ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Екскурс у стратегічну логіку зовнішньої політики Китаю

2023-11-28

Американсько-китайські відносини надзвичайно важливі не лише для двостороннього діалогу двох країн, глобальної безпеки та перспектив побудови нового світоустрою. Глобальне протистояння США і Китаю поки що здійснюється мирним шляхом, оскільки обидва суперники розуміють неприпустимість ескалації напруженості, яку може спричинити підтримка однією стороною країн-сателітів іншої сторони. Очевидна та доведена підтримка Китаєм російської агресії проти України означала б фактичне ведення війни Пекіном проти США, чого сторони не можуть допустити. Така ескалація напруженості у відносинах між США і Китаєм зашкодить не лише глобальному миру та стабільності у світі, а й здійснить негативний вплив на стан військової підтримки України з боку США. І навпаки, налагодження мирних відносин між двома супердержавами матиме суттєвий вплив на подальший розвиток ситуації на фронтах України.

Німецьке столичне видання Berliner Zeitung надрукувало статтю запрошеного китайського експерта, докторанта Вільного університету Берліна (Freie Universität Berlin), Чаотін Чена (Chaoting Cheng), який досліджує, чи можливий наразі взагалі мир між США і Китаєм та чому Пекін уникає ведення війни зі США у час, коли у світі домінують численні конфлікти, а Європа і США значно послабили свої позиції та впливи. Автор обґрунтовує потенційну неготовність Китаю скористатися такою ситуацією в Європі та у світі та перейти до військової ескалації, робить історичний екскурс щодо становлення та розвитку китайсько-американської двосторонньої взаємодії. Також у дослідженні прогнозується вірогідний подальший розвиток відносин між обома наймогутнішими державами світу.

Оглядом аналітики, підготовленим Незалежним аналітичним центром геополітичних досліджень “Борисфен Інтел”, ділимось із читачами на нашому каналі.

Відносини між Китаєм і Сполученими Штатами Америки, зазначає автор дослідження, наразі є найважливішими двосторонніми відносинами у світі, які значною мірою визначають світовий порядок і долю людства у 21-му столітті. На жаль, стратегічне суперництво між двома державами стало новою парадигмою міжнародних відносин, що кидає тінь на мир і стабільність у сьогоднішньому світі. Автор дослідження зазначає: для того, щоби відповісти на запитання, чи буде Китай налагоджувати свої відносини зі США в майбутньому та шукати мирного співіснування, чи він буде посилювати суперництво, необхідно зрозуміти стратегічну логіку зовнішньої політики Китаю.

Виникнення китайсько-американського суперництва

Після того, як Мао Цзедун і Річард Ніксон у 1972 році спільно ініціювали китайсько-американську розрядку у двосторонніх відносинах, наступні китайські лідери завжди надавали великого значення відносинам зі Сполученими Штатами Америки і прагнули мирного співіснування зі США. Сьогоднішній лідер Китаю Сі Цзіньпін не є винятком. На зустрічі 12 листопада 2014 року в Пекіні з тодішнім президентом США Бараком Обамою він заявив, що Тихий океан достатньо великий, щоб вмістити як Китай, так і Сполучені Штати Америки. Пізніше він повторив цю тезу під час зустрічі з наступником Обами Дональдом Трампом 9 листопада 2017 року.

На зустрічі з наступником Трампа Джо Байденом 14 листопада 2022 року на індонезійському острові Балі президент Сі заявив, що «велика земна куля може повністю вмістити Китай і Сполучені Штати Америки в їх відповідному розвитку та спільному процвітанні, обидві сторони повинні встановити тон взаємодії, що базується на діалозі та на взаємовигідному виграші, а не на конфронтації». Також широко відома фраза лідера Китаю щодо того, що «у нас є тисяча причин для поліпшення відносин між Китаєм і США і жодної причини для їх погіршення».

Сі Цзіньпін вперше зробив цю заяву 6 квітня 2017 року, коли відвідав тодішнього президента США Дональда Трампа, і відтоді повторював її неодноразово, востаннє — 9 жовтня 2023 року під час зустрічі з лідером демократичної більшості в Сенаті США Чаком Шумером. Тому очевидно, що офіційний наратив Пекіна щодо китайсько-американських відносин завжди передбачав мирне співіснування зі США.

Однак фактична зовнішня стратегічна позиція Китаю демонструє сильну тенденцію до реалізму. За часів Ден Сяопіна, Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао, тобто від 1978 до 2012 року потуга Китаю все ще була недостатньою, тому він зосередився на економічному розвитку всередині країни, а у своїй зовнішній політиці дотримувався кредо «відкинути амбіції та очікувати на слушну можливість» (Tao Guang Yang Hui). Після вступу до Світової організації торгівлі у 2001 році економіка Китаю почала розвиватися швидкими темпами, і у 2010 році його валовий внутрішній продукт перевершив ВВП Японії. Китай став другою за величиною економікою світу. В результаті Пекін ставав дедалі впевненішим і все виразніше демонстрував свої глобальні амбіції.

Після вступу на посаду в листопаді 2012 року лідер Китаю Сі Цзіньпін зобов’язався мобілізувати націю на засадах нової ідеології, так званої китайської мрії, метою якої є досягнення «великого відродження» до сторіччя заснування Китайської Народної Республіки у 2049 році. З цією метою він змінив зовнішньополітичну стратегію Китаю з Tao Guang Yang Hui («намагатися триматися в тіні») на Fen Fa You Wei («прагнення до успіху») і зробив низку важливих кроків, які мали значний вплив на міжнародний порядок.

У жовтні 2013 року Сі Цзіньпін запустив амбітну ініціативу «Один пояс, один шлях» («Пояс і шлях») з офіційною метою надання допомоги у розбудові інфраструктури країнам, що розвиваються. На сьогодні у цей проєкт інвестовано понад трильйон доларів США. Пекін також досяг значних зусиль у просуванні та розширенні альянсу БРІКС, який на сьогодні зарекомендував себе як серйозний суперник G7, де домінує Захід.

Пекін заснував Азійський банк інфраструктурних інвестицій (AIIB) та, разом з іншими членами альянсу БРІКС, — Новий банк розвитку (NDB), з метою створити конкуренцію існуючим міжнародним фінансовим установам, таким як Світовий банк і регіональний Азійський банк розвитку (ADB). Пекін також об’єднав зусилля з москвою для зміцнення Шанхайської організації співробітництва (ШОС), що є євразійським континентальним безпековим механізмом — фактичним аналогом НАТО.

Проте найважливішим є те, зазначає автор дослідження, що, з огляду на тривалу російсько-українську війну та загострення ізраїльсько-палестинського конфлікту, на Євразійському континенті формується стратегічний альянс між Китаєм, росією, Іраном та Північною Кореєю, що створює динаміку їх геостратегічного протистояння з євроатлантичною системою Заходу та Індо-Тихоокеанською стратегією США.

Усе це змусило нинішнього світового гегемона — Сполучені Штати Америки — дійти висновку, що Пекін намагається кинути виклик міжнародному порядку, де домінує Захід, замінивши його репресивною ієрархією так званої спільноти людської долі. Іншими словами, Вашингтон вважає, що Пекін має інше бачення світового порядку. Більш того, Китай є набагато могутнішим за росію, Іран чи Північну Корею (які давно налаштовані проти США), і має надзвичайну потугу для реалізації свого бачення.

Вашингтон настільки стурбований цим, що президент Джо Байден заявив, що світ зіткнувся з протиборством між демократією та автократією. У Стратегії національної безпеки адміністрації Байдена, опублікованій 12 жовтня 2022 року, зазначено, що Китайська Народна Республіка є єдиним конкурентом, який не лише має намір змінити міжнародний порядок, але також має для цього економічну, дипломатичну, військову та технологічну потугу. США бачать Китай своїм головним суперником, з яким вони мають вступити в довгострокову стратегічну конкуренцію, щоби перевершити його у сферах технологій, економіки, політики, військовій, розвідки та глобального управління.

Стратегічна логіка зовнішньої політики Китаю

З огляду на те, що Сполучені Штати Америки досягли консенсусу щодо планів своєї стратегічної конкуренції з Китаєм і вживають нових заходів для її втілення, реагування на цю загрозу стало життєво важливим пріоритетом для Пекіна. Щоб обґрунтовано зрозуміти реакцію Пекіна та передбачити його поведінку, необхідно зрозуміти стратегічну логіку зовнішньої політики Китаю. Для цього, по-перше, слід визнати глибокий вплив діалектичного матеріалізму, ідеології Комуністичної партії Китаю (КПК), на мислення тих, хто приймає рішення в Китаї, і по-друге, не можна випускати з уваги той факт, що Пекін також вдається до так званих класичних китайських стратагем (хитрощів).

Марксизм є керівною ідеологією КПК, а діалектичний матеріалізм є важливою її частиною. Відповідно до їх положень, людське суспільство розвивається через протиріччя та конфлікти, причому головні протиріччя є домінуючими. Мао Цзедун у своїй знаменитій статті «Про протиріччя» зазначав, що всі проблеми можна вирішити негайно, зрозумівши головне протиріччя. Зосередження на головному протиріччі полягає в ідеологічному методі діяльності, який Мао Цзедун розробив для КПК. Цей дієвий метод вже давно проник у мізки всіх членів КПК.

Лідер Китаю Сі є великим шанувальником Мао і розуміє суть його думки. Китайсько-американське суперництво є головним протиріччям, з яким сьогодні стикається Китай, тому Пекін надає такого великого значення Сполученим Штатам Америки. Найкращий спосіб для Пекіна не дати США перемогти Китай — це запобігти тому, щоби Китай став головним протиріччям або ворогом США. Це набагато дешевше, ніж пряма і насильницька конфронтація зі США.

Пекіну вдалося уникнути перетворення Китаю на головного ворога США, що дозволило йому протягом двох десятиліть мати цінний стратегічний шанс для розвитку. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році Пекін був дуже стурбований, намагаючись відвернути від себе увагу США. Ці побоювання підтвердилися, оскільки після розпаду Радянського Союзу відносини між Китаєм і США ставали все більш напруженими. У 1996 році спалахнула криза в Тайванській протоці, коли Сполучені Штати направили до регіону дві авіаносні бойові групи, внаслідок чого у регіоні деякий час переважали войовничі настрої.

У травні 1999 року під час війни в Косово американські військові розбомбили посольство Китаю в Белграді. У квітні 2001 року китайський і американський військові літаки зіткнулися в повітряному просторі над Південнокитайським морем. Американська адміністрація під керівництвом Джорджа Буша мала намір перенести свою стратегічну увагу на Азійсько-Тихоокеанський регіон. Але потім відбулися терористичні атаки 11 вересня 2001 року у США, і, незважаючи на те, що китайська громадськість була налаштована надзвичайно антиамериканські, китайський лідер Цзян Цземінь наступного дня після теракту зателефонував президенту Бушу, щоби висловити свої співчуття.

Після цього Китай приєднався до очолюваного США глобального антитерористичного фронту. 31 травня 2002 року Цзян Цземінь вперше представив концепцію «Період стратегічних можливостей». У резолюції XVI Національного з’їзду Комуністичної партії Китаю в листопаді 2002 року було зроблено висновок, що «перші два десятиліття 21-го століття є важливим періодом стратегічних можливостей для нашої країни, якими необхідно рішуче скористатися».

Розвиток ситуації підтвердив таку оцінку китайського керівництва. За підтримки США, Китай у грудні 2001 року вступив до Світової організації торгівлі, після чого почався його швидкий економічний розвиток. У підсумку наразі в Китаї існує широкий консенсус щодо того, що визнаний терорист Усама бен Ладен тоді фактично врятував Китай і надав країні цінний період часу та стратегічних можливостей. Американська адміністрація Барака Обами у 2011 році започаткувала стратегію «Поворот до Азії» (Pivot to Asia), тим самим привернувши свою увагу до Китаю, проте цей процес не обійшовся без критики. Лише у Стратегії національної безпеки 2022 року США визначили Китай своїм стратегічним конкурентом номер один. Це означає, що Китай став головним протиріччям для США. Від подій 11 вересня 2001 року до ухвалення Стратегії національної безпеки 2022 року зміна стратегії США зайняла цілих два десятиліття. Саме протягом цього часу надзвичайно зростала національна потуга Китаю.

Війни Китаю

Історично склалося так, що у всіх війнах від моменту заснування Китайської Народної Республіки китайські лідери робили все можливе, щоби не стати головним суперником супердержав. У 1950 році, коли почалася Корейська війна, Мао Цзедун мав мужність відправити свої війська в бій проти світової держави — США, оскільки на той момент головним суперником США був Радянський Союз. Стратегічний фокус США на той час був у Центральній Європі, тоді як Корейський півострів був лише другорядним полем бою. 20 жовтня 1962 року Мао Цзедун розпочав війну з Індією, скориставшись сприятливим моментом кубинської ракетної кризи, коли у двох наддержав не було ні часу, ні спроможностей втручатися у конфлікт біля підніжжя Гімалаїв. У березні 1969 року відбулися запеклі прикордонні сутички Китаю з Радянським Союзом. Китай був настільки стурбований тим, що може стати об’єктом радянської агресії, що звернувся до свого колишнього ворога — Сполучених Штатів Америки. Коли президент США Річард Ніксон відвідав Китай у 1972 році, Китай і США почали діяти разом проти Радянського Союзу, що дозволило Китаю не стати головною мішенню для СРСР…

Звідси видно, що стратегічна логіка всіх лідерів КНР була послідовною, спрямованою на уникнення прямої конфронтації з наддержавами. Якщо пряма конфронтація була неминуча, то принаймні слід було уникнути стати головним суперником супердержав. І якщо уникнути прямого протистояння було неможливо, тоді робилися спроби використати або нав’язати проблеми в інших регіонах світу, щоби відвернути від себе увагу та розосередити ресурси супердержав. У цьому відношенні класичні стратагеми Китаю наразі можуть стати багатим стратегічним натхненням для китайського керівництва, вважає автор дослідження.

Китайські класичні стратегії

На відміну від західної стратегічної культури, із її процесами конкуренції та конфронтації, традиційна стратегічна культура Китаю уникає прямих конфліктів, особливо насильницьких. Понад 2000 років тому великий китайський стратег Сунь Цзи заявив: «Найвище досягнення — зломити опір ворога без бою». Під впливом цієї головної стратегічної лінії Китай не готовий взяти на себе сміливість вступити в конфронтацію і жорстокий конфлікт зі США, оскільки це означало б отримати колосальний тиск нинішнього світового гегемона. Однак США явно розглядають Китай як свого стратегічного конкурента. Китай усвідомлює, що він не може змінити цю фіксовану позицію США. За цих обставин Китай використовує проти США свою класичну стратагему «Осадити імперію Вей, щоби врятувати імперію Чжао».

Попри те, що американська адміністрація оголосила Китай своїм головним стратегічним конкурентом, Сполучені Штати Америки є країною, яка має багато оборонних і безпекових зобов’язань у всьому світі, зокрема в Україні та на Близькому Сході, тому навряд чи Сполучені Штати Америки відмовляться від цих регіонів, вважає автор дослідження. Зараз, коли російсько-українська війна затягується, а ізраїльсько-палестинський конфлікт значно загострився, Сполучені Штати Америки застрягли в Європі та на Близькому Сході, так само як вони застрягли під час війни з тероризмом в Афганістані та Іраку.

Пекін підтримав москву в російсько-українській війні та відмовився засудити ХАМАС в ізраїльсько-палестинському конфлікті, незважаючи на те, що знав, що агресія росії порушує міжнародне право, а варварські напади ХАМАС на цивільне населення переходять межу людської свідомості. Але водночас, підтримуючи росію та Палестину, Китай може затягнути війну в Україні та конфлікт на Близькому Сході, щоб запобігти переміщенню фокуса США з Європи та Близького Сходу в бік Індо-Тихоокеанського регіону. Китай може піти ще далі, підтримуючи Іран і Північну Корею, щоби створити ще більше проблем для США. Китай не має стільки стратегічних зобов’язань, як США, але може використати свою стратагему «Осадити імперію Вей, щоби врятувати імперію Чжао», щоби перешкодити реалізації Сполученими Штатами Америки їх Індо-Тихоокеанської стратегії. Поки США зайняті врегулюванням різноманітних конфліктів у всьому світі, Китай може майже без перешкод зосередитися на Тайванській протоці, де, як регіональна потуга, Китай має стратегічну перевагу над світовою потугою США.

Погляд у майбутнє

Таким чином наразі Китай підтримує росію у війні в Україні та Палестину і Іран у конфлікті між ХАМАС та Ізраїлем, тоді як США зайняті в Європі та на Близькому Сході та не можуть перенести свій стратегічний фокус на Індо-Тихоокеанський регіон. Неофіційно підтримуючи росію, Іран і Північну Корею, Китай має можливість виснажувати США і водночас не стати головним противником США. З іншого боку, Пекін також намагається досягти політичної розрядки у відносинах зі США, оскільки погіршення економічної ситуації може призвести до політичної нестабільності у власній державі.

Цього року багато високопоставлених американських чиновників відвідали Китай, у тому числі державний секретар, міністр фінансів, спеціальний уповноважений з питань клімату, міністр торгівлі та висока делегація Конгресу. Також відбулися численні дискусії між міністром закордонних справ Китаю Ван І та радником президента США з питань національної безпеки Джейком Салліваном… Усе це свідчить про те, що, керуючись глибоко вкоріненою марксистською ідеологією партійного керівництва та китайськими класичними стратагемами, Пекін і надалі буде намагатися уникати прямої конфронтації зі США, а навпаки, намагатиметься зменшувати напруженість і відвертати увагу та ресурси США.