ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Пекін застерігає Вашингтон від розв’язання торговельної війни

2011-10-10

Джерело: Укрінформ
Автор: Ольга Танасійчук

Китайсько-американські відносини на цьому тижні вкотре труснуло. Ще не ущухло обурення Пекіна з приводу чергового збройового траншу Вашингтона Тайваню, як за океаном вирішили наступити на чергову “китайську мозолю”, почавши розгляд у сенаті законопроекту, який дозволить ввести компенсаційні мита на експорт країн, що маніпулюють своєю валютою. Головним валютним маніпулятором у Вашингтоні традиційно вважають Китай.

Обговорення документа забере тиждень. Якщо вердикт сенаторів буде позитивним, в тому сенсі, що КНР буде визнано країною, що навмисно занижує курс національної валюти з метою створення преференцій своїм експортерам, проект буде представлено на затвердження палати представників, а у разі згоди останньої – подано на підпис президенту.

Реакція офіційного Пекіна була негайною. “США під приводом боротьби з валютним дисбалансом намагаються ввести протекціоністські торговельні заходи, що суперечать принципам СОТ. Таке рішення перешкоджатиме подальшому розвитку китайсько-американських торговельно-економічних зв’язків”, – йдеться в заяві МЗС КНР. Народний банк Китаю (Центробанк) попередив, що такий крок не сприятиме вирішенню внутрішніх проблем США, а лише “серйозно зашкодить реформі обмінного курсу китайського юаня, що потенційно призведе до торговельної війни між країнами-партнерами”. Мінкомерції у свою чергу застерегло від бажання перекласти проблеми з хворої голови на здорову і від заполітизовування “проблеми юаня”.

Політики в дискусіях навколо юаня анітрохи не менше, ніж економіки. Ініціювала розгляд законопроекту група сенаторів на чолі з демократом Чарльзом Шумером. Цей парламентарій – лобіст ідеї викрити Китай у багаторічному валютному маніпулюванні. Він має чимало прихильників як у своїй партії, так і в таборі республіканців. Особливо загострюються їхні антиюаневі настрої сезонно, наприклад, перед проміжними виборами в конгрес або напередодні президентської кампанії. У ході майбутніх президентських перегонів у США одним з основних критеріїв вибору для простих американців, очевидно, стане проблема безробіття, яка сьогодні наближається до 10 відсотків, і політикам щоб там не було потрібно показати виборцям, як вони радіють за долю безробітних громадян. “Зупиніть дешевий китайський експорт – і в самій Америці запрацюють заводи і фабрики, з’явиться можливість для створення нових робочих місць”, – говорять такі політики. Вони навіть підрахували, скільки ж таких місць може з’явитися – близько 2 млн.

Ті, хто не поділяє такої точки зору, в тому числі і серед американських аналітиків, заперечують, що у разі скорочення потоку дешевого китайського ширпотребу його місце швидше за все займе продукція з інших країн, які прагнуть стати, як і Китай, “фабриками світу”. До того ж скептики сумніваються, що у разі навіть швидкої ревальвації юаня американські компанії, що вже розмістили свої виробництва на території Китаю, повернули б їх на батьківщину. Товари, вироблені у США, країні з однією з найдорожчих робочих сил у світі, все одно ніколи не зможуть конкурувати за вартістю з випущеними у державах, що розвиваються.

Характерно, що прихильники жорстких заходів щодо китайських експортерів із року в рік продовжують стверджувати, що курс юаня занижений, за різними оцінками, від 25 до 40 відсотків, пропонуючи оподаткувати китайські товари приблизно в такому ж обсязі. Їх не задовольняють темпи ревальвації: з 2005 року, коли Китай розпочав реформу обмінного курсу національної валюти – “женьміньбі”, вона “поважчала” більше ніж на чверть, а за підсумками цього року зростання складе від 4 до 5 відсотків, заявив на цьому тижні радник китайського Центробанку Лі Даокуй. До речі, американському безробіттю це ніяк не допомогло, і за тих же 6 років воно, навпаки, зросло з 7 до 10 відсотків.

Не стала ревальвація юаня і панацеєю для розв’язання проблеми величезного торгівельного дисбалансу між двома країнами, що є сьогодні одна для одної другими за величиною торгівельними партнерами. Саме у нібито заниженому курсі юаня бачать деякі американські політики та економісти першопричину торгівельного дефіциту в торгівлі з Китаєм, одного з джерел зростаючого держборгу. За підсумками минулого року він досяг рекордних 273 млрд дол. “Існує безліч причин торгівельного дисбалансу, й у випадку зі США і Китаєм курс юаня такою причиною не є”, – вчергове парирували цього тижня в китайському Центробанку.

Керівництво КНР не перестає повторювати, що не прагне до профіциту і робить усе можливе для збалансування зовнішньої торгівлі, маючи на увазі під цим у першу чергу масоване нарощування імпорту, який у період 2002-2010 рр. збільшився в 4,7 рази при середньорічному прирості в 21,4%, що вище за світовий показник більш ніж на 10 процентних пунктів. Його доля в світовому обсязі імпорту зросла з 4,4% у 2002 році до 10% в 2010 році. Водночас Китай став 2-м найбільшим експортером у світі.

Тут не зайвим буде зазначити, що майже 60% усього, що Китай сьогодні експортує, зроблено на спільних підприємствах або підприємствах із іноземним капіталом, у тому числі й американським. Водночас для високотехнологічної продукції цей відсоток становить 83, а для електроніки – 75. Цілих 90% всього експорту високотехнологічної продукції з КНР в США зібрано саме на таких підприємствах, тобто левова частка цих грошей фактично заробляється не китайськими підприємцями. До речі, згідно з дослідженням, проведеним кілька років тому Каліфорнійським університетом відносно того, яка з країн скільки отримує прибутку від виробництва продукції iPod, виявилося, що в Китаї залишається трохи більше ніж 1,3% його вартості, тоді як левова частка прибутку йде розробникам, продавцям і постачальникам компонентів. Праця же китайських робітників коштує дешево.

Поки Вашингтон стурбований недооціненістю юаня, в Пекіні не менш занепокоєні “вихляннями” курсу долара. Адже саме США йдуть шляхом девальвації власної валюти, включивши друкарський станок. Пекін така постановка питання не влаштовує, насамперед, внаслідок занепокоєння своїми величезними, 3,2-трильйонними валютними запасами, левова частка яких номінована в американських доларах. Крім того, Китай є найбільшим кредитором адміністрації президента США, оскільки володіє казначейськими білетами на суму понад 1,15 трлн доларів і фактично фінансує американську антикризову програму. Так що Білому дому зовсім не з руки “бити горщики” з Китаєм, як би принадно не виглядала перспектива “спихнути” хоч би частину внутрішніх проблем на “хитрих китайців”. Адже та можна і банкрутом стати…

Достатньо велика кількість західних політичних лідерів і фінансових експертів, включаючи фахівців МВФ, піддає критиці валютну політику китайської влади. Водночас на Заході чимало і тих, хто вважає неправильним надмірний тиск на Пекін і тим більше вживання односторонніх заходів. Противники прийняття закону упевнені, що в умовах, які склалися, коли світ стоїть перед загрозою другої хвилі кризи, не час розпалювати нові торгові війни.

Про це, зокрема, говорили члени Форуму фінансових послуг у Пенсильванії, учасниками якого в середині вересня стали такі інституції, як Goldman Sachs, JP Morgan і Bank of America. Вони закликали конгрес не пропускати законопроект. Минулого вівторка голова палати представників конгресу США Джон Бонер заявив, що вважає “досить небезпечним затверджувати законопроект, що примушує будь-кого вирішувати питання вартості власної валюти через конгрес США”. При цьому Боннер додав: особисто він не впевнений, “що це найкращий спосіб розв’язання питання”.

У Білому домі поки роздумують про те, наскільки правильний хід мають намір зробити. За словами представника адміністрації Джея Карні, у президентському оточенні “вивчають питання” і ведуть переговори із законодавцями.

Необхідно зазначити, що курс будь-якої валюти є одним із наріжних аспектів політики країни і покликаний служити її економічному розвитку. Такий курс – складова національних інтересів, і тому не повинен підпадати під притискання з боку будь-якого закордонного уряду.

У цьому контексті не зайвим буде пригадати, наскільки невдалими для економіки Японії виявилися поради американських друзів щодо ревальвації єни. У період з 1985 по 1987 рр. ця динамічна азіатська економіка, що мала на той момент величезний профіцит у торгівлі з США, підвищила вартість своєї валюти на 51%, і в результаті впала у глибоку та тривалу стагнацію. При цьому на вирівнюванні дисбалансу з Америкою цей крок практично не позначився. Дещо подібне відбулося у Німеччині в 70-х роках минулого сторіччя. Що стосується захисних механізмів, незайвим буде згадати, що за часів Великої депресії 30-х років США вжили жорстких протекціоністських заходів у вигляді різкого підвищення імпортного мита на 20 тис. найменувань товарів (білль Смута-Хоулі). Цей крок, зроблений заради поліпшення внутрішньоекономічної ситуації, у кінцевому результаті призвів лише до посилення економічної кризи.

Чим же загрожує у нинішніх умовах різке підвищення курсу женьміньбі?

Серед негативних наслідків різкої примусової ревальвації експерти насамперед називають те, що вона не лише не вирішить проблему торговельного дефіциту, а навпаки – найвірогідніше, викличе нові потрясіння у світовій економіці, що знаходиться у крихкому посткризовому стані, обтяженому проблемами суверенних боргів, що накопичилися.

Подорожчання юаня означатиме зростання цін на товари і послуги, що надаються транснаціональними компаніями, які займаються експортом з Китаю, і зростання їхньої вартості для споживачів, які знову почнуть менше споживати. Одним з негайних наслідків ревальвації стане також швидкий притік на ринок спекулятивного капіталу, “гарячих грошей”, що спричинить подальше підвищення вартості валют Китаю і країн Азії. У свою чергу такі спекуляції на ринку короткострокових капіталів можуть підірвати стабільність фінансового ринку не лише регіону, а й світу, що призведе до роздування наявних фінансових “пузирів” і погіршення ситуації на ринку нерухомості, збільшить тиск інфляції. Якщо такі пузирі лопнуть, це може повергнути економіку КНР в хаос. Такий розвиток став би справжньою катастрофою для інших країн світу. Для самого Китаю дорожчання національної валюти загрожує не лише зниженням прибутку експортних підприємств, а й зростанням безробіття, що здатне викликати соціальну нестабільність.

Протягом тих 17 років, впродовж яких США наполегливо призначають юаню “судний день”, вивчають його на предмет штучного заниження курсу у кожній піврічній доповіді Міністерства фінансів по міжнародній економіці і монетарній політиці основних торговельних партнерів Вашингтона, Китай міг би вже і звикнути до таких очікувань. Тим паче, що при всій загрозливій риториці Пекін ще жодного разу не був названий валютним маніпулятором. Проте такі періоди “з’ясувань стосунків” з юанем завжди характеризуються загостренням відносин між країнами. У дію йдуть випробувані інструменти взаємних антидемпінгових “наїздів” та інші заходи.

Китай розуміє, що тиск на нього посилюватиметься, але твердо має намір продовжувати реформувати змінний курс, утримуючи його “на відносно стабільному і розумному рівні”. При цьому наголошується, що робити він це буде, виходячи виключно з потреб власного економічного і соціального розвитку.

Китайські економісти переконані, що причина світового економічного дисбалансу є структурною і криється у розриві, що збільшується, між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються. З точки зору Китаю, перемикання уваги з власних економічних проблем на інші питання, пошук “цапів-відбивайл”, прагнення йти вперед за рахунок ослаблення конкурентів вже давно стали звичним методом дій деяких західних діячів.

Станься ж між двома найбільшими економіками світу справжня торговельна війна, це могло б призвести до важко передбачених наслідків, якими може бути куди сильніша депресія світової економіки, ніж та, від якої світ все ще не отямився.