Що очікувати від Китаю? Як бачить майбутнє лідер КНР Сі Цзіньпін

2022-10-29

Віктор Константінов, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Г. Шевченка у своїй колонці в Дзеркалі Тижня аналізує майбутнє Китаю після ХХ з’їзду КПК.

Сі Цзіньпін, який став за кермо партії 2012 року, залишається на посту ще, як мінімум, на п’ять років. Було зламано встановлене понад три десятиліття тому правило періодчиної змінюваності керівництва країни: новий лідер і його команда правили два п’ятирічних терміни, після чого поступалися місцем «новому поколінню». Такий механізм розглядався як захист від боротьби за владу, що могла зруйнувати партію й державу, — в управлінні брали участь усі протиборчі «фракції» і так само колективно вони визначали імена наступників. Але, на думку Сі Цзіньпіна, нині країні загрожують не внутрішні чвари, більше важливою є зовнішня загроза з боку Заходу. Щоб на неї відповідати, важливіше мати сильну й централізовану владу, що не буде залежати у прийнятті рішень від тривалих та тяжких політичних переговорів між політичними групами.

Правда, відмову від десятилітнього ліміту перебування при владі було схвалено ще напередодні минулого з’їзду КПК, — нинішній з’їзд лише формально підтвердив це. На початку наступного року Сі Цзіньпін, очевидно, буде обраний і на новий термін як Голова КНР (конституційні обмеження на перебування на цій посаді більше двох термінів знято ще 2018 року).

До значно оновленого на з’їзді складу ЦК КПК увійшли переважно люди, особисто зобов’язані своїм кар’єрним зростанням Сі Цзіньпіну. У складі постійного комітету Політбюро, фактично головного інституту влади в країні, ситуація схожа. Крім самого Сі, лише двоє з попереднього складу зберегли свої місця: головний партійний ідеолог (і один з головних ідеологів зовнішньої політики Китаю) Ван Хунін, відповідальний за боротьбу з корупцією, та Чжао Лецзі, який відповідав за кадрову політику та «чистоту лав» у партії. Нових членів постійного комітету четверо: голова міськкому КПК Шанхая Лі Цян, який працював у середині 2000-х під керівництвом Сі в провінції Чжецзян; голова столичного міськкому Цай Ці, що працював з нинішнім лідером з 1990-х у провінціях Фуцзянь і Чжецзян, а потім — у комітеті нацбезпеки країни; секретар парткому провінції Гуаньдун Лі Сі (протеже Чжао Лецзі, з яким він працював у провінції Шеньсі); керівник канцелярії ЦК Дін Сюесян (у 2007 році входив до керівництва Шанхайського парткому, який тоді очолив Сі). Лі Цяна ладять у наступники прем’єра КНР Лі Кецяна, а Лі Сі посів місце Чжао Лецзі на чолі центральної партійної комісії з перевірки дисципліни.

Хоч і серед керівників, відправлених у відставку, не було відкритих опозиціонерів, із їхньою заміною можна буде сказати, що всі ключові посади в партії та уряді обіймають вірні прибічники Сі Цзіньпіна. З такою підтримкою Сі ще надовго залишиться не тільки обличчям Китаю у світі, а й людиною, котра одноособово визначає його політику. А змінює він курс — що внутрішньої, що зовнішньої політики — істотно. Резолюції з’їзду, прийняті з подачі китайського лідера, однозначно підтверджують рішучість Китаю зайти у тривале глобальне протистояння зі США та забезпечити для цього мобілізацію всієї країни на боротьбу до перемоги…

Сі Цзіньпін консолідує владу, готує країну до тривалого протистояння зі США та всім Заходом. Його Китай — не просто країна з глобальними амбіціями. Головні відмінності його політики від політики Китаю в попередні три-чотири десятиліття, — це відкриті претензії на роль одного з центрів сили, готовність іти на конфлікт, заради захисту своїх інтересів, і не гребувати заради цього засобами. У новому світі, який намірився будувати Сі, головною у світовій політиці має стати вісь Вашингтон—Пекін, а решта міжнародних проблем так чи інакше будуть оцінюватися й вирішуватися залежно від того, які переваги вони можуть дати одній зі сторін американо-китайського протистояння.