Що хоче Китай від України? І як змінилась гра Пекіна щодо держави, яка вистояла у повномасштабній війні із РФ? Відповідаємо – у матеріалі

2023-05-24

Спецпредставник КНР щодо українського питання — досвідчений дипломат Лі Хуей їздить по світу з проханнями “вирішити українську кризу”. Що треба сідати за стіл переговорів і терміново шукати політичне вирішення бойових дій. Відбуваються і візити на тлі добрих новин, що Patriot в руках наших фахівців ППО може збивати ракети “Кинджал”. А ще — коли Джо Байден та Держдеп вголос заговорили, що передача Україні F-16 є пріоритетом номер один. Про це повідомляє видавництво Еспресо.

Тому хмари згущуються навколо Китаю — і ця дуже самовпевнена країна почала шукати зиски для себе з завершення російсько-української війни. Бо ж США і Джо Байден ще у січні оголосили план, як відрізати Китай від доступу до сучасних технологій та глобальної економіки.

Тому, коли Лі Хуей був з візитом минулого тижня — він запропонував Зеленському “почати з себе” для “мирних переговорів”. А коли очікувано отримав негативну відповідь, поїхав домовлятися з першою економікою Європейського союзу Францією, з якою у Китаю чудовий товарообіг.

Чому ж Сі Цзіньпін так старається організувати зручний мир без явної перемоги України просто зараз? Річ у тім, що Китай напряму дотичний до початку нинішньої війни — 4 лютого 2022 Путін з’їздив до Пекіна отримувати благословення. Для Китаю війна в Україні була цікава, як такий собі тренажер — що буде, якщо вони й собі вирішать напасти на Тайвань та завоювати його. Однак уже в перші тижні війни все пішло не за початковим планом Росії — і Китай взяв довгу паузу на те, щоб подумати про подальші плани. І нарешті на роковини широкомасштабного вторгнення Китай дозрів і вийшов на світло із “мирним планом” на 12 кроків, де в цілому не було сказано нічого суттєвого.

Але китайці добре розуміють те, що недавно сказав президент Франції Емманюель Макрон: “Китай програв цю війну геополітично”, тому Пекін вирішив реалізувати “план Б”. Суть його полягає в тому, щоб РФ не програла явно і в процесі впала в максимальну залежність від Пекіна. Саме це у Китаю вдається поки на всі 200% — буквально днями була дуже показова новина про те, як російський порт Владивосток став “внутрішнім китайським”. І це не жарти.

Далі Китай найкраще допомагає Росії економічно — від купівель мільйонів барелів нафти до торгівлі різноманітним підсанкційним контрабасом.

Що ж Пекін хоче від України? Можна сказати на всі 100%, що китайський уряд ніколи не назве нинішнє кровопролиття в Україні війною і не назве Росію агресором публічно. Однак є малий плюс у цілковитій васальній залежності Москви від Китаю. Попри те, що Сі Цзіньпін довгі місяці показово не телефонував і не писав Володимиру Зеленському — він кілька разів наголосив про недопустимість використання ядерної зброї РФ. І от справді — після того, коли уряд РФ за гроші віддає свої порти Китаю — погрози жахнути ядеркою Варшаву, Лондон і Берлін різко припинились. Бо тепер Китай на правах кінцевого бенефіціара РФ вирішуватиме долю ядерної зброї. І не виключено, що Сі Цзіньпін вважає: російські ядерні заряди — це ще поповнення саме китайської безпеки.

З іншого боку є низка країн, у яких є серйозні економічні зв’язки з Китаєм і яким ні холодно ні жарко від проблем України. Китаю на позір треба показати, які вони миротворці, і так саме і зародилась ідея місії пана Лі Хуея — досвідченого ще китайсько-радянського посла.

