ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Китайські пристрасті Івана Мірошниченко

2015-04-13

Сергій Сташенко, для «Головкому»

16 квітня Міністерство аграрної політики та продовольства оголосить підсумки конкурсу на посаду голови Державної продовольчо-зернової корпорації України (ДПЗКУ). На перший погляд ситуація дуже навіть позитивна, адже «відкритий» конкурс — частина масштабної кампанії в різних відомствах з оновлення керівництва державних компаній. Однак у сьогоднішніх умовах контроль над ДПЗКУ — це вирішення проблем однієї людини — народного депутата від «Самопомочі» Івана Мірошниченка.

Українсько-китайський продовольчий контракт знаходиться під загрозою зриву, а Києву загрожують багатомільярдні збитки. Причина — амбітні плани народного депутата, багаторічного радника міністрів АПК і народного депутата від об’єднання «Самопоміч» Івана Мірошниченка видавити з цього напрямку ДПЗКУ і самостійно забезпечувати жителів Піднебесної кукурудзою, ячменем та іншими зерновими. Україні залишилося отримати від китайців ще близько $ 1,5 млрд. кредитного фінансування, яке має бути спрямоване на закупівлю зерна для поставок в Китай, а також техніки китайських виробників і для будівництва та ремонту інфраструктури, яка забезпечить своєчасність поставок. Маючи на руках необхідні документи, редакція змогла відновити всю схему, яка дасть можливість Мірошниченку не тільки «вписатися» в українсько-китайську угоду, але і залишити країну у збитках на $ 4-5 млрд.

Крок №1. Своя людина в системі

Схема почала формуватися відразу після призначення нового уряду і приходу в кабінет глави аграрного міністерства підприємця Олексія Павленка. Його на цю посаду висунула «Самопоміч» і, як виявилося згодом, неспроста. Перш ніж очолити міністерство, він також був одним з партнерів закритого інвестфонду Pharus Assets Management. Засновником фонду свого часу виступив Іван Мірошниченко. На можливості ДПЗКУ в українсько-китайському співробітництві він накинув оком ще при попередньому режимі, активно працюючи радником  міністра АПК Миколи Присяжнюка. Важливо також розуміти і попередню біографію Мірошниченка. Він працював віце-президентом Cargill, а також був головою представництва швейцарського зернотрейдера Noble Resources в Україні. При цьому ні зі швейцарцями, ні з іншими світовими зерновими гігантами, він відносин не рвав. Для України це, на жаль, поганий сигнал. Звичайно, Павленко і Мірошниченко — далеко не чужі люди. Більше того, Мірошниченко в «команді» грає першу скрипку.

На боці команди Павленко-Мірошниченко також є голова конкурсної комісії, перший заступник міністра Ярослав Краснопольський. Він уже засвітився в скандальних конкурсах за призначенням керівників «Укрспирту» і Ніжинського КХП, де реального прозорого відбору так і не відбулося. Його роль у конкурсі на главу ДПЗКУ – забезпечить призначення потрібної для Мірошниченка та Павленка людини, яка б загнала корпорацію у банкрутство, звільнивши шлях для приватного бізнесу Мірошниченка.

Такою людиною донедавна вважався Валерій Томіленко. Сьогодні він в.о. глава корпорації. Разом з Іваном Мірошниченком вони тривалий час працювали разом в компаніях Cargill і Glencore. Однак спочатку квітня проти Томіленка було порушено кримінальну справу за фактом укладання контрактів зі збитками для державної скарбниці в грудні 2014 року. Тому «команда» зробила ставку на іншого бізнес-партнера Мірошниченко — власника компанії «Сільгосппродукт» Юрія Бондарчука. За деякими даними «Сільгосппродукт» є спільною власністю Томіленко, Бондарчука і Мірошниченко. Непрямим підтвердженням цьому є той факт, що коли компанія придбала кілька років тому Київську макаронну фабрику, Томіленко був її «кризовим» керівником на перехідний період від одних власників до інших. Таким чином в будь-якому випадку керувати держкорпорацією мають намір поставити маріонетку Мірошниченко.

Крок №2. Дискредитація ДПЗКУ як сторони китайського контракту

Ключовим  завданням Івана Мірошниченка було — змусити ДПЗКУ або самостійно, або через її китайських партнерів піти з напряму поставок зернових в Піднебесну. Для цього була розгорнута ціла кампанія з дискредитації держкорпорації як неспроможного партнера, не здатного нормально вести бізнес. Ось кілька прикладів навмисних дій Томіленко та «команди» Мірошниченко, спрямованих на це.

1. Збиткові контракти

Справу, яку було порушено проти Валерія Томіленко, стосується контракту від 24 грудня 2014 року. Корпорація вирішила на гроші китайців придбати у Noble Resources (пам’ятаємо, що до нього має відношення Мірошниченко) 55 тис. тонн кукурудзи для поставки в Китай за ціною $ 238,5 за тонну. При цьому контракт з китайською державною корпорацією ССЕС передбачає закупівлю в Україні кукурудзи за ціною не вище $ 223 за тонну. Таким чином, тільки сам контракт зі швейцарцями вже ніс у собі збиток для України на $ 852 тис. Цікаво, що в ході відпрацювання проекту договору управлінням фінансових ризиків та супроводу діяльності ДПЗКУ були надані застереження щодо збитковості даного контракту. Але Томіленко їх проігнорував.

В рамках цієї угоди ДПЗКУ перерахувала Noble Resources близько $ 7,3 млн в якості передоплати із загальної суми в $ 13,1 млн, але досі так і не отримала жодного документа, який би підтвердити право власності корпорації на придбане зерно. Фактично сума, еквівалентна близько 180 млн. грн., була просто подарована швейцарцям, тісно пов’язаним з Мірошниченко. Китайці з початку лютого нагадали про необхідність передавати їм зерно. Але так і не отримали відповіді. Весь цей час міністр Павленко робив вигляд, що не помічав, що відбувається. І тільки коли в кінці лютого Мінекономрозвитку за поданням фіскальної служби тимчасово призупинило зовнішньоекономічну діяльність ДПЗКУ, стало зрозуміло: справа пахне погано. Втім, судячи з усього, «команді» Мірошниченко вдалося відбутися легким переляком. Наприклад, достеменно відомо, що їм зійшло з рук ігнорування листа Головного управління МВС по боротьбі з організованою злочинністю, яке за дорученням Генпрокуратури вирішило запросити копії документів по цій справі. Не виключено, що слідчі закрили очі на потенційно скандальну тему, отримавши вагомі аргументи іншого роду.

Махінації в ГПКЗУ стосуються не тільки кукурудзи, а й ячменю, який також мав поставлятися в Китай в рамках великого міжурядової контракту. У лютому 2015 Томіленко уклав відразу два договори про відвантаження 20 і 50 тис. тонн ячменю на загальну суму понад $ 16 млн. з компаніями Minermet SA і Sinopharm Fortune Way Company. І хоча ячмінь був придбаний за гроші китайського кредиту, контракти були підписані без узгодження з Ексімбанком Китаю і китайською корпорацією ССЕС, що грубо порушує умови генерального кредитного договору. Фактично своїми діями Томіленко створив підстави для можливості ініціювання китайцями перед Банком Китаю питання про розірвання кредитного договору, повернення українським контрагентом всій невикористаної суми, що перевищує $ 1 млрд., І застосування штрафних санкцій. Крім того, держава, як гарант за кредитним договором, крім економічних, понесе значні репутаційні збитки, що може негативно відбитися на подальшому співробітництві не тільки з Китаєм, але і з міжнародними фінансовими установами.

2. Злощасне Додаток №3

У березні 2015 року в Китай вирушила делегація на чолі з Краснопольським, а в складі її був і Мірошниченко. Спочатку візит планувався як робочий, збиралися обговорювати поточне виконання поставок за генеральною угодою. Але ось в якийсь момент українська делегація, без погодження з урядом, МінАПК, Мінфіном, Мінекономрозвитку, Укрексімбанком, без доручень, приписи та директив запропонувала китайській стороні так зване «додаток №3» до Генеральної угоди між ДПЗКУ і ССЕС. Цією пропозицією на другому році плідної двосторонньої співпраці змінювалося відразу кілька ключових позицій «великого контракту». Так, якщо раніше за орієнтир ціни бралася внутрішня китайська ціна (преміального ринку, куди прагнуть всі зернотрейдери світу) з індикації Дальянской біржі (Китай), то з підписанням нового документа за орієнтир береться ціна українського ринку «мінус» $ 5 на тонні кукурудзи. Різниця в ціні на Дальянской біржі та українською базисі складає більше, ніж 2,5 рази. При ціні на Дальяне $ 400, українська експортна ціна – на рівні $ 170. Навіть з урахуванням логістичних витрат, мова йде про зниження ціни мінімум на $ 100 на кожній тонні. Що в перспективі 13 років дії контракту складе ті самі $ 4-5 млрд. Збитків, про які йшла мова спочатку.

У Китай був відправлений Томіленко, метою якого було переконати партнерів у поспішності пропозиції. Результат був негативним. У розпорядженні редакції є лист китайської корпорації ССЕС, згідно з яким китайці вважають Додаток №3 набрав чинності і отримав підтримку китайського уряду. З іншого боку – якщо знати про приховані мотиви конкретних учасників переговорів, то ситуація складається досить логічно. Наступний крок – виключення ДПЗКУ з продовольчих контрактів з Китаєм, оскільки на підписаних умовах можна доторгувалась з Піднебесної до того, що нічим буде давати здачу. Попередній заборону на зовнішньоекономічну діяльність держкорпорації команді Павленко- Мірошниченко вже підмахнули в Мінекономрозвитку.

3. Корпорація кредитує приватний бізнес

Ще один напрямок «роботи» – це формування заборгованості перед ДПЗКУ як з постачання зернових, так і по оплаті відвантаженого нею товару. З боку повинно створюватися враження, що фінансовими потоками корпорації управляють або марсіани або трирічна дитина. І це повинно наштовхнути потрібний сегмент громадськості на думку про безнадійно неефективному менеджменті. Виконувати цю партію в трагікомедії авторства Івана Мірошниченко буде Юрій Бондарчук. Він вже почав цю роботу зі взаємодії «Сільгоспродукту» і ДПЗКУ. Зокрема, на підприємства «Сільгоспродукту» («СПП-Агро», «Васильківхлібопродукт») була переведена передоплата більше 160 млн. грн. через схему заставних складських свідоцтв. Але на відміну від попередньої ситуації з швейцарським трендером, зерно в Китай не відвантажували, а збувалося, по всій видимості, іншим великим міжнародним трейдерам. З ними у Мірошниченко хороші стосунки ще з часів бізнес-минулого. Таких прикладів безліч. Накопичуючи товарні та грошові борги перед держкорпорацією (як свого часу перед Аграрним фондом), Мірошниченко, Томіленко та Бондарчук планують довести до банкрутства «Сільгосппродукт», тим самим зафіксувавши прибутку від незаконних операцій. Злі язики подейкують, що Мірошниченко не печеться про відповідальність, оскільки залишилася каденції парламенту з лишком вистачить, щоб покрити строки позовної давності. Якщо ДПЗКУ під керівництвом його бізнес-партнера взагалі буде з кимось судитися.

4. Внутрішній саботаж

Показовим підривом українсько-китайського міждержавного співробітництва Томіленко з подачі Мірошниченко та за мовчазної згоди Павленко та Краснопільського займався не тільки не зовнішньоекономічному напрямку, але і всередині країни. Зокрема, за даними матеріалів, наявних у розпорядженні редакції, Томіленко необгрунтовано і одноосібно прийнято рішення про припинення фінансування передбачених видатків у розмірі 40 млн. Грн. на ремонт техніки і виробничих приміщень філій ДПЗКУ. Що зробить неможливим своєчасну підготовку елеваторів і складів до приймання та зберігання зерна врожаю 2015 року. Крім того, в.о. керівника корпорації вже оголосив про відмову від форвардних закупівель зерна врожаю 2015 році у вітчизняних сільгосп товаровиробників. Це, крім зриву державної програми підтримки вітчизняного товаровиробника, призведе до невиконання корпорацією умов кредитного договору, в частині використання кредитних коштів на придбання сільськогосподарської продукції в українських виробників. А адже у них тільки в 2015 році ДПЗКУ повинна закупити більше 5 млн.т. для експорту в КНР. Також Томіленко повністю зупинено борошномельне виробництво ДПЗКУ, а залишки борошна виводяться на підприємства Бондарчука, в тому числі, і на згадану вище Київську макаронну фабрику.

Крок №3. Організація власних поставок

Дискредитуючи з української сторони ДПЗКУ як постачальника, група Мірошниченко-Павленко переслідує і ще одну мету – прибрати з китайської сторони ССЕС. Торік через цю зв’язку пройшло більше 50% імпортованої Китаєм кукурудзи. Це не влаштовує COFCO – найбільшого оператора-імпортера сільгосппродукції на китайський ринок. А Noble Resources – співзасновником дочки якого в Україні є Іван Мірошниченко, саме зацікавлене по максимально можливими цінами постачати українську кукурудзу в Китай. Якщо скласти пазл воєдино, вийде, що замість зв’язки ДПЗКУ-ССЕС на ринок повинна вийти зв’язка Noble Resources – COFCO. На це працюють і заборони МЕРТ, і м’яко кажучи складне фінансове становище, в яке заганяють держкорпорацію Іван Мірошниченко, Олексій Павленко та їхні підлеглі. Постачальником Noble Resources як нескладно здогадатися, буде «Сільгосппродукт». А ДПЗКУ плавно підводять до приватизації. І головним претендентом на покупку за копійки цього колоса на глиняних ногах буде очевидно COFCO. В результаті коло замкнеться і китайці – руками народного депутата і міністра від «Самопомочі», на словах ратують за економічну незалежність України – будуть володіти всім вертикальним циклом експорту українського зерна в Піднебесну. А Україна буде платити їм за це відсотки за кредитами і покривати збитки «професійних» агро-менеджерів. Дуже цікаво було б дізнатися, як прокоментує це лідер «Самопомочі» Андрій Садовий, а також  є колегою Мірошниченка по фракції. Адже очевидно, що з їх деклараціями такі витівки ніяк не сходяться.

Фотокопії документів можна знайти за посиланням: http://glavcom.ua/articles/28274.html

Сайт «Главком»