ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Нагодувати мільярд. Як Китай забезпечує себе продовольством

2016-04-06

Китай оголосив про покупку швейцарської компанії Syngenta – одного зі світових лідерів з виробництва пестицидів та генетично модифікованих рослин. Угода, в якій з китайської сторони бере участь держкомпанія China National Chemical Corp., стане найбільшою в історії КНР. Її сума – $46 млрд, при цьому швейцарській компанії було запропоновано по $465 за акцію – приблизно на 20% вище за їхню ринкову вартість. У Пекіні розраховують, що розробки Syngenta допоможуть підвищити продуктивність сільського господарства, покликаного поряд з імпортом продовольства нагодувати зростаюче населення.

Скільки людей потрібно нагодувати Китаю?

КНР – найбільша країна світу за чисельністю населення. З середини XX століття населення Китаю зросло більш ніж удвічі: з 544 млн до 1,37 млрд в 2015 році. За оцінками ООН, в подальшому воно продовжить рости (один з факторів – зняття давнього обмеження, яке дозволяло заводити лише одну дитину на сім’ю) і до 2022 року досягне 1,4 млрд осіб. Хоча в подальшому, як очікується, за чисельністю населення її може обігнати Індія.

У Китаї проживає близько 19% населення Землі. При цьому на частку країни припадає лише 10% орних земель (близько 70% з них, за оцінкою ОЕСР, низьковрожайних) і 6% водних ресурсів. І навіть їх вона не може використовувати в повній мірі. Значна частина угідь забруднена через хімікати, що використовувалися в сільському господарстві, та промислових викидах. До того ж мільйони гектарів за останні десятиліття були виведені з сільськогосподарського ужитку заради потреб зростаючих міст (з 1997 року – близько 8,2 млн гектарів).

Офіційний Пекін прагне до того, щоб забезпечувати населення китайською продукцією. Однак визнає, що власних ресурсів недостатньо і доводиться вдаватися до імпорту. Наприкінці 2015 року Міністерство сільського господарства КНР оголосило, що в рамках наступної п’ятирічки (2016-2020) країна буде більше покладатися на закупівлі зерна, ніж на збільшення власного виробництва. Хоча влада і розраховує на те, що окремих культур – рису і пшениці – виростять достатньо для того, щоб повністю забезпечити потреби країни.

Ще один вихід – орендувати відсутні землі за кордоном. За даними дослідження, опублікованого в 2014 році, Китай лідирує за кількістю країн, у яких він орендує земельні ділянки (за інформацією на той рік, їх виявилося понад тридцять). Доступ до чужих сільгоспугідь серед іншого – це і доступ до водних ресурсів, необхідних для іригації та тваринництва. На виробництво, наприклад, одного кілограма картоплі або кукурудзи потрібні сотні літрів води; баранини або свинини – тисячі літрів.

Скільки КНР споживає?

Китай – найбільший в світі споживач зерна. У 2016 році цей показник, за прогнозами, складе близько 360 млн тонн (більше, ніж в США, – близько 348 млн). Споживання пшениці – близько 120 млн тонн, що можна порівняти з показниками всього Євросоюзу. Рису – близько 150 млн тонн, приблизно третина від світового показника. Китай залишається також найбільшим споживачем соєвих бобів. За прогнозами на 2016 рік, споживання складе близько 95 млн тонн, майже вдвічі більше, ніж в США, які за цим показником на другому місці.

КНР посідає одне з перших місць і за споживанням м’яса. Так, за споживанням баранини в 2015 році вона посіла друге місце (близько 6,7 млн тонн), поступившись лише Бразилії. За споживання свинини – перше (обсяг споживання склав близько 57 млн тонн, більш ніж в 2,5 рази більше, ніж у всіх країнах ЄС). Курятини – перше (близько 12 млн тонн).

При цьому Китай – найбільший виробник в одних секторах продовольчого ринку (наприклад, у виробництві курятини) і найбільший імпортер – в інших (наприклад, соєвих бобів: в 2016 році їх закупівлі, як очікується, виростуть на 6%, до 77,5 млн тонн, що становить понад 60% від світового оберту цього виду продукції). У структурі імпорту КНР основну частку – близько 40% – займають соєві боби і насіння олійних культур, олія (12%), зерно, м’ясо і молочні продукти (6,4%), а також фрукти і овочі.

Основний постачальник продовольства в Китай – США. Частка Сполучених Штатів в харчовій продукції, яку закуповує КНР, в 2012-2013 роках становила близько 24%, в грошовому показнику це близько $26 млрд. На частку США припали поставки близько 40% зерна і близько 25% м’яса. Серед інших великих постачальників – Бразилія, Австралія, Канада, Нова Зеландія і Аргентина.

Чим краще харчуватися китайцям?

Середній дохід китайців значно виріс за останні десятиліття: з 1990 по 2010 рік він збільшився приблизно вдвічі. Перш за все це торкнулося міських жителів: з 1995 по 2013 рік чистий дохід домоволодінь виріс в середньому в кілька разів: з 4,2 тисячі до 29,5 тисячі юанів на рік (понад 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Хоча в сільській місцевості цей показник, за даними на 2013 рік, був приблизно в три рази нижче.

Зростання доходів китайців вплинув і на їхній раціон. Так, споживання м’яса з 1990 по 2010 рік зросло приблизно вдвічі. Жителі КНР також стали їсти більше яєць, молочних і морепродуктів. Виріс попит також на інші, більш дорогі продукти. Наприклад, вино. Його імпорт з 2008 по 2013 рік збільшився в чотири рази – до $1,5 млрд (приблизно половина поставок припадає на Францію). Більш ніж втричі збільшилися поставки таких товарів, як сир, печиво та інші кондитерські вироби, чай, кава та морозиво. У 2013 році їх було імпортовано на $764 млн.

При цьому китайці їдять все більше напівфабрикатів і фаст-фуду: чіпсів, снеків і тому подібного. З 2008 року споживання такої їжі в КНР зросло приблизно на дві третини. За прогнозами, опублікованими на початку 2015 року, вже до початку 2016 року за цим показником Китай цілком може обігнати США, досягнувши 107 млн тонн (у порівнянні з 102 млн тонн в Сполучених Штатах).

Пристрасть до імпорту пояснюють і серією скандалів, пов’язаних з вітчизняними продуктами. Наприклад, історією 2008 року, коли з’ясувалося, що місцеві виробники додавали в молоко меламін, який при великих дозах може негативно позначитися на здоров’ї. Небезпечною продукцією тоді отруїлися сотні тисяч дітей, шестеро загинули.

При цьому серед жителів КНР досить поширені побоювання, пов’язані з ГМО- продуктами. Такі культури Китай закуповує за кордоном (абсолютна більшість кукурудзи і соєвих бобів, що вирощуються в США, – генномодифіковані). Влада, намагаючись розвіяти побоювання, навіть організувала кампанію на підтримку ГМО, президент Сі Цзіньпін закликав активно розвивати такі технології в самому Китаї, щоб «не допустити домінування іноземних компаній на цьому ринку». За наявними даними, витрати на такі дослідження в КНР з 2006 по 2020 рік складуть близько 20 млрд юанів (близько $ 3 млрд).

Reaction.org.ua