ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Зрозуміти зміни в китайській дипломатії

2023-01-17

Хоча Пекін відмовляється від деяких найбільш агресивних елементів своєї дипломатії, він не зробив фундаментального розвороту у зовнішній політиці, Браян Вонг, доктор філософії в сфері політики, оглядач The Diplomat, аналізує зрушення в зовнішньополітичному курсі КНР .

За останні три місяці нібито з’явилися ознаки змін у зовнішньополітичному курсі Китаю. Починаючи із зустрічі між Головою КНР Сі Цзіньпіном і президентом США Джо Байденом у листопаді на саміті G-20, яка заклала основи для непростого миру між двома державами; і до тонкого, але помітного відходу від войовничої риторики, що її використовують китайські дипломати для характеристики відносин Пекіну з Вашингтоном, Токіо, Канберрою та іншими країнами, з якими Китай мав доволі нестабільні двосторонні відносини. Тож, здається, що підхід Пекіна до дипломатії, як мінімуму на перший погляд, зазнав помітних змін після ХХ з’їзду партії.

Як вказує аналітик, хоча китайська дипломатія, безумовно, змінила тон, риторику і навіть свою позицію щодо питань, які вважаються другорядними, несуттєвими, проте такі зміни не слід розглядати як фундаментальний розворот. Пекін, безсумнівно, відкрився для більшого зближення, взаємодії та конструктивної співпраці в економічних і стратегічних питаннях (питань, що охоплюють зміну клімату, охорону здоров’я), однак такі переходи не варто тлумачити як ознаку відмови від давніх зобов’язань і того, що Пекін називає «базовими лініями».

Зсув помітний у тональності заяв, а також у позиції стосовно другорядних питань.

В очах ключових осіб, які приймають рішення в Пекіні, стрімке відкриття країни вже саме по собі було значущим жестом. Браян Вонг вказує, що мотивів для такого рішення було, щонайменше, три: по-перше, вгамувати невдоволення обмежувальними заходами та станом економіки в середині країни; по-друге, сигналізувати зовнішнім інвесторам, що Китай прагне повернутися до більш органічної траєкторії, спрямованої на зростання; і, по-третє, донести до іноземних урядів, що Китай знову прагне долучитися до світової спільноти шляхом відновлення комерційних і приватних візитів і обмінів між своїми громадянами та міжнародним співтовариством.

На думку експерта, такі зміни підтверджуються трьома додатковими вимірами. По-перше, Китай активно намагається відновити двостороннє та багатостороннє співробітництво з широким колом партнерів. Давніх партнерів, таких як Росія (колишній президент Дмитро Медведєв відвідав Пекін наприкінці минулого місяця) або Пакистан (прем’єр-міністр Шехбаз Шаріф відвідав Пекін на початку листопада), тепло вітали в Китаї.

Але головним на початку третього терміну Сі Цзіньпіна як генерального секретаря КПК стало дипломатичне зближення та відновлення взаємодії між Китаєм і європейськими партнерами. Візит канцлера Німеччини Олафа Шольца забезпечив ряд неоднозначних поступок від Китаю в комерційних питаннях і стосовно війни в Україні. Візит президента Європейської ради Шарля Мішеля був спрямований на стабілізацію китайсько-європейських зв’язків, хоча викликав незадоволення прихильників жорсткої лінії в Брюсселі. Окрім прийому європейських лідерів в Китаї, Сі Цзіньпін і президент Франції Еммануель Макрон зустрілися на полях саміту G-20 на Балі.

Сі також особисто відвідав саміт G-20 і АТЕС, причому президент США Джо Байден був відсутній на останньому. Усі ознаки тут вказують на бажання або, принаймні, намір Пекіну перезавантажити відносини з країнами, з якими Китай має або прикордонні конфлікти, або історично вкорінену ворожнечу (наприклад, Японія та В’єтнам), а також з тими країнами, що, на думку Пекіну, мають потужний геополітичний вплив і потенціал гальмування подальшого економічного зростання Китаю.

По-друге, китайські дипломати почали використовувати більш примирливі формулювання у визначенні відносин і поглядів на низку країн. Така зміна тону свідчить про те, що Пекін готовий пом’якшити дискурсивні рамки важливих двосторонніх відносин, щоб зменшити акцент на суперечливих розбіжностях і підкреслити області передбачуваного зближення.

По-третє, припускають, що деякі з нещодавніх кроків Пекіна були зроблені для того, щоб запобігти дипломатичним чварам, які відбулися б у невідповідний час, оскільки країна прагне «перезавантажити економіку та повернути друзів».

Як розуміти ці тонкі зміни

Стратегічну диверсифікацію, з її частковим пом’якшенням, частковою зміною фокусу і частковими змінами у тональності заяв, можна пояснити рядом внутрішніх політичних та економічних факторів. Вони не стільки мають спільне з міжнародним осудом, а більше пов’язані з внутрішніми занепокоєннями щодо траєкторії зростання економіки країни та її здатності розвивати технологічну та комерційну самодостатність.

Відправною точкою будь-якого аналізу, зазначає автор, має бути те, що після завершення 20-го з’їзду партії в жовтні 2022 року вищі ешелони китайського керівництва відчули, що перебувають у значно сильнішій позиції, щоб йти на поступки. Після завершення партійного з’їзду новий Постійний комітет Політбюро був у надзвичайно консолідований для переходу до поступового зближення з міжнародним співтовариством. Ця динаміка стала основою для спілкування Сі Цзіньпіна з Байденом під час саміту на Балі.

Більше того, існували неймовірно потужні економічні аргументи для повернення Китаю у світ. Після початку війни в Україні розмови про “відновлення виробництва” тощо перейшли у дискусії про ланцюги поставок і торгівлю. Так само, занепокоєння Китаю викликало те, що він буде відрізаний від величезних обсягів капіталу на світових фінансових ринках, якщо проти нього будуть додатково введені штрафні санкції та більш жорсткі заходи стримування. Нарешті, повільні темпи зростання та тривожні показники безробіття в країні пришвидшили структурне переосмислення того, чи справді країна здатна підтримувати стійку «внутрішню циркуляцію» без високоефективної та стійкої «зовнішньої циркуляції».

Аргумент для того, щоб виглядати сильним і зухвалим перед лицем дедалі більш ворожого міжнародного середовища, був би правдоподібним для внутрішньої аудиторії лише тоді, коли Китай був би здатним зберегти макроекономічну структурну стабільність. Наприкінці третього кварталу 2022 року керівництву КНР стало абсолютно ясно, що для відновлення певної довіри та відкритості, для взаємодії з усіма сторонами потрібно переналаштувати зовнішню політику.

Пом’якшення не варто плутати з поворотом

Щоб будь-які зміни у зовнішній політиці можна було класифікувати як поворотні, повинне бути чітке відчуття того, що зрушилося щось фундаментальне. Проте базові лінії Пекіна залишаються незмінними. На Тайвані, