Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

    Новий старт, чи виклик у протистоянні Китаю

    2021-03-26

    Зустріч американських та китайських дипломатів 18 березня в місті Анкоридж (штат Аляска) більше нагадувала епоху холодної війни, ніж новий старт. Цей стан справ треба швидко змінювати — до того, як стане занадто пізно.

    Команда президента Джо Байдена потрапила в політичну пастку наростаючих антикитайських настроїв в обох партіях США. Схоже, вона продовжує курс, прокладений попередньою адміністрацією. Ба більше, вона навіть підсилює торговельний і технологічний конфлікт, порушуючи питання прав людини і геополітики, які попередник Байдена ігнорував. Тим часом Китай потрапив в пастку менталітету, що визначається концепцією «століття приниження», і підсилює проблему оборонною реакцією. Прямо на очах у преси на початку цієї зустрічі відбувся обмін звинуваченнями, без жодного видимого шляху до деескалації.

    Як вважає, колишній голова і головний економіст Morgan Stanley Asia Стівен Роуч, обом сторонам варто було б повернутися до основ — до економічних і торгових питань, на які давно спираються американо-китайські відносини. Це не означає, що їм треба ігнорувати інші серйозні проблеми. Це означає, що їм треба заново знайти спільне підґрунтя і взаємну довіру, перш ніж розширювати порядок денний. І тут адміністрації Байдена треба переглянути обраний нею войовничий настрій. У питаннях економіки і торгівлі вона виявилася пов’язана торговельною угодою «першої фази», про яку домовлялися «колишні хлопці», як Байден називає попередню адміністрацію. Саме тут є найпотужніший важіль для змін.

    Так, американське суспільство вітає підхід, обраний в цій угоді. Як показує опитування, проведене в лютому центром Pew Research, ідея збереження мита має широку підтримку, при цьому більше людей зацікавлені в посиленні торгових відносин з Китаєм, ніж у розвитку сильніших зв’язків. Протягом останніх чотирьох років увага суспільства постійно концентрувалася на Китаї як на джерелі більшості сьогоднішніх проблем США, тому таке ставлення надто зафіксувалося в суспільних настроях.

    Однак це не означає, що позиція американського суспільства є вірною. Угода першої фази була спочатку помилковою, і головним чином через те, що вона пропонувала двостороннє вирішення проблеми кількабічного торгового дефіциту США з багатьма країнами (у 2020 році таких країн було 96). В результаті ця угода ні до чого хорошого не привела. Вона не допомогла скоротити торговий дефіцит США, зате створила нові витрати для американського бізнесу та споживачів.

    Торговий дефіцит США не мав місце в Японії 30 років тому, і сьогодні його створили не в Китаї. Не дивно, що в обох випадках найбільша частка американського торгового дефіциту формується найбільшим торговим партнером Америки, тільки тоді це була Японія, а зараз — Китай. Подібна концентрація дефіциту значною мірою пояснюється порівняльними перевагами (купівля товарів, виробництво яких може бути дешевшим за кордоном, а не всередині країни) й ефективністю виробничих ланцюжків (збірка товарів з компонентів та деталей, вироблених в інших країнах), а не несправедливими торговими прийомами.

    Як зазначає Стівен Роуч, торговий дефіцит США є результатом більш глибокої проблеми, яку Америка створює сама собі: брак внутрішніх заощаджень. Рівень чистих національних заощаджень Америки (найширший показник сукупності амортизованих заощаджень бізнесу, домогосподарств і держсектору) перебуває в негативній зоні вперше за десятиліття — і лише вдруге за всю історію спостережень. Згідно з останніми доступними даними, у другому і третьому кварталах 2020 року їхній середній рівень сягнув -0,8%. А на тлі величезного дефіциту федерального бюджету високі шанси, що рівень національних заощаджень стане ще нижчим.

    Через брак внутрішніх заощаджень США позичають надлишкові в інших країн, щоб мати можливість інвестувати і розвиватися. Це, своєю чергою, призводить до величезного дефіциту платіжного балансу: його середній рівень у другому і третьому кварталах минулого року становив -3,3% ВВП (найбільший дефіцит з кінця 2008 року). В обмін на іноземний капітал американці купують товари за кордоном. Саме дефіцит платіжного балансу, а не так звана проблема Китаю, є макроекономічною причиною загального торгового дефіциту Америки.

    Угода «першої фази» — це політична спроба займатися мікроменеджментом макропроблем. Навіть якби ця угода допомогла скоротити двосторонній дефіцит в торгівлі з Китаєм, постійна нестача внутрішніх заощаджень означає, що у Америки зростатиме дефіцит в торгівлі з іншими іноземними виробниками — і наразі це вже відбувається. Крім того, торгівля переходить на іноземних виробників з більш високими витратами, що фактично еквівалентно підвищенню податків на американські компанії і споживачів.

    Все це не означає, що адміністрація Байдена має вивісити білий прапор і здатися Китаю. Однак їй треба перемкнути увагу і відмовитися від непрацюючого двостороннього формату, обраного в угоді першої фази, що підтримує його мито. Замість цього потрібна серйозний структурний порядок денний, що вирішує набагато більш серйозні проблеми — захист прав інтелектуальної власності, інноваційна політика, примус до трансферу технологій, кібербезпека, субсидії держпідприємствам. Двостороння інвестиційна угода (ДІУ) — це найкращий спосіб досягти цієї мети, а також перевірити виправданість причин структурного невдоволення. В десятиліття, що передувало 2017 року, проводилися активні перемовини про укладення американо-китайської ДІУ, яка б створила певне підґрунтя для врегулювання структурних протиріч і водночас стимулювала економічне зростання в обох країнах, завдяки розширенню доступу до ринку.

    У США це не дуже популярні аргументи внаслідок чотирьох років отруйної риторики, яка переконала багатьох американців у тому, що від Китаю виходить екзистенціальна загроза. На жаль, корозійна політика звалювання провини і віктимізації в Америці стала підставою для тверджень про те, як інші погано з нею поводяться.

    Втім, настав час для далекоглядного підходу — особливо з боку нової адміністрації США, яка демонструє такий потужний старт на багатьох інших важливих напрямках.

    Як зазначив минулого тижня президент США Джо Байден, запросивши Китай на віртуальний кліматичний саміт, існує також нагальна спільна глобальна програма проблем, яка включає пандемію, голод та розповсюдження ядерної зброї. Такі питання можуть бути ефективно вирішені лише за допомогою міжнародної співпраці, яка повинна включати участь Китаю.

    Країни ЄС, зокрема Німеччина, яка активно співпрацює з Китаєм у торговельному плані, зіштовхнулися з дилемою. Як і Велика Британія, Європа та США потребують мирних, робочих відносин з Китаєм.

    Нова холодна війна, що обіцяє більші суперечки та розкол, не допоможе країнам об’єднатися у боротьбі проти спільних глобальних проблем. До того ж, подібне протистояння важко контролювати, а ескалація економічних та інформаційних війн може бути небезпечною. Події минулого тижня свідчать про те, що політична система Китаю готова кидати виклик Заходу.

     

    НВ і ZN

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *