди не поділася програма загрози ядерного Ірану. Ми пам’ятаємо нещодавню характеристику військової розвідки США, що аятоли в двох тижнях від першої ядерної боєголовки.

Сі Цзіньпін розуміє, чим загрожує колективний Захід – не лише якимись військовими сценаріями, а дуже конкретним перенесенням виробничих і технологічних потужностей з території Китаю на територію, наприклад, Індії і створенням на противагу старіючому Китаю вічно молодої індійської демократії. У Китаї сильно з цього приводу переживають, але нас цікавить тиск на Росію, тому що саме Китай є однією з подушок економічної безпеки для кремлівців.

Що стосується індійського сюжету – це як погроза, все залежить від того, як поводитиметься Китай. Моя особиста думка – товариш Сі після такого провалу довго не протримається. Ми ж бачимо: дуже дивні події відбуваються.

Лі Шанфу зник – міністр китайської оборони.

Мене вразило це зникнення – і міністра оборони, і закордонних справ. А загадкова смерть зовсім молодого, за мірками китайської номенклатури, чоловіка – товариша Лі, колишнього прем’єр-міністра Сі. Усе це дуже непросто. Тому що провали Сі цілком очевидні. І жодного Тайваню він не побачить. Він змушений був поїхати й заявити, що вони відмовляються від цих планів.

Отже, я вважаю, що товариш Сі зараз більше переймається не так виживанням Путіна, як власним політичним виживанням.

Частина трампістів робить усе можливе, щоб ми отримали величезні проблеми, перешкоджаючи виділенню нам макроекономічної допомоги. Тут йдеться не лише про гроші чи військову допомогу, а про, можливо, створення не надто сприятливої внутрішньо української атмосфери. Хочеться вірити, що президенту Байдену й держсекретарю Блінкену вдасться змінити ситуацію, але голова конгресу вперся.

Учора ввечері сталася історична подія: палата ухвалила проміжний бюджет до 19 січня, що не містить грошей ні для Ізраїлю, ні для України, тому що це буде окремими законопроєктами, як наполягав Байден. Це прийнято більшістю демократів, республіканці вже не мають більшості, тому що там приблизно 10-15 божевільних трампістів, вони добре відомі в Україні – пані Грін, Гетц, дуже дивні люди, у яких, ймовірно, породжена Трампом патологічна ненависть до України, вони весь час блокують.

Вони не можуть блокувати фінансування України – вони блокують прийняття законопроєктів для перенесення процедури.

“А факти говорять про те, що ¾ членів палати представників завжди голосували і завжди голосуватимуть за підтримку України – це 100% демократів і щонайменше половина республіканців. Тому все, що відбувається, – це проміжні технічні труднощі”.

Той таки новий спікер Майк Джонсон – так, трампіст, але не божевільний трампіст, він не поділяє цього оскаженіння стосовно України. Він дав дуже показове інтерв’ю Fox News, перше, відколи його обрали. Робив з ним інтерв’ю провідний трампіст і намагався його обіграти саме на цьому моменті: мовляв, ви такий молодець, ви за підтримку Ізраїлю і ви проти підтримки України. На що він відповів: ні, я за підтримку України, ми зобов’язані підтримувати Україну. І дуже грамотно повторив основний тезис – і наш із вами, і адміністрації: у разі, якщо Путін досягне успіху, він не зупиниться й піде далі, і тоді нам, американцям, доведеться платити не лише грошима, а й кров’ю, захищаючи своїх союзників по НАТО.

Тобто в будь-якому разі я абсолютно переконаний у тому, що фінансування затвердять. Набагато важливіші не гроші, а номенклатура виробів. І тут якось непоміченими залишилися наші останні досягнення: американці відмовилися від своїх останніх табу. Адже вже передано ракети ATACMS, спочатку дальністю 165 км.

Також просувається питання з літаками. Для нього навіть не потрібні політичні рішення, проблема в тому, що затримки були раніше і надто пізно почали готуватися українські пілоти. Тобто зараз питання в тому, коли закінчиться їхня підготовка. Але вже відомо, що фактично на аеродромах у Румунії закінчують підготовку українські пілоти. А є відомості, знову ж таки неперевірені, я посилаюся на американську пресу та українську, що перші літаки з українськими пілотами вже перекинуто до України. Отже, ці останні табу вирішуються.

Часто цитується стаття Залужного – вона була саме про це: склалася патова ситуація, сьогодні її потрібно долати озброєнням України авіацією та далекобійними ракетами, ці два компоненти змінять патову ситуацію на користь України.

І це зараз відбувається.