КИТАЙ ЦІКАВИТЬ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ ДРОНІВ-КАМІКАДЗЕ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ: ОГЛЯД АНАЛІТИКИ

2023-11-14

Західні аналітики пишуть про увагу Китаю до застосування безпілотників у російсько-українській війні, протистояння на Чорному морі, активізацію відносин Росії з Північною Кореєю, енергетичний фактор у зовнішній політиці РФ та необхідність балансування США між інтересами в Україні, Ізраїлі та Індійсько-Тихоокеанському регіоні.

Аналітикою, підготовленою фондом “Повернись живим”, ділимось із нашими читачами нижче.

Аналітики RAND Лайл Голдстайн і Нейтан Вехтер пишуть про те, що китайські стратеги вивчають досвід використання БпЛА-камікадзе, відомих як баражуючі боєприпаси, у війні в Україні.

Ключові висновки з китайської точки зору такі. Безпілотники-камікадзе відіграють значну роль у війні. Росія і Україна ефективно застосовують цю зброю. Баражуючі боєприпаси економічно ефективні, оскільки успішно вражають цінні засоби, такі як системи ППО. Основними завданнями цих безпілотників в Україні є придушення засобів протиповітряної оборони противника, контрбатарейна боротьба, нанесення ударів по бронетехніці та рухомій піхоті на передовій.

Баражуючі боєприпаси відмінно підходять для знищення систем ППО завдяки малому розміру та малому випромінюванню, що ускладнює їх виявлення за допомогою РЛС. Ці дрони не завжди ефективно знищують танки, але можуть використовувати вразливі місця, коли броньована техніка діє без належного прикриття.

Заходи захисту від баражуючих боєприпасів включають покращення можливостей виявлення, використання високоенергетичних лазерів або мікрохвильової зброї, радіоелектронну боротьбу для порушення зв’язку та додаткову захисну броню для транспортних засобів.

Китай уважно спостерігає за використанням безпілотних літальних апаратів і баражуючих боєприпасів в Україні, особливо в контексті можливого конфлікту за Тайвань. Потенційні супротивники Китаю також мають на озброєнні подібні боєприпаси. Аналіз підкреслює еволюцію безпілотної війни та важливість розробки ефективних засобів протидії в сучасних конфліктах.

Аналітики RAND Corporation Скот Севітц і Вільям Куртні описують уроки українського протистояння Росії на Чорному морі.

Маючи обмежену військово-морську присутність Україна ефективно протистоїть Росії в Чорному морі, використовуючи комбінацію інноваційних технологій, таких як морські безпілотники, протикорабельні ракети та міни. Ця тактика порушила морські операції РФ, захистила береги України та торгівлю.

Конвенція Монтре, яка обмежує доступ військово-морських сил неприбережних країн до Чорного моря, перешкоджає можливості Росії поповнити свій Чорноморський флот. Україна водночас використовує безпілотники з вибухівкою для ураження кораблів навіть у російських портах. Українці застосували протикорабельні ракети, щоб потопити крейсер «Москва» та пошкодити російські системи ППО і об’єкти РЛС. Морські міни перешкодили російській десантній операції у прибережних районах, тоді як морські безпілотники стратегічно змінили ситуацію на морі.

Успішне поєднання старих і нових технологій в Україні показує, як менші технологічно просунуті сили можуть компенсувати потужність більших військово-морських сил, потенційно змінюючи майбутнє війни на морі, особливо в прибережних водах.

Підсумовуючи, інноваційна тактика України з використанням безпілотників, протикорабельних ракет і морських мін поставила під питання військово-морське домінування Росії в Чорноморському регіоні, сигналізуючи про зміну динаміки морської війни на користь менших, технологічно розвинутих сил.

Дослідники Інституту міжнародних та стратегічних досліджень (IISS) аналізують зростання активності відносин між Росією та КНДР.

У вересні 2023 року світову увагу привернув саміт Кім Чен Ина з Володимиром Путіним. Можливість посилення військової співпраці між Північною Кореєю та Росією викликала занепокоєння серед західних країн, Південної Кореї, України.

Сполучені Штати стверджують, що Північна Корея відправила до Росії 1000 контейнерів з обладнанням і боєприпасами у вересні, деякі з них потім відправили на склад поблизу кордону з Україною. Супутникові зображення надають докази масштабних поставок зброї, починаючи з кінця серпня.

Візит Кіма не приніс публічних домовленостей, хоча міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив про новий стратегічний рівень двосторонніх відносин. Проте історична недовіра та розбіжності їхніх інтересів можуть перешкодити співпраці.

Під час поїздки Кім їхав до Росії на бронепоїзді, відвідував аерокосмічні об’єкти та зупинявся на космодромі «Східний». Пізніше він відвідав авіаційний завод і зустрівся з Путіним у Владивостоці, де вони оглянули різну військову техніку. Візит Кіма був зосереджений на військовому співробітництві, хоча формальних домовленостей не досягли.

Історія російсько-північнокорейських відносин включає фінансові суперечки та незначну співпрацю по суті. У той час як Північна Корея, ймовірно, надає військове обладнання Росії, Москва навряд чи сприятиме програмам Північної Кореї щодо ядерної, біологічної чи хімічної зброї. Тристоронній альянс з Китаєм неправдоподібний, враховуючи, що і Москва, і Пекін не довіряють режиму Кіма.

Суть зустрічі між лідерами Росії і КНДР залишається незрозумілою, і ця поїздка, можливо, стосувалася більше видимості, ніж конкретних домовленостей. Деякі припускають, що візит Кіма був ознайомчим, а майбутні результати залежали від того, що запропонує Північна Корея, і від того, чи зможуть дві країни відновити нормальні торговельні зв’язки. Однак, незважаючи на припущення про потенційну безпекову вісь між Північною Кореєю, Росією та Китаєм, кожна країна насамперед турбується про власні інтереси. Співпраця може бути доцільнішою в таких сферах, як продовольство, енергетика та запуск супутників, хоча ці дії можуть порушити санкції ООН. Риторика передбачає єдність, але практичні спільні проєкти залишаються невизначеними.

КНДР може постачати в Росію зброю, але історія показує, що стабільне, тісне чи ефективне партнерство малоймовірне. Китай, ймовірно, залишиться домінуючим міжнародним партнером Пхеньяну, і спроби Кіма балансувати вплив Пекіну через відносини з Москвою можуть не дати бажаних результатів.

У разі агресії Північної Кореї проти Південної, Китай і Росія, ймовірно, не підтримають її, що відрізняється від ситуації з атакою ХАМАСу на Ізраїль і підтримкою Ірану. Парадоксально, але якщо Кім Чен Ин зміцнить відносини з Росією та Китаєм, це може зменшити ймовірність провокаційних дій у всій демілітаризованій зоні, сприяючи стабільності на Корейському півострові.

Наукова співробітниця Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Емілі Ферріс аналізує перетин енергетичної політики Росії з її зовнішньою та оборонною після вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Росія розглядає будь-які обмеження свого доступу до ринків нафти і газу та їх використання як серйозну загрозу безпеці. Причому неважливо, чи є ці обмеження результатом міжнародних санкцій або ініціатив щодо подолання кліматичної кризи, спрямованих на скорочення видобутку вуглеводнів. Вуглеводнева промисловість є невід’ємною частиною політичної економіки та національної безпеки Росії.

Роль РФ як постачальника енергії колись стримувала її поведінку, але стратегічні цілі в Україні змінили пріоритети. Росія пов’язує енергетичну безпеку зі своїм суверенітетом і ресурсною конкуренцією з іншими державами, роблячи це частиною національної ідентичності. Війна змусила РФ шукати альтернативні союзи з Китаєм та Іраном, встановлюючи енергетичні партнерства з такими країнами, як Саудівська Аравія.

Москва звинувачує Захід у підриві енергетичного домінування РФ та зображує міжнародні форуми як упереджені проти її інтересів. Росія розширює напрямки експорту за допомогою нових залізничних і трубопровідних мереж, зокрема в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. Інвестує в коридор Північ-Південь через Іран, щоб зміцнити економічні зв’язки з Іраном та Індією. В Азії «Газпром» стикається з конкуренцією з боку «Новатек», що може вплинути на енергетичні плани Москви в Китаї. Росія схильна використовувати такі міжнародні платформи, як ООН, для просування власних інтересів, а не спільних справ. Росія і Саудівська Аравія посилили координацію через ОПЕК+ на тлі зниження світових цін на енергоносії.

Російський підхід до зміни клімату відображає непослідовність, пріоритет національної безпеки над проблемами безпеки, які пов’язані з кліматом. Москва сприймає рух проти зміни клімату, який очолює Захід, як підрив її інтересів у видобувній промисловості. Екологічні зв’язки між Росією та Заходом розірвані, а законодавство, що обмежує екологічну активність, стало жорсткішим. Роль РФ як вуглеводневої наддержави все ще може впливати на глобальні енергетичні ринки та енергетичну безпеку, навіть для країн, які прагнуть зменшити залежність від російської нафти.

Науковий директор Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR) Джеремі Шапіро пише про невідворотну необхідність балансування США між війнами в Україні, Ізраїлі та викликом Китаю.

Ці зовнішньополітичні компроміси проявляються на трьох рівнях:

• Розподіл ресурсів. США важко задовольнити потреби в ресурсах обох конфліктів. Це призвело до нестачі критично важливого обладнання, наприклад, артилерійських снарядів. Частковий збіг потреб між Україною та Ізраїлем ще більше ускладнив ситуацію. У короткостроковій перспективі це становить значний виклик, хоча у довгостроковій Захід може наростити виробництво боєприпасів.
• Політичний капітал. Ведення кількох воєн вимагає значного політичного капіталу як усередині країни, так і у відносинах з міжнародними союзниками. Створення та підтримка таких партнерств може бути складним і дорогим процесом. Адміністрація вміло пов’язала запити на фінансування обох конфліктів, але з часом підтримка обох призведе до напруження обмеженого політичного капіталу.
• Витривалість. Найбільша проблема стосується суспільної витривалості. Американці схильні втрачати ентузіазм щодо тривалих конфліктів. Суспільна підтримка війни в Україні і так має тенденцію до зменшення. Якщо конфлікт у Газі затягнеться, кумулятивний вплив двох одночасних іноземних воєн може вичерпати здатність американського суспільства їх витримувати.

Визначення пріоритетів є вирішальним у зовнішній політиці США. Хоча спочатку адміністрація Байдена усвідомлювала це, віддаючи пріоритет Китаю, тепер вона опинилася глибоко втягненою в конфлікти в Європі та на Близькому Сході. Балансування між різними інтересами є життєво важливим, оскільки реальність зрештою змусить визнати необхідність компромісів.