ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

КИТАЙ ХОЧЕ СКУПИТИ «ХВОРУ» УКРАЇНУ

2010-01-25

Після Африки та Латинської Америки Китай звертає погляд на периферію Європи. Епоха сфер європейського і російського впливу в Україні, здається, залишилася в минулому. Але чи буде лікувальних китайських позик досить, щоб «хворий» пішов на поправку?

Україна дійсно виглядає «хворою». У буквальному сенсі, це найбільш постраждала від епідемії грипу А країна – число жертв перевищило 300 чоловік. Економічне здоров’я України теж залишає бажати кращого. Мова йде про справжній обвал економіки: ВВП країни впав на 18% у результаті зниження промислової активності та скорочення експорту сталі, а також хиткого положення фінансового сектора.

Саме в такій безрадісній обстановці Україні доводиться вибирати нового президента. Якщо попередні вибори в 2004 році відрізнялися національним підйомом під прапором «помаранчевої революції», то зараз серед громадян панують набагато більш похмурі настрої. Завданням нового президента буде підйом економіки та пошук коштів, необхідних, щоб країна не скотилася в яму кризи ще глибше.

Гучні проросійські, проєвропейські та пронатовські заяви, які довгий час складали основу політичного життя в Україні, сьогодні вже далеко не так актуальні. Російська влада чітко дає зрозуміти, що вона готова працювати з новою українською адміністрацією незалежно від того, кому дістанеться перемога, Юлії Тимошенко чи Віктору Януковичу.

Економічні відносини двох країн зазнали серйозних змін після того, як Україна, яка раніше довгий час користувалася російськими енергетичними субсидіями, була змушена перейти на більш передбачувані ринкові відносини. Що ж стосується Євросоюзу, його присутність в країні лише розширилося: реалізація політики «східного партнерства» свідчить про увагу, яку приділяють країнам регіону. Проекти угод про створення зони вільної торгівлі та зняття бар’єрів для вільного переміщення людей усередині європейського простору складають два найважливіших інструменти модернізації країни, покликані наблизити її до європейських стандартів. Рух в ЄС як і раніше залишається одним з основних завдань української політичної еліти не дивлячись на те, що її мрії про швидкий вступ виявилися нездійсненними.

Тим не менше, європейські країни зараз просто не в змозі надати суттєвої допомоги Києву з урахуванням того, що фінансова підтримка, надана навіть постраждалим від кризи членам ЄС – Латвії та Литві – була на ділі мінімальною.

Україна зігнулася під тиском сильної економічної та соціальної кризи, а її традиційні партнери сьогодні просто не в змозі задовольнити її фінансові потреби.

У найближчому майбутньому новим чинником у місцевій геополітичній грі може стати поява Китаю. Про це свідчить зустріч китайського віце-прем’єра Чжан Децзяна (Zhang Dejiang) з Юлією Тимошенко в жовтні минулого року в Києві, а також негайно запропонована Пекіном допомога в боротьбі проти грипу.

Протягом останнього десятиліття у світі відзначали зростання впливу Китаю в Африці і Латинській Америці, а сьогодні Пекін звернув погляд на периферію Європи – сприятливий регіон для його політики експансії.

Яскравий приклад – випадок затиснутої між Україною та Румунією Молдови. Через деякий час після неспокійних парламентських виборів квітня 2009 Китай запропонував молдовській владі кредит на 1 мільярд доларів строком на 15 років із сприятливою ставкою в 3% з метою розвитку інвестиційних проектів у рамках китайської держкорпорації Covec. З урахуванням падіння обсягів молдавської економіки (у 2008 році ВВП країни склав усього 6 мільярдів доларів) та істотно менш вигідних контрпропозицій МВФ, США, Росії і ЄС, стає зрозуміло, наскільки важливим геополітичним чинником є насправді прихід Китаю в даний регіон.

Мова тут йде не про видобуток корисних копалин, як в Африці і Латинській Америці, а про експорт навичок та технологій за нижчими цінами. Головними партнерами Китаю є сьогодні Молдавія і Сербія, але й інші країни не приховують свого інтересу до такої співпраці.

Враховуючи, що ні Росія, ні США, ні ЄС не в змозі задовольнити гігантські фінансові потреби України, буде цілком розумним припустити, що новий президент країни підпише незабаром з Китаєм угоду про надання кредиту. Торговельні відносини двох країн вже продемонстрували рекордне зростання в 2008 році, і ця тенденція лише посилиться у майбутньому. Уже кілька років поспіль в Україну приїжджають тисячі китайських студентів. Крім того, якщо ЄС виділяє, взагалі-то, невеликі гроші за умови виконання цілого ряду зобов’язань, то Китай готовий дати значно більше і просить при цьому лише не визнавати незалежність Тайваню. Його за великим рахунком не хвилюють ні права людини, ні екологічні та соціальні норми, ні «правильне» держуправління.

У зв’язку з цим варто задуматися про перспективи розширення китайської присутності в Україні, яке потягне за собою чимало економічних і політичних наслідків. Насправді такий стан справ може призвести до ситуації, коли економічні «клани» будуть визначати політичний курс країни з повним нехтуванням думки громадян. Приплив не обмеженого будь-якими умовами капіталу лише розбещує економічні еліти, у яких залишається все менше причин йти на потенційно шкідливі для бізнесу реформи. У той же час з урахуванням слабкості інфраструктури (транспорт, обладнання тощо) сусідніх країн, фінансування проектів в Україні не виглядає чимось дивним і може насправді принести вагомі результати. При цьому підсумки присутності Китаю в Африці виглядають досить суперечливими: диверсифікація партнерів і широкий доступ до фінансових ресурсів врівноважуються соціальними та екологічними ризиками, а також викликаної експортом китайської робочої сили напруженістю. У випадку України ЄС, звичайно, не можна звинуватити в неоколоніалізмі, але поширення досягнень союзної системи цілком може наштовхнутися на перешкоди, створювані китайської політикою.

Епоха сфер впливу (Росії, США або ЄС), здається, залишилася у минулому, але це аж ніяк не означає кінця самої політики впливу, а всього-навсього свідчить про зміни правил гри у зв’язку зі збільшенням числа учасників. Незабаром ми побачимо, чи зможуть «китайські ліки», складені з вигідних кредитів і амбітної інфраструктурної політики, довести свою ефективність в безпосередній близькості від ЄС, і які будуть «побічні ефекти».

Флоран Пармантье, Центр європейських політичних досліджень, Париж

Переклад ІноЗМІ

www.obozrevatel.com