ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

НАТО та Китай – історія (не) успіху

2024-07-16

Китай усе відкритіше підтримує росію та її агресію не лише проти України. На це почали звертати увагу і в НАТО, проте лише традиційними фразами про занепокоєння. Китайську загрозу починають розуміти і в Європі. Але чи не запізно?

На своїй сторінці у Facebook експерт аналітичного центру New Geopolitics Research Network і керівник секції Азіатсько-Тихоокеанського регіону у Центрі досліджень армії, конверсії та роззброєння / CACDS Юрій Пойта аналізує непростий період протистояння по лінії Китай – Захід.

Є ознаки того, що НАТО (не називаючи поки що Китай загрозою, а лише викликом – challenge, або systemic challenges), набагато серйозніше (нарешті!!!) ставиться до КНР, зокрема до посилення російсько-китайського воєнно-технічного партнерства.

У нещодавньою опублікованій декларації НАТО Washington Summit Declaration (за всього скептицизму до цього саміту), Китай уперше визнаний як “вирішальний чинник” (decisive enabler) війни Росії проти України через своє так зване “безмежне” партнерство та широкомасштабну підтримку оборонно-промислової бази Росії.

При цьому, надано пояснення цієї підтримки – “передача матеріалів подвійного призначення, таких як компоненти для зброї, обладнання та сировини, які служать ресурсами для оборонного сектора Росії”.

Очевидно, що зазначене є наслідком серйозного погіршення позиції Китаю стосовно російсько-української війни за останні два роки, яке багато хто (особливо в Європі, та, на жаль, і в Україні) намагався не помічати.

Я піднімав це питання на різних дуже серйозних заходах щодо Китаю ще розпочинаючи з минулого року – в Сінгапурі, Німеччині, в багатьох дискусіях з американськими та європейськими колегами – про те, що Китай не просто підтримує російську економіку та “розповсюджує якісь там наративи” (с), а:

• фактично допомагає російській армії вести війну;
• дав можливість російській армії відновитися та суттєво посилитись за останні два роки;
• збільшує російську загрозу для Європи, яка продовжує зростати.

На жаль рік тому в більшості дискусій, в яких я брав участь, це сприймалося не дуже серйозно – “якісь там чіпи (с)”. Але наразі бачимо, що розуміння російсько-китайської об’єднаної, синергетичної та комплексної загрози в контексті війни на Європейському ТВД – все більше.

З іншого боку, є на мою думку і проблемні моменти Вашингтонської декларації, над якими потрібно працювати:

По-перше, про китайський “вирішальний чинник” зазначено як такий, що “посилює загрозу, яку Росія становить для своїх сусідів і для євроатлантичної безпеки”. Це означає, що формально, Китай, не зважаючи на те, що він фактично єдиний живить російський ОПК, – не є загрозою, а лише збільшує російську загрозу.

У зв’язку з цим, і інструментарій протидії “підсилювачу” набагато менший, ніж міг би бути, якби Китай був ідентифікований як “загроза”. Наслідки ми маємо вже зараз, і очевидно будемо відчувати їх все більше і в майбутньому, оскільки Китай лише посилює підтримку Росії, та офіційно називає звинувачення НАТО “сфабрикованою дезінформацією”.

По-друге, чомусь у Вашингтонській декларації не зазначені дії Китаю, вказані минулого року в Vilnius Summit Communiqué, зокрема:

а) використання широкого спектру політичних, економічних і військових інструментів, щоби збільшити свій глобальний вплив;

б) конфронтаційна риторика націлена на НАТО;

в) прагнення контролювати ключові технологічні та промислові сектори, критичну інфраструктуру, стратегічні матеріали та ланцюжки постачань; використання економічних важелів для створення стратегічних залежностей і посилення свого впливу.

Відсутність детального пояснення однозначно є недоліком з точки зору формування стратегії протидії.

По-третє, (напевно найважливіше) неефективним залишається інструментарій НАТО по зменшенню перерахованих дій Китаю (згідно Вашингтонської декларації):

а) поглиблення стратегічного партнерства Росії та Китаю, їх взаємні спроби підірвати міжнародний порядок – викликає (увага!!!) – “глибоке занепокоєння” (“profound concern”);

б) закликаємо КНР, як постійного члена Ради Безпеки ООН, який несе особливу відповідальність за дотримання цілей і принципів Статуту ООН припинити будь-яку матеріальну та політичну підтримку військових зусиль Росії.

Очевидно, що “глибоке занепокоєння” та заклики “поводитись відповідально” не призведуть до зміни позиції Китаю (подібні та навіть ширші заклики були і в минулорічній декларації).

Отже, попередній висновок: розуміння в Європі природи та характеру загроз з боку Китаю в контексті військового посилення Росії покращується, що є позитивним,

АЛЕ це розуміння:

а) є дуже запізнілим;

б) імовірно викликає колосальний спротив європейського великого бізнесу, який заробляє на китайському ринку і впливає на європейські уряди;

в) не має (принаймні їх не видно) дієвих заходів для впливу на Китай з метою змушення його змінити свою політику.

Упевнений, що неефективність дій НАТО та Заходу із протидії Китаю не залишається непоміченою в Пекіні.

Теза що “Захід занепадає, а Схід піднімається” (East is rising and West declining, 东方正在崛起，西方正在衰落) – є ключовою ідеєю в китайському керівництві (так само, як і “американський скептицизм”), і це переконання лише укріплюється, та вже призводить до набагато агресивніших дій Китаю.