Без вини винуватий: Проблеми нарахування пені за прострочення сплати штрафу за порушення антиконкурентного законодавства

2011-11-22

Джерело: АТ “Юридична фірма” Василь Кісіль і Партнери ”

Антимонопольний комітет України (АМК) через свої органи досить активно й публічно здійснює покладені на нього законодавцем функції з реалізації державної політики у сфері економічної конкуренції. Як вбачається з річних звітів про діяльність АМК за 2009 і 2010 роки, з кожним роком зростає кількість рішень про визнання дій суб’єктів господарювання антиконкурентними і про накладення штрафів. Аналогічним чином щорічно збільшується кількість судових справ про визнання недійсними рішень органів АМК за позовами суб’єктів господарювання і пов’язаних справ. До категорії пов’язаних справ, зокрема, можна віднести справи, що стосуються стягнення пені за несвоєчасну сплату штрафу, накладеного рішенням органу АМК.
Відповідно до частини 3 статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (Закон) штраф повинен бути сплачений протягом 2 місяців з моменту отримання суб’єктом господарювання рішення органу АМК. За несвоєчасну сплату штрафу, накладеного рішенням органів АМК, частиною 5 статті 56 Закону передбачені серйозні санкції – пеня в розмірі 1,5% від суми штрафу за кожен день прострочення. Максимальний розмір пені, який може бути стягнутий з суб’єкта господарювання, не може перевищувати розміру штрафу. Таким чином, сума пені буде відповідати 100% суми штрафу всього через 67 днів прострочення. Іншими словами, у випадку прострочення на короткий період загальною тривалістю всього 67 днів сума штрафу, накладеного рішенням органу АМК, фактично подвоюється. Тому при визначенні терміну нарахування пені кожен день «на вагу золота».
Закон містить положення, згідно з якими у разі оскарження рішення органу АМК до господарського суду виконання рішення АМК в частині оплати штрафу і нарахування пені призупиняються. Однак несподіване тлумачення цих положень судами дозволяє органам АМК необгрунтовано стягувати з суб’єктів господарювання пеню за періоди, коли прострочення сплати штрафу фактично була відсутня.

Буква закону

Частина 4 статті 60 Закону передбачає, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу АМК, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу АМК на час розгляду цієї справи або перегляду відповідного рішення господарського суду.
Також, відповідно до частини 5 статті 56 Закону «нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду ».
Логічно припустити, що провадження у справі стосовно оскарження рішення органу АМК (розгляд та перегляд рішення суду першої інстанції) у разі своєчасної подачі апеляційної скарги може вважатися завершеним тільки після вступу рішення суду в законну силу. Отже, поки не набуло чинності рішення суду, яким суб’єкту господарювання відмовлено в позові, не може бути підстав для сплати штрафу і для нарахування пені.

Вільне читання

Як це іноді буває, органи АМК і суди вельми несподівано тлумачать на перший погляд цілком зрозумілу фразу «на час розгляду або перегляду» на частини 5 статті 56 Закону, що в певних умовах варто суб’єктам господарювання десятків і сотень тисяч гривень. Зокрема, спірна ситуація виникає, якщо суд першої інстанції відмовив у позові суб’єкта господарювання про визнання недійсним рішення органу АМК, яких накладено штраф, але рішення суду першої інстанції в передбачений законодавством термін, тобто до набрання законної сили, було оскаржено в апеляційному порядку .
На думку органів АМК, у такому випадку, не дивлячись на те, що рішення суду першої інстанції не вступило в законну силу, штраф повинен бути сплачений на наступний день після оголошення рішення суду. Якщо суб’єкт господарювання не сплачує штраф, пеня нараховується з дня, наступного за днем ​​оприлюднення негативного для суб’єкта господарювання рішення, і до дня, що передує порушенню апеляційного провадження.
До 2008 року суди відмовляли органам АМК у позовах про стягнення пені, нарахованої за період, коли рішення суду про відмову в позові про визнання недійсним рішення органу АМК не вступило в законну силу.
У постанові від 28.02.2006 року по справі № 19/156 Вищий господарський суд України (ВГС) відзначив, що помилковим є нарахування пені за період з моменту прийняття рішення господарським судом до прийняття до провадження судом апеляційної інстанції апеляційної скарги на зазначене рішення у зв’язку з тим, що в цей період рішення суду першої інстанції ще не вступило в силу. Аналогічним чином до питання визначення періоду нарахування пені підійшов ВГС, приймаючи постанову від 09.10.2007 року по справі № 20-1 / 037. Крім того, тлумачачи положення частини 5 статті 56 Закону, ВГС у постанові від 23.10.2007 року по справі № 15 / 55-06-1664 зазначив, що «розгляд судом справи або перегляд судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку триває з дати порушення провадження судом відповідної інстанції до моменту прийняття цієї судовою інстанцією рішення та набрання ним законної сили ».
З 2008 року практика з цього питання почала розвиватися в протилежному напрямку, що, швидше за все, пов’язано з виходом рекомендацій Президії ВГС «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» № 04-5 / 247 від 29.10.2008 року. Згідно з пунктом 19.2 зазначених рекомендацій «тривалість такого зупинення [нарахування пені згідно з частиною 5 статті 56 Закону] визначається виключно періодом часу, протягом якого фактично здійснювався вказане розгляд чи перегляд (наприклад, в суді першої інстанції – з дня відкриття провадження у справі до дня прийняття рішення щодо нього; в судах апеляційної та касаційної інстанцій – день прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і в цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювалися ».
З моменту виходу зазначених вище рекомендацій і по сьогоднішній день суди переважно задовольняють позови органів АМК про стягнення пені, нарахованої, зокрема, за період між оголошенням рішення судом першої інстанції про відмову в позові суб’єкта господарювання та збудженням апеляційного провадження. Наприклад, ВГС України дозволив дане питання на користь органів АМК своїми постановами від 11.01.2011 року по справі № 14/153, від 25.01.2011 року по справі № 10 / 289-09 і від 09.02.2011 року по справі № 10/41 -09.

Покараний без вини

Згідно позиції органів АМК і превалюючою судовій практиці, яка описана вище, пеня повинна нараховуватися з моменту оголошення рішення про відмову в позові судом першої інстанції до порушення апеляційного провадження (за умови, що на момент оголошення рішення закінчився двомісячний термін для виплати штрафу). Протягом періоду між оголошенням рішення суду першої інстанції і збудженням апеляційного провадження суди та сторони здійснюють цілий ряд процесуальних дій, тривалість яких встановлена ​​Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України). Зокрема, повний текст рішення (якщо спочатку були оголошені тільки вступна та резолютивна частини) повинен бути готовий протягом 5 днів і відправлений сторонам протягом 3 днів, сторона, у свою чергу, повинна подати апеляційну скаргу протягом 10 днів, матеріали справи повинні бути відправлені в апеляційний суд протягом 3 днів і доставлені протягом 1 дня (згідно з нормативними термінами в рамках одного населеного пункту), апеляційне провадження повинно бути порушено протягом 3 днів.
Таким чином, у разі суворого дотримання, як судами, так і суб’єктами господарювання, передбачених процесуальними нормами термінів, період нарахування пені в кожному випадку становив би приблизно 20-25 днів.
Однак на практиці, навіть якщо суб’єкт господарювання своєчасно подав апеляційну скаргу, до моменту порушення апеляційного провадження може пройти не один місяць. Тлумачачи частину 5 статті 56 Закону на користь органів АМК, суди роблять суб’єкта господарювання заручником можливих недоліків судової системи України. Зокрема, будь-які затримки у підготовці повного тексту рішення суду першої інстанції, відправці матеріалів справи, порушення апеляційного провадження і так далі обходяться суб’єкту господарювання «в копієчку». Причинами затримок можуть бути затримки у державному фінансуванні судів, перевантаженість судів справами та інше, тобто обставини, не залежні від волі суб’єкта господарювання.
Забезпечення своєчасного виконання судами необхідних процесуальних дій знаходиться поза сферою впливу суб’єкта господарювання. У той же час, в даній ситуації, чим довше триватиме передача матеріалів справи з суду першої інстанції до апеляційного суду, тим більшим буде розмір пені, яку належить заплатити суб’єкту господарювання.
Так як суб’єкт господарювання не може вплинути на терміни виконання судами процесуальних дій по відправці справи в апеляційний суд, нарахування пені за період виконання судами таких дій суперечить принципам індивідуальної юридичної відповідальності (стаття 61 Конституції України) і справедливості.
Крім того, при подачі суб’єктом господарювання апеляційної скарги також існує ризик повернення апеляційної скарги, що іноді відбувається за відсутності підстав для повернення апеляційної скарги, передбачених ст. 97 ГПК України.

Формальна сторона питання

Навіть якщо відкласти в сторону інтереси суб’єкта господарювання та підійти до питання з формально-юридичної токи зору, неминучий висновок, що нарахування пені за період пересилання матеріалів справи до апеляційного суду за умови, що рішення суду не вступило в законну силу, є помилковим.
Питання визначення строку, за який слід нараховувати пеню згідно частини 5 статті 56 Закону, слід розглядати не ізольовано, а системно, враховуючи, зокрема, процесуальні норми, що містяться в ГПК України. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обов’язковим для виконання судове рішення стає лише після вступу в законну силу. Таким чином, системний аналіз відповідних норм неминуче призводить в висновку, що юридично значимим фактом для цілей нарахування пені має вважатися набрання законної сили рішення суду, а не оприлюднення вступної та резолютивної частини рішення суду про відмову в позові про визнання недійсним рішення АМК.
Розгляд справи про визнання недійсним рішення органу АМК та перегляд рішення суду першої інстанції, за умови дотримання сторонами процесуальних строків, зокрема, строку подання апеляційної скарги, є цілісним процесом, результатом якого є рішення суду щодо предмета позовних вимог, яке вступило в законну силу і підлягає виконанню. Розгляд справи в суді першої інстанції не може вважатися завершеним до набрання законної сили прийнятого рішення. Таким чином, у разі подання апеляційної скарги до набрання законної сили рішенням суду першої інстанції етап розгляду справи судом першої інстанції відразу переходить у стадію апеляційного перегляду. Отже, в такому випадку «час розгляду або перегляду», на яке посилається частина 5 статті 56 Закону, не переривається на час пересилки матеріалів справи в апеляційний суд, і підстави для нарахування пені не виникають.

А якщо заплатити штраф?

Обізнана суб’єкт господарювання, якому знайома практика застосування та тлумачення господарськими судами частини 5 статті 56 Закону, може прийти до висновку, що вигідніше заплатити штраф на наступний день після оголошення судом першої інстанції рішення про відмову в позові про визнання недійсним рішення органу АМК.
Однак і тут є підводні камені. По-перше, у разі оплати штрафу до розгляду апеляційної скарги, у апеляційного суду мимоволі створюється враження, що суб’єкт господарювання не вірить у обгрунтованість своєї вимоги про визнання недійсним рішення органу АМК. Дії щодо сплати штрафу будуть мимовільним сигналом того, що суб’єкт господарювання згоден з рішенням органу АМК, і представники зазначеного органу не забудуть звернути увагу суду на відповідний факт. По-друге, у випадку, якщо позов суб’єкта господарювання буде задоволений в результаті перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції, відшкодування з бюджету сплаченого штрафу, швидше за все, буде виключно проблематичним і тривалим процесом.

Все або нічого

Слід також звернути увагу на те, що, на думку ВГС, на правовідносини, пов’язані з нарахуванням пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням органу АМК, не поширюється дія норм, що стосуються штрафні та оперативно-господарських санкцій, у тому числі які у главі 26 Господарського кодексу України. Крім того, на такі правовідносини не поширюється дія положень статті 258 Цивільного кодексу України, що передбачає спеціальний скорочений строк позовної давності тривалістю в один рік (постанова ВГС від 09.02.2011 року по справі № 10 / 41-09), та пункту 3 статті 83 ГПК Україна, згідно з якою господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (пункт 14 Листи ВГС «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із застосуванням конкурентного законодавства» № 01-8 / 634 від 22.10.2008 року).
Таке обмеження важливо на практиці, тому що найчастіше орган АМК просить стягнути загальну суму пені за кілька періодів: до набрання чинності рішенням, яким суб’єкту господарювання відмовлено в позові, і після. У такому випадку, вимоги органу АМК не можна вважати абсолютно необгрунтованими. Необгрунтованим така вимога буде лише в частині стягнення пені за період, коли рішення суду ще не вступило в законну силу. У такому випадку, відповідно до роз’яснень ВГС № 01-8 / 634 від 22.10.2008 року, суд опиняється перед вибором – або повністю відмовити в частково обгрунтованому вимозі, або задовольнити частково необгрунтоване позовну вимогу. Практика показує, що в такій ситуації по тих чи інших причин суди найчастіше дозволяють описаний вище спірне питання на користь органу АМК, чому сприяють зазначені вище роз’яснення ВГС № 01-8 / 634 від 22.10.2008 року та рекомендації Президії ВГС № 04-5 / 247 від 29.10.2008 року.

Можлива альтернатива

Частиною 1 статті 60 Закону передбачено, що зацікавлені особи мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду. Однак деякі суб’єкти господарювання оскаржують рішення органів АМК про накладення штрафів до адміністративного суду, посилаючись на положення статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), загалом визначають юрисдикцію адміністративних судів. У такому випадку виконання рішення органу АМК і нарахування пені за прострочення сплати штрафу не призупиняються за замовчуванням на підставі відповідно до частини 4 статті 60 та частини 5 статті 56 Закону, оскільки в зазначених статтях йдеться виключно про розгляд і перегляд рішень господарським судом.
У разі звернення до адміністративного суду дію рішення органу АМК може бути призупинено на підставі ухвали суду про забезпечення адміністративного позову в силу положень частини 3 статті 117 КАС України. У такому разі не виникнуть підстави для нарахування пені до набрання законної сили постанови суду першої інстанції (або до скасування заходів щодо забезпечення позову). Таким чином, своєчасно подавши апеляційну скаргу, суб’єкт господарювання зможе уникнути нарахування пені за період пересилання справи з адміністративного суду першої інстанції до апеляційного адміністративного суду.
Тим не менш, така альтернатива має свої недоліки. По-перше, спірним є питання підвідомчості спорів про визнання недійсними рішень органів АМК адміністративним судам, враховуючи пряму вказівку на господарські суди в статтях 56 і 60 Закону. По-друге, існує ризик, що суд може відмовити суб’єкту господарювання у прийнятті заходів щодо забезпечення позову, посилаючись на відсутність підстав, передбачених статтею 117 КАС України.

Сухий залишок

При вирішенні судом питання нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного органом АМК, роз’яснення ВГС № 04-5 / 247 від 29.10.2008 року, в яких норми витлумачені на користь держави, на практиці набувають характеристики імперативного правового акта, не дивлячись на рекомендаційний характер зазначених роз’яснень.