ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Китай переміщує акценти у зовнішній політиці від “жорсткого” впливу до “м’якої сили”

2011-10-24

Джерело: УКРІНФОРМ
Автор: Ольга Танасійчук

Зростання економічної і військової могутності КНР, або, як її ще називають, “жорсткої сили”, викликає у багатьох настороженість, побоювання, а то й відвертий страх, незважаючи на всі запевнення Пекіна в миролюбності зовнішньої політики і відсутності гегемоністських амбіцій. Зараз же Китай привселюдно заявив ще й про намір різко посилити свою “м’яку силу” (soft power), іншими словами, збільшити культурний, ідеологічний, політичний вплив у своїх зовнішніх відносинах. Справді країна всерйоз взялася за всебічне зміцнення своїх позицій як наддержави XXI століття.

Будь-які збори верхівки правлячої компартії в Китаї не перестають привертати увагу громадськості, чи то з’їзд, чи щорічний пленум. Зазвичай на них обговорюються такі питання, які мають далекосяжні наслідки і стають керівництвом до дії для всієї вертикалі влади на роки вперед.

6-й пленум ЦК КПК 17-го скликання, який завершився минулого вівторка, було приховано від сторонніх очей. 365 представників партійно-державної еліти країни обговорювали в основному два питання: про проведення в наступному році чергового з’їзду і про поглиблення реформи культури в країні. По першому пункту широкій громадськості повідомили стисло: з’їзд відбудеться у другій половині 2012 року.

Втім, це й так всім було відомо, як і те, що восени наступного року в країні відбудеться зміна влади на чергові 10 років. Підуть на заслужений відпочинок голова КНР Ху Цзіньтао, прем’єр Держради Вень Цзябао, які “відстояли” дві п’ятирічки. На їх місце, як вважає абсолютна більшість аналітиків, прийдуть нинішній віце-президент Сі Цзіньпін і віце-прем’єр Лі Кецян. Щодо інших кандидатур передбачаються політичні баталії, як кажуть люди знаючі, до останнього моменту. Ніякої війни компроматів, жодних публічних дискусій, все вирішується колегіально і без зайвого шуму.

Щодо другого питання, китайські ЗМІ набагато детальніше переказали суть прийнятого рішення ЦК КПК. Основні тези документа – необхідно терміново зміцнювати “м’яку силу” на світовій арені та посилювати політику всередині країни з метою забезпечення “культурної безпеки” КНР на тлі економічного прориву.

Автор терміну “м’яка сила” (soft power), професор Гарвардського університету Джозеф Най, визначив це поняття як “несиловий вплив на міжнародні відносини”. Він характеризується трьома основними компонентами: культурою, політичною ідеологією та зовнішньою політикою. Ресурсами soft power в світовій політиці виступає, на його думку, все те, що “надихає і приваблює” до джерела відповідної дії, дозволяючи тому, хто його контролює, досягати бажаного результату. Прем’єр Держради КНР Вень Цзябао нещодавно уточнив, що “м’яка сила” Китаю – це “взаємна пошана, підхід один до одного з рівних позицій”.

На перший погляд може здатися дивним, навіщо Китаю з його п’ятитисячолітньою цивілізацією говорити про культуру. Адже культура Піднебесної як ніяка інша зачаровує жителів інших куточків Землі, які з задоволенням вивчають китайську мову, вживають страви китайської кухні та колекціонують предмети мистецтва.

Невипадково проблема культурного виховання КНР обговорювалася на високому рівні вперше за останні 15 років. По-перше, керівники розуміють, що ніщо не стоїть на місці, у тому числі культура, яка є “важливою складовою всебічної конкурентоздатності країни в сучасному світі”. У гонитві за високими економічними показниками, що вражають світ, швидким виходом на світові ринки, посиленням дипломатичного впливу менше уваги приділяли гуманітарному. Іншими словами, в розумінні суспільства виник дисбаланс, невідповідність.

“Завдання із забезпечення культурної безпеки країни стає важчим і складнішим”, – забили на сполох партійні боси. Тому в комюніке йде мова про те, що необхідно терміново зміцнювати “культурну м’яку силу” держави і посилювати вплив китайської культури на міжнародній арені.

Китай став другою економікою в світі, і на дипломатичному фронті з його голосом вимушені рахуватися найсильніші країни. Однак образ такого “азіатського дракона” нерідко псує за рубежем дефіцит культури поведінки в нашому розумінні. Побувавши в Китаї, багато хто дивується його жителям – часто неабияким нечепурам у своєму повсякденному способі життя. Причому ці прояви зустрічаються як у представників “низів”, так і чиновників вельми високого рангу.

Слід визнати, що в столиці чимало мігрантів з села, але і корінним пекінцям не чужі звички, які за місцевими мірками зовсім не вважаються некультурними. Що вже говорити про глибинку. Масова кампанія, покликана привчити людей не плюватися, не ігнорувати знаки світлофора і не ломитися в двері вагона метро або автобуса, що під’їхав, проводилася напередодні Олімпіади-2008 під гаслами “Покажемо світу, що ми – цивілізована нація”. Дещо прищепилося, але більша частина вже забулася. Цього тижня було оголошено, що, починаючи з кінця року, прищеплювати хороші манери в Пекіні будуть 1,2 млн волонтерів.

Тим, хто в Китаї досі не бував, відомості про кращі традиції країни мають надавати Інститути Конфуція. Їм приділяється в цій важливій роботі величезне значення і виділяється неабияке фінансування. Усього таких структур по всьому світу відкрито вже близько півтисячі, в тому числі три інститути в Україні. Крім того, в останні роки активно почали працювати канали ЗМІ іноземними мовами, режисери намагаються знімати кіно, яке проклало б собі дорогу на “блакитні екрани” зарубіжжя, китайські виші постійно нарощують кількість іноземних студентів.

Але це, що називається, культура на експорт. Всередині країни, як виявилося, постало завдання заповнення вакууму “соціалістичних культурних цінностей”, що утворився, нарешті націоналізму. Ціле покоління вже виховується на голлівудських стрічках, глянсових західних журналах і музиці, не бачачи перед собою чітких ідеалів.

Особливо згубно впливає насамперед на молодь, як вважає влада, інтернет. Тому партійні керівники вирішили ще більше посилити боротьбу з цією “палицею з двома кінцями”.

Виключити Всесвітню павутину з життя китайців, кількість користувачів яких досягла 500 млн, а кількість микроблогів перевищила 200 млн, нереально. Однак поставити під жорсткий контроль – цілком під силу. Китайські лідери не можуть дозволити допустити повторення або навіть слабкої подібності того, що відбувається в Африці, на Близькому Сході, а також у найбільших містах Заходу.

Є й інший аспект проблеми. Відсутність креативності, яка також є частиною культури. Віртуозне копіювання останніх новинок високих технологій не створює грунту для появи власних геніїв. Китайці самі визнають, що за своєю “м’якою силою” їх країна помітно поступається нинішній наддержаві – США.

“Країна, що експортує лише свої телевізори, а не свої ідеї, ніколи не стане великою державою”, – зазначає у зв’язку з цим рупор самої КПК, газета “Женьмінь жибао”. Образливо, коли улюблений народний героїчний епос “Мулань” екранізує Disney, а не своя студія. Коли китайські кіностудії знімають по 14,7 тис. телевізійних серій на рік, а пропорція імпортних та експортованих телепрограм становить 15:1. Коли сукупний дохід усіх 500 видавництв країни не дотягує до одного лише німецького видавництва Bertelsmann. А чи багато імен китайських режисерів, музикантів або художників знають в Європі?

Ще минулого року культура була визначена як “ключовий сектор розвитку країни на період 12-ої п’ятирічки (2011-2015 рр)”. Це означає, що на цей напрям буде кинуто величезне фінансування. Банк Китаю спільно з міністерством фінансів у липні 2011 року вже відкрили державний інвестфонд в обсязі 20 млрд юанів ($3,09 млрд). За ці кошти мають кредитуватися компанії, котрі займаються випуском новин, публікацій, радіо- та відеопрограм, створенням відповідних технологій.

Історія підтверджує, що будь-яка нація “прокидається” з появою у неї повної усвідомленості своєї культури, а сила правлячої політичної сили багато в чому залежить від усвідомлення нею самою ролі культури. Головне – не скотитися до рівня культурної революції, яка нічого хорошого китайському народові не принесла. Нинішня реформа культурної системи має на меті зрештою виховання “виняткового патріотизму нації”. Все це перекликається з нещодавнім виступом Ху Цзіньтао з нагоди 100-річчя Сіньхайської революції, коли він закликав до “великого відродження китайської нації”.

Кожен із лідерів Китаю прагнув вписати свій рядок у Книгу Історії під завісу свого перебування при владі. Можливо, потужна культурна