Турне цього голуба миру країнами Євросоюзу є нічим іншим як спробою розбити єдність США та Європи. Адже умовна Франція чи Німеччина переживають зараз гостру кризу після розриву торгівлі дешевими енергоносіями із РФ і не надто палають бажанням сідати на газову голку США. А на додачу — ще і знову 100% залежати від безпекових гарантій Вашингтону. Тому Китай дуже прагне зіграти на відчутті хаосу, страху і забезпечити собі фінансове алібі для країн ЄС — які хитро обходять рекомендації США припинити зв’язки з авторитарним режимом. В цілому, гра в “мирний план” для України вигідна учасникам, бо Франція та Німеччина можуть не закривати свої китайські заводики, бо, мовляв — так Пекін не підтримує РФ і загалом за мир. Чистий реал-політик, але вже як є.

Китаю вигідний підвішений стан війни, як зараз — коли поразка РФ неочевидна. Коли путінська верхівка може помахати новими територіальними завоюваннями. А ще коли західні компанії довгий час боятимуться заводити сюди будь-які інвестиції. І тут вимальовується план Пекіна на перспективу — дочекатися розбіжностей між нашою владою із США та ЄС, які неодмінно виникнуть, коли навсправжки зайде мова про приєднання до ЄС та НАТО. І от тоді й буде китайська спроба дати владі грошей та завести сюди свої бізнеси. А потім ще і використати територію України як транзит для контролю своїх великих грошей в Європі.

Дуже показово, що на тлі всіх цих геополітичних тілорухів Китаю в медіа знову вигулькнув 100-річний стратег сучасної політики США Генрі Кіссінджер, який власне, і породив Китай у нинішньому його вигляді. Цей впливовий політик багато років є лобістом китайських питань і він видав дуже цікаву заяву: що Україна має бути в НАТО. Але Крим треба зберегти за Росією аби уже зовсім не ображати її. І ключове із його есе для The Economist:

“Для безпеки Європи краще мати Україну в НАТО, де вона не може приймати національні рішення щодо територіальних претензій”. Тобто — візьмімо Україну в безпековий блок інакше вона прагнутиме реваншу і повернення до кордонів 1991 року.

Коли спецпосланець з питань миру Лі Хуей приїздив до України, він очевидно натякав про щось подібне Зеленському. Що, мовляв, забудьмо про кілька територій і будемо думати про мир. Непряме свідчення цього – заява міністра МЗС Дмитра Кулеби, що “торгівля українськими територіями є неприпустимою”.

Китай замислився про своє виживання і статус після потенційної війни з Тайванем. Йому дуже важлива торгівля з Європою і тому ця країна зараз активно розвиває залізницю в Пакистані та заговорила про торгові шляхи через Арктику. Річ у тім, що Пекін добре прораховує варіанти, як обійти перекриття морських торговельних шляхів, якщо таки почнеться заруба за Тайвань. Тому заради порятунку самих себе Китай може легко запропонувати українській владі половити плюшки в мутній водиці. Погоджуватись на них категорично не можна, враховуючи, що гроші та зброю ми отримуємо напряму від США — головного ворога Китаю.

Що робити далі та в яких формах виживе Україна стане приблизно зрозуміло лише восени — за підсумками активної цьогорічної воєнної кампанії. До цього часу ми маємо чітко визначитись, яке ми хочемо майбутнє — НАТО і ЄС чи борсатися у позаблоковому болоті за китайські гроші ще років 30.

Китай же чітко визначився зі своїми бажаннями. Для них є лише Китай і нічого більше. Пекін явно взяв курс на те аби підім’яти під себе Євразію, а інша дрібнота неважлива і можна її стерти або купити гуртом.

Тому висновок один — продавати зерно і кукурудзу Китаю можна. А от вестися на ігри Китаю у намаганні переграти Захід і не робити обіцяні реформи — ні. 

Гроші від авторитарних режимів завше завершуються для України великим горем. Колись Янукович намагався подружитися з Росією та Китаєм. Завершилось це окупацією Криму та війною на десятиліття вперед.