ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

ДОБРА ІНІЦІАТИВА ДЛЯ ПОГАНИХ ЧАСІВ: ЯК АГРЕСІЯ РФ ПРОТИ УКРАЇНИ ЗАВАДИЛА ВТІЛИТИ ІНІЦІАТИВУ СІ ЦЗІНЬПІНА

2024-01-09

Китайській ініціативі «Поясу і шляху» виповнилося 10 років, і саме тепер можна підбити певний підсумок, чому не вдалося за ціле десятиліття втілити головні її цілі і плани. Чому саме тепер голова КНР Сі Цзіньпін заговорив про корекцію ініціативи, запропонувавши нові пріоритети і задачі на наступне десятиліття. Україна, яка була самими китайцями визначена, як один з ключових учасників ініціативи «Поясу і шляху», одна з перших підтримала її, сьогодні стала красномовним доказом того, що Китай в умовах глобальної турбулентності не здатний втілити свої власні принципи, ідеї і задуми.

Аналітику на цю тему, підготовлену Олексієм Ковалем та опубліковану на сайті “Української асоціації китаєзнавців” наводимо нижче.

Згадаємо, що все почалося з того, що виступаючи у державному казахському «Назарбаєв університеті» в Астані 7 вересня 2013 року голова КНР Сі Цзіньпін проголошував свої ідеї про відродження старовинного «Шовкового Шляху» під гаслом «Зміцнювати дружбу народів, разом відкрити світле майбутнє».

Китайський керманич бачив у цьому проекті дещо більше ніж просто прокладання торговельних шляхів, наслідуючи старовинний Шовковий Шлях. Він проголосив чотири принципи для взаємодії, наголосивши на створенні нової системи міжнародної співпраці, яка б базувалася на дружбі і повазі до вибору шляху інших країн, вела к тому, щоб країни підтримували одне одного з життєво важливих питань, що торкаються державного суверенітету, територіальної цілісності, національної безпеки і стабільності. Голова КНР закликав для політичного діалогу, який би ґрунтувався на взаємній повазі, щирості і довірі, і мав би за мету пошук рішень, що призводили б обопільної користі і спільного виграшу всіх сторін.

Таким чином, новий лідер Китаю (а на той момент, Сі находився при владі менше року) вперше запропонував нову модель міжнародних відносин, нового світового ладу. Вона була оформлена у думку про те, що світ став на стільки взаємопов’язаним і взаємозалежним, що людству слід вже разом задуматися про свою спільну долю і розробити концепцію розвитку на майбутнє. Ініціатива «Поясу і шляху» на думку Сі Цзіньпіна мала б стати інструментом для побудови такого майбутнього, а створення такої глобальної спільноти (що об’єдналася б навколо цілей і ідей розвитку) – є основною метою ініціативи.

З практичної точки зору цей політичний маніфест підсилювався проектами в інфраструктурі, щоб єдиною мережею транспортних артерій (коридорів) поєднати Китай з Європою по землі, а морем – з усіма континентами світу. Китай обіцяв підтримувати вільну торгівлю і обіцяв інвестиції, виступав за свободний обіг капіталів, зокрема через збільшення торгівлі у національних валютах. Все це мало б бути підживлено гуманітарними контактами між людьми різних країн, які б забезпечили соціальну та суспільну базу і підтримку для реалізації всього задуманого.

Сі Цзіньпін вважав і, очевидно, переконаний в цьому й досі, що економічний добробут і політика розвитку заснована на багатосторонній взаємовигідній міжнародній кооперації призведе до того, що люди припинять врешті вбивати один одного, у світі запанує «мир та гармонія у відносинах між країнами». Очевидним для нього було й те, що сталий мир є головною передумовою для успіху будь-яких проектів спрямованих на довготривалий розвиток.

Виступаючі у Казахстані, Сі Цзіньпін не знав, що менш ніж за пів року його мріям про дружбу народів і світле майбутнє на Євразійському континенті покладе край агресія путінської росії проти України, через захват Кримського півострову і згодом розпалювання збройного конфлікту на українському Донбасі.

Слід пригадати, що саме ці регіони України розглядалися самими китайцями за перспективні напрямки, якими мали б проходити найзручніші транспортні артерії «Економічного поясу шовкового шляху» – з Китаю до Європи. Йшла мова про розбудову великого порту у Криму, логістичних хабів і сучасних підприємств, які б допомогли б Україні стати містком між Азією та Європою в новій китайській ініціативі «Поясу і шляху».

Україна на той час бачила себе учасницею цього проекту, і вже на початку грудня 2013 року стала першою серед європейських країн, які на високому рівні підтримала ідеї ініціативи «Поясу і шляху».

Проте саме в цей час керівництво рф вже готувалося до вторгнення в сусідню країну, і в решті 20 лютого 2014 року запустило давно заготовлений сценарій збройної агресії. Таким чином, удар був нанесений в саму серцевину китайської ініціативи – по її головним принципам.

Реакція Пекіну на дії Москви, на диво, виявилася млявою. І за всі минулі десять років Китай не знайшов в собі сили засудити, як саму агресію, так і дії путінського режиму, які поставили під загрозу ініціативу «Поясу і шляху», йшли всупереч ідеям Сі Цзіньпіна, вибивали з під неї фундамент. Пекін виявився неспроможним захистити свою власну ініціативу не від скептиків і конкурентів, а від начебто дружньої до Китаю сусідньої країни, яка по факту робила все щоб ідеї Сі Цзіньпіна не були реалізовані.

Москва від самого початку розглядала принципи і підходи закладені в ініціативі «Поясу і шляху», як загрозу власному домінуванню у Євразії і тим інтеграційним проектам (ЄАЕС, Митний союз), які рф втілювала щодо своїх сусідів. Адже Сі Цзіньпін говорив про співпрацю взаємного виграшу, що вела б до гармонізації інтересів і програм розвитку різних країн. А Москва просувала інтеграцію засновану на уніфікації, підкоренні інших певним правилам, які виробляла вона сама. Часто російські ідеї жодним чином не враховували інтереси інших, не давали жодного шансу на модернізацію і розвиток країн. Послуговуючись давнім своїм принципом «тримати і не відпускати», Москва була готова навіть почати війну, коли якась країна пішла в супереч її волі. Так сталося з Україною у 2014 року, лише через те, що вона зробила свій вибір на користь тіснішої економічної співпраці з Європою.

Право на існування може мати й інша версія, що створюючи зони конфліктів і нестабільності у Євразії, Москва фактично відсікала Китай від альтернативних маршрутів для реалізації своїх задумів по побудові торгових шляхів на Захід, у Європу. Для прикладу, війною в Україні і підтриманням нестабільності на Кавказі, рф змусила Китай пустити майже весь транзит своїх товарів до Європи наземним шляхом виключно російською територією. Одночасно, Москва закрила можливість транзиту для українських товарів у Китай.

Незважаючи на це, вже 2015 року Україна офіційно приєдналася до китайської ініціативи підписавши відповідний протокол про посилення співпраці по будівництву «Економічного поясу шовкового шляху». В умовах війни з росією, у 2016 році Київ разом зі своїми партнерами на Кавказі і в Центральній Азії запропонував Китаю альтернативний Транскаспійський маршрут доставки товарів з Китаю минаючи російську територію у регіон Чорного моря і далі в Європу.

Китай тоді не підтримав цей маршрут на практиці, хоча мав би вже усвідомити, що Москва ніколи не була щирим прибічником китайської ініціативи «Поясу і шляху». Натомість там постійно говорили Пекіну про якусь «інтеграцію інтеграцій». Мовляв, що саме Китай мав би привести свої ідеї «у відповідність» до інтеграційних проектів Москви у Євразії. Ніякого підлеглого статусу, або другорядної ролі у китайській ініціативі «Поясу і шляху» Кремль для себе не міг уявити.

Створюваний росією «контрольований хаос» і конфлікти на маршрутах, які Китай раніше намітив за пріоритетні для себе, зривали плани Сі Цзіньпіна. В умовах найбільшої війни за століття, що розгоралася у серці Європи, ініціатива «Поясу і шляху» вже не могла бути реалізована у первинному задумі. Вона вже не сприймається за актуальний глобальний концепт перетворень, за нову модель взаємовідносин. Виявилось, що для сучасного світу заклики до миру і єднання заради майбутнього досить утопічні, далекі від реальності та наївні ідеї. А без цих засадничих ідей ініціатива «Пояс і шляху», фактично, зводилася до набору розрізнених інфраструктурних проектів ініційованих Китаєм. Кажучи відверто, і сьогодні вона сприймається більшістю саме так.

На практиці жодна країна світу не сприйняла китайську світоглядну концепцію – «про суспільство спільної долі», не стала послуговуватися нею для розбудови своїх відносин з сусідами і цілим світом. І хоча у Китаї постійно наголошують, що ця концепція, її добрі принципи і настанови є основою всієї сучасної китайської зовнішньої політики, видається, що у Китаю досі нема достатньо сил і хисту для того, щоб забезпечити для власної ініціативи міжнародну підтримку.

Сі Цзіньпіна не могла влаштовувати така ситуація. З 2017 року він став проводити у Пекіні форуми високого рівня «Поясу і шляху», куди особисто запрошував лідерів-країн учасниць, щоб надалі пропагувати свої ідеї, укладати з ними нові угоди. Наразі, число країн, які підписали з Китаєм документи про приєднання до ініціативи перевищило 150. Натомість більшість з них очевидно цікавили можливості економічної співпраці з другою економікою світу і доступ на безмежний китайський ринок, інші (ті що бідніші) змагалися за кредити і гранти, які Китай досить щедро роздавав учасникам ініціативи аж до 2019 року.

Ще під час попереднього форуму «Поясу і Шляху» у 2019 році китайський керманич зробив спробу виправити ситуацію, коли заявив, що хоч ця ініціатива і китайська, проте вона належить всьому світу. Таким чином, Сі Цзіньпін висловив готовність враховувати підходи інших країн у реалізації власних проектів розвитку і розширити межі ініціативи, яка мала базуватися на «золотому правилі» – спільні консультації, спільний внесок, спільний розподіл отриманих благ на основі рівності, відкритості та інклюзивності всіх учасників.

Причиною таких рішеннь, очевидно було те, що Китай більше не хотів бути одиноким спонсором чи кредитором ініціативи. Він запропонував країнам партнерам активніше долучатися до реалізації спільних проектів, вкладати в них й свої гроші. Це було зроблено досить своєчасно, адже після початку пандемії у Китаї у 2020 році, він вже не зміг виділяти своїм партнерам значні суми. Попри це, в більшості проектів Китай все одно залишався ключовим спонсором.

За даними на 2022 рік Китай інвестував у країни «Поясу і шляху» 240 млрд долл. США з 380 млрд доларів США, які були вкладені у проекти ініціативи в цілому всіма учасниками. Дехто також називає цифру у понад 1 трлн дол. США, яку Китай виділив загалом на понад 21000 проектів, які здійснювалися в межах ініціативи. Наразі, флагманським проектом в рамках «Поясу і шляху» став «Китайсько-пакистанський економічний коридор», що поєднав Західний Китай з пакистанським портом Гвадар. В нього вкладено 65 млрд. дол США. Для прикладу у транспортні коридори, що йдуть в Європу через росію Китай інвестував у рази менше (бл.10 млрд. долл. США). А з 2022 року Китай припинив інвестиції у проекти «Поясу і шляху» в росії, хоча ще у 2021 році була підписана відповідна угода на 2 млрд. дол. США. Від початку широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну, Китай інвестував у росію 3 млрд доларів США проте переважно у проекти, що давали йому контроль над російськими корисними копалинами.

В останні роки фокус Китаю змістився на країни Африки, Близький Схід, Південно-Східну Азію. Тут реалізовані такі проекти, як залізниця Момбаса-Найробі довжиною 592 км. у Кенії (вартість 3,6 млрд дол. США), залізниця Лаос-Південний Китай, введена у дію 2021 року, довжиною 1035 км (вартість 6 млрд дол. США). В Європі наразі єдиним проектом «Поясу і шляху» стала залізниця у 350 км між Будапештом та Белградом вартістю 2,1 млрд євро, яку на 85% фінансує Експортно-імпортний банк Китаю. Її будівництво планується завершити лише у липні 2025 року, хоча домовлятися про неї почали ще 2014-го.

Китай завдяки ініціативі суттєво наростив свої логістичні можливості з майже усіма ключовими ринками планети, відправляючи товари тепер у понад 100 морських портів світу. Для 140 країн світу Китай став за цей час найбільшим торговим партнером. Китай особливо виділяє те, що встановив залізничне сполучення з 25 європейськими країнами, доправивши туди 7 млн контейнерів здійснивши 740 тисяч рейсів. Натомість наземний коридор від Китаю до Європи не змінив правил гри, і його потужності досі набагато скромніші ніж традиційні морські маршрути.

Але найголовніше, що поки не йдеться про створення якоїсь сучасної мережі транспортних артерій, які б суттєво покращили транспортне сполучення між Китаєм та Європою. Тут варто зазначити, що деякі проекти «Поясу і шляху» існують лише в уяві. Так у 2019 році було офіційно оголошено про завершення будівництва «Автостради Західна Європа – Західний Китай» довжиною 8445 кілометрів. Вона бере початок у китайському місті Ляньюньган, у провінції Цзянсу, а завершується чомусь у російському Санкт-Петербурзі, який дуже умовно можна вважати містом Західної Європи. Китайська і казахстанська ділянка дороги справді були завершені у 2016 і 2017 році, а от російська частина ще тільки будується, чи краще сказати ремонтується. Цікаво, що серед російських водіїв саме ділянки цієї магістралі від Москви до кордонів Казахстану дістали назву «дорога смерті», адже сама траса не відповідає критеріям безпеки.

Для України мабуть самим показовим в цьому плані є спільний з Китаєм проект окружної дороги біля Житомира, яка могла б стати конкретним втіленням українсько-китайської співпраці в рамках ініціативи «Поясу і шляху». Натомість, китайський підрядник залишив після себе недобудову. В світі є ще декілька подібних проектів, які завершилися скандалом – наприклад проект траси від чорногорського міста Бар у Сербію за китайський кредит у 1 млрд долл. США. (Хоча минулого року там швидко добудували 40-ка кілометрову ділянку траси.) Прямим антиподом провального проекту окружної траси навколо Житомира, може бути 42 кілометрова траса S14 побудована китайцями біля польського міста Лодзь завершена у липні 2023 року. Невеликий проект, натомість, був представлений як успіх великої китайської ініціативи.

Не вдаючись в аналіз різних конкретних проектів можна зробити загальний висновок: більшість проектів (навіть успішні) не стали для окремих країн такими, що запустили процеси загальної модернізації чи перебудови економіки. Це твердження буде справедливим навіть по відношенню до найбідніших країн – саме там, де економічний ефект від участі в «Поясі і шляху» мав би бути відчутний. Адже це й була головна мета Сі Цзіньпіна – щоб через участь у «Поясі і шляху», кожна країна-учасник розкрили свій потенціал розвитку і економічного зростання.

Для заможних країн Європи ця ініціатива дала на практиці мало – так за статистикою європейська експорт до Китаю хоч і зростав з року на рік, але темпи його були нижчими ніж збільшення імпорту товарів з Китаю до Європи. Ця ситуація призвели до величезного торгового дефіциту для Європи у торгівлі з Китаєм на рівні 60%, що врешті призводило до закликів посилити протекціонізм. Участь у ініціативі «Поясу і шляху» не створило преференцій на китайському ринку для європейських компаній, тому політики країн ЄС поступово від оптимістичного ставлення до ініціативи переходили у табір її критиків – говорячи, що Китай просто таким чином посилює свою присутність у світі. Якщо у 2019 році на Форум високого рівня «Поясу і шляху» прибули кілька лідерів країн Європи, то цьогоріч на 10 ювілей прибули тільки лідери Угорщини та Сербії. Натомість країни Балтії і Італія – єдина з числа країн Великої Сімки, яка раніше підтримала ініціативу «Поясу і шляху» – заявили про вихід з неї.

Причину таких дій чітко ще у жовтні пояснив китайським керівникам шеф Європейської дипломатії Жозеф Боррель – довіру до Китаю з боку європейців «роз’їла» позиція Китаю щодо війни росії проти України, і тепер самому Китаю треба докласти максимальних зусиль, щоб переконати найперше українців, а з ними і цілу Європу, що він не є союзником росії. Ще раніше Боррель наголосив, що саме через війну розв’язану росією різні частини світу стають відчуженими, і та взаємопов’язаність країн, яку хотів стимулювати Китай своїми ініціативами тільки зменшується.

Запросивши російського лідера на Третій форум «Поясу і шляху», який проходив у Пекіні 17-18 жовтня Китай дав зрозуміти, що не буде в цьому плані щось міняти.

Але зміни такі назріли. І у 10 річницю існування «Поясу і шляху» Сі Цзіньпін дещо змінив пріоритети ініціативи. Тепер зроблено наголос на «невеликі, але розумні» проекти, які б підтримували високі стандарти, були спрямовані на людей і тривалу співпрацю. На його думку розвиток, що дає ініціатива має бути високоякісним. Показово, що лідер КНР вже не говорить так впевнено про те, що його ініціатива здатна змінити світ, стати основною нових відносин між народами, хоча і не відмовляється від раніше проголошених цілей.

Виступаючи на Третьому форумі «Поясу і шляху» Сі Цзіньпін сказав, що у турбулентному світі слід «залишатися далекоглядними та спокійними. Ми маємо чітко усвідомлювати нашу відповідальність за історію, людей і світ». В оновленій версії ініціативи він запропонував вісім нових сфер кооперації, які доповнюють п’ять первинних сфер такими, як «зелений розвиток», наукові та технологічні інновації. Також Китай вперше запропонував, щоб у Форумів Поясу і шляху з’явився секретаріат. Сі Цзіньпін сказав, що у наступному десятилітті він би хотів щоб «Пояс і шлях», від фізичного взаємозв’язку між партнерами, перейшов до «інституціонального взаємозв’язку», натякаючи на перетворення відкритої ініціативи у «платформу багатосторонньої співпраці» в різних галузях.

Ще однією цікавою заявою стало те, що Китай в майбутньому вирішив розвивати Транскаспійський маршрут доставки товарів у Європу, який раніше пропонував Київ, і який очевидно оминатиме російську територію.

Це мабуть єдина новина, яка може свідчити, що попри все Китай таки робить висновки і шукає альтернативи. Київ натомість вже, здається, давно визначився щодо своєї участі у китайський ініціативі, і тепер розглядає свою подальшу участь у ній лише в контексті того, яким чином вона сприятиме Україні на шляху Європейської інтеграції.

В той час, як політична відчуженість між Європою і Китаєм зростає, а останній все більше зосереджує свою увагу в ініціативі «Поясу і шляху» на країнах так званого «глобального Півдня», ініціатива стає все менш привабливою для України. Сама ж Україна в стані війни залишається для Китаю цікавою, хіба що, як постачальник збіжжя, але, цього явно замало щоб змінити ставлення Китаю до війни. Також очевидно, що роль постачальника сільськогосподарської продукції з низьким ступенем переробки не дає жодних шансів і перспектив на модернізацію України, не робить її привабливим партнером для Європи.

Україна, яка у 2013 році мала потенціал стати одним з ключових учасників ініціативи «Поясу і шляху», через війну розв’язану проти неї з боку росії стала наочним прикладом того, що запропонована китайським лідером ініціатива не здатна створити нову кращу реальність. Зумівши побудувати шляхи, мости і порти, Китай разом з партнерами не зміг наповнити їх духом «Шовкового шляху» – духом співробітництва, який би переборов бажання руйнувати, нищити і вбивати. Китай дійсно зробив великий подарунок для людства, яким людство на жаль досі не змогло скористатися у повній мірі. Намальована картина світлого майбутнього сильно контрастує з тим, що ми бачимо навкруги себе. Попри те, що Китай значно скоротив свої амбіції і додав в ініціативу більше конкретики, питання залишається відкритим, чи здатен буде Пекін втілити її у життя в несприятливих умовах.

Джерело фотографії: https://www.stcn.com/article/detail/971582.html