Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

         Пан Кучма, яка перспектива Мінських домовленостей та їх юридична суть, з урахуванням прийнятого закону про особливий статус Донбасу, підписаного Президентом України?
Це сьогодні головні документи і якби вони були виконані – так, як це там записано, – то я переконаний, що сьогодні був би мир в Україні. Тобто цими документами була закладена і юридична, і політична основа для врегулювання конфлікту, для припинення війни. Так що все там було передбачено – починаючи з припинення вогню, починаючи з відведення важких видів озброєння, і в тому числі, контролю – куди все це справа відвели, я маю на увазі важкі види озброєння, не буду їх перераховувати. Під жорстким контролем ОБСЄ. Це досі не зроблено. На превеликий жаль, ці документи, які визнані всім світом, міжнародними організаціями, в тому числі, Радою Безпеки Організації Об’єднаних Націй, як основа світу в Україні, на превеликий жаль, не виконуються повною мірою. Не виконуються не українською стороною, а протилежною стороною.

         Як Ви бачите в майбутньому реалізацію Мінських домовленостей? Чи будуть складнощі в їх реалізації? Призведе їхня реалізація до миру на Донбасі?

Головна складність одна і залежить тільки від однієї сторони – не від України, немає від так званих «ДНР» і «ЛНР”, не від світової спільноти, а від російської сторони. Бути чи не бути миру в Україні – це все вирішується в Кремлі. Сьогодні я часто кажу, що все залежить від Бога, але Бог далеко, і не всі визнають його існування, ніяк до нього не допросишся, – і від пана Путіна. Тому все залежить від того, як Москва буде далі дивитися на розвиток подій в Україні. Поки ми не бачимо, щоб вона хотіла світу тут. Ті умови, які сьогодні висуваються, вони неприйнятні для української сторони. Ми не хочемо сьогодні мати поруч ще одне вогнище напруженості за прикладом того ж Придністров’я, Абхазії чи Південної Осетії. Все питання в тому, що і у Європейського союзу, і у тих лідерів, які дали згоду на підписання документа у Мінську – я маю на увазі пані Меркель і пана Олланда – ніяких сумнівів в цьому плані немає. Вони сьогодні виступають за таке мирне вирішення проблеми. Єдина сьогодні можливість – це щоб світова спільнота вимагало від російської сторони чіткого виконання цих домовленостей. У тому числі, і Китайська Народна Республіка, тому що Китайська Народна Республіка підписала Будапештський меморандум про надання гарантій безпеки України. І, на превеликий жаль, китайська сторона поки, скажімо так, обходить цю проблему. На превеликий жаль. Хоча спасибі за те, що вона займає нейтральну позицію, в тому числі, в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Я хочу звернутися до китайської сторони: заради Бога, давайте пам’ятати про те, що підписуємо.

        Яким чином військово-промисловому комплексу України перейти на європейські рейки? Як Ви бачите розвиток економіки України в європейській площині?

Ми повинні вчитися у Китаю. Я це говорю абсолютно серйозно. Ви знаєте, я неодноразово був у Китаї, працюючи в ракетно-космічній галузі, і бачив ситуацію в космічній промисловості Китаю. Те, яких висот сьогодні досяг Китай – ось таким шляхом треба йти Україні. Треба пам’ятати про те, що є європейські стандарти, треба переходити на європейські технології – і в цьому плані теж треба вчитися у Китаю. За такий короткий в історичному плані досягти таких результатів – це розуму незбагненно! І тут нам треба вчитися, не чекати милостей від природи, не чекати, що всі технології до нас звідти прийдуть, треба самим мізками працювати. А мізки у нас ще залишилися – не дай Бог розгубимо. Сьогодні та ж війна якимось чином стимулює наш військово-промисловий комплекс. На жаль, Україна практично не робила закінчених видів озброєнь – тільки з танками у нас завершене коло виробництва. А ракети ми робили стратегічні, вони вже заборонені міжнародними договорами до виробництва. Ми робили комплектуючі для російських підприємств: промисловість України була серйозно завантажена оборонним замовленням, але більший відсоток цього замовлення йшов на складальні заводи Росії. Тому для нас це величезні втрати. В більшості своїй, все нам потрібно починати з чистого листа – і розробку, та виготовлення нових видів озброєнь.

       Чи бачите Ви доречним збільшення повноважень Кабміну з законотворчості, як це було в 1992 році?

Напевно, Ви маєте на увазі період мого прем’єрства в 1992 році, коли Парламент надав Уряду можливість видавати свої декрети, які були практично законами. Я думаю, що такої необхідності сьогодні немає. У той час у нас не було структурованого парламенту. У влади не було ніколи більшості в Парламенті. Тому всі законотворчі ініціативи, в тому числі, Кабінету Міністрів, які потрапляли в Парламент, вони місяцями там, як кажуть, валялися під сукном. Ніхто не хотів їх приймати: величезні протиріччя, які були в Парламенті, не давали такої можливості. Сьогодні при владі, у Президента та Уряду, є практично конституційну більшість у Парламенті. Сьогодні тільки відповідальність за владою: давати закони, які потрібні сьогодні країні – і в економіці, і в політиці, у всьому. А парламент сьогодні здатний приймати такі законодавчі акти. У такій ситуації Україна ніколи не була. Практично ніколи в Парламенті не було при владі такого твердого більшості. Це плюс для країни.

        Члени Ради безпеки ООН Росія і Китай відмовилися брати участь у засіданні, де обговорювалося питання прав людини в Криму. Чи може це відіб’ється на інтенсивності політичного діалогу, викликає це недовіра до Китаю, і що може сприяти зміцненню відносин між Китаєм і Україною?

І будучи Президентом, і Прем’єр-міністром – я завжди вважав, що Китай повинен бути в України одним з головних партнерів. У всьому – і в економіці, і в політиці. І я все робив для цього. Я вважаю, що під час мого президентства були найдобріші, теплі, самі конструктивні відносини України з Китайською Народною Республікою. Те, що за цей час ми втратили ці відносини, не робить честі української влади, політичній еліті нашої. Так що сьогодні, я однозначно вважаю, треба нашим лідерам зробити все, щоб повернути довіру Китаю до України, щоб налагодити ті відносини, які були вже. І можливості у нас такі є, і є можливості, в чому співпрацювати. Скажу відверто: Україна в цій частині, у відновленні цих відносин, зацікавлена ​​більше повинна бути, ніж Китай. Так що чим швидше це буде зроблено, тим краще для України.
        Сепаратисти на Сході не сприймають Закон про особливий статус Донбасу. Переговори зайшли в глухий кут. Як розвивається зараз ситуація?

Знаєте, треба сідати за стіл і домовлятися. Тому що українська сторона однозначно вважає, що треба зробити все, щоб провести ці вибори. Скажіть, будь ласка, якщо сьогодні оголосити вибори на Донбасі, а вони повинні пройти за участю спостерігачів всіх міжнародних організацій, хто поїде туди в якості спостерігачів? Хто дасть гарантії безпеки цим спостерігачам? Ніхто. Тому повинен бути встановлений твердий мир, і відповідно до Мінським протоколом повинні бути виведені всі війська іноземні, в тому числі, і найманці. Повинні бути відведені важкі види озброєння, і тільки потім треба проводити такі вибори. А сьогодні це просто гасла – «давайте ми проїдемо такі вибори». Так давайте виконаємо все інше, давайте, в тому числі, відновимо російсько-український кордон – поки вона під контролем тільки російської сторони, ну і так званих «ДНР» і «ЛНР». А поки це буде не український кордон, а чужа межа, то говорити про світ теж неможливо. Якщо 400 з гаком кілометрів свого кордону України не контролює, то про що можна тут говорити? Про які наслідки можна говорити? Тому ось про це треба завжди пам’ятати. За цих умов можна проводити вибори, в яких дуже зацікавлена ​​українська сторона – щоб була обрана легітимна влада. Коли буде обрана легітимна влада – тоді можна буде говорити і про подальші процесах повернення блудного сина в лоно матері-України
ПОСИЛАННЯ НА ФОТО http://www.rbc.ua/rus/news/kuchma-konstatiroval-nevypolnenie-dnr-lnr-i-rf-minskih-14112014081900

ПОСИЛАННЯ НА статтей http://www.kuchma.org.ua/