Ледь вловимі зміни позиції Китаю щодо вторгнення Росії в Україну не повинні залишатися непоміченими

2023-01-02

Tiong Wei Jie та Li Mingjiang, оглядачі South China Morning Post, аналізують зміни позиції Китайської Народної Республіки стосовно війни, яку розпочала Росія проти України.

З моменту вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року Китай ходить по дипломатичному канату. З одного боку, КНР не хоче, щоб її вважали прибічником Росії через острах відчуження від міжнародної спільноти, особливо від Заходу. Китай також не бажає, щоб його міжнародний імідж був заплямований сприйняттям того, що він підтримує агресора.

З іншого боку, Китай має глибокі стратегічні та безпекові інтереси у зміцненні відносин з Росією. Протягом багатьох років Пекін вважав Москву своїм найбільш корисним партнером у протистоянні стратегічному та політичному тиску з боку США. Крім того, Росія традиційно є важливим джерелом в сфері енергетичної безпеки Китаю.

Враховуючи ці міркування, офіційна риторика Китаю щодо війни має два виміри. Стосовно причин, то тут позиція Пекіну майже повністю узгоджуєтьтся з обґрунтуваннями, які наводила Москва. Вони акцентували, що розширення НАТО на схід було головним винуватцем розпалювання напруженості.

Щодо самої війни, тут Китай менш підтримував Росію. Його позицію можна навіть розглядати як неявне несхвалення військових дій Москви, оскільки Китай постійно виступає за повагу до суверенітету, а також вирішення конфлікту мирним шляхом. Пекін намагається не виступати відкрито проти війни, оскільки Москва сприйматиме це як відступ від стратегічного партнерства.

По суті, «проросійський нейтралітет», здається, досить точно відображає позицію Китаю. Цю позицію часто критикували політичні еліти та лідери громадської думки багатьох західних країн. Деякі навіть підкреслювали роль Китаю як ключового прихильника військових зусиль Росії.

Такі думки дійсно мають певні підгрунтя, особливо якщо розглядати зміст китайсько-російських відносин після початку війни. Тим не менш, така позиція не враховує деякі невловимі зміни в позиції Китаю.

Новий міністр закордонних справ Китаю Цінь Ган, наприклад, зробив спроби знайти більш примирливий тон із Заходом. У своїй березневій статті в The Washington Post, що була написана ним як послом Китаю в США, Цінь Ган стверджував, що, якби Китай знав про путінські плани вторгнення, то Пекін зробив би все можливе, аби запобігти цьому. Його квітнева стаття, опублікована в National Interest, починалася з підкреслення його емпатії до українців.

В інших випадках Цінь Ган також намагався прояснити неправильне розуміння Заходом риторики про «безмежність» китайсько-російського партнерства, підкреслюючи, що Китай і Росія не є альянсом, а в їхніх відносинах є певні границі.

Примітно, що на останньому саміті G20 в заключній декларації лідерів країн «Великої двадцятки» було використано жорстка риторика з приводу агресії Росії проти України. Звичайно, у документі зазначено, що лише «більшість членів» рішуче засудили його, а Китай, як повідомляється, виступив проти використання слова «війна» для визначення вторгнення Росії в Україну.

Проте, враховуючи те, що G20 працює на основі консенсусу, рішення Китаю не перешкоджати різким критичним висловлюванням на адресу Росії свідчить про цікаву зміну позиції Пекіну. Це можна зрозуміти у порівнянні з протидією Китаєм осуду Росії в Раді Безпеки ООН та інших багатосторонніх організаціях на початку року.

Під час зустрічі з канцлером Німеччини Олафом Шольцем на початку листопада голова КНР Сі Цзіньпін надіслав чіткий месседж, що виступає проти як використання так і загрози ядерної зброї. Це сталося після бряцання ядерною зброєю Росією наприкінці вересня. Незважаючи на те, що до кінця жовтня Путін пом’якшив свої погрози, все одно можна зробити висновок, що меседж Сі Цзіньпіна «без ядерної зброї» був спрямований саме йому, путіну.

Ці тонкі зміни, які стали більш помітними в останні місяці, не варто тлумачити як такі, що Китай значно відходить від своєї проросійської позиції. Скоріше, їх слід розглядати як визнання китайськими лідерами того, що відносини із Заходом залишаються життєво важливими на його шляху до перетворення на «велику сучасну соціалістичну країну». Під час 20-го з’їзду Комуністичної партії Сі пролив світло на ці імперативи, підкресливши прагнення Китаю відкритися зовнішньому світу.

З того часу він зустрічався більше ніж з 25 політичними лідерами високого рангу, у тому числі з багатьма лідерами західних країн, зокрема з президентом США Джо Байденом та лідерами європейських держав. На цих зустрічах саме торговельні відносини виступали як головна тема.

Згідно з китайською митною статистикою, ЄС і США були другим і третім за величиною торгівельними партнерами Китаю з січня по квітень 2022 року. Тим часом санкції США в сфері високих технологій також створюють безпрецедентні виклики для китайської мети досягти технологічної самодостатності.

У внутрішньому плані економічне відновлення Китаю залишається ще доволі невизначеним, особливо на фоні зростання кількості випадків захворювань на Covid-19 після різкої відмови від політики нульової боротьби з Covid. Оскільки очікується, що внутрішнє споживання залишиться низьким, найкращий вибір для Китаю — поглиблювати або принаймні підтримувати стабільні торговельні відносини із Заходом, незважаючи на різні погляди на війну та інші геополітичні та ідеологічні розбіжності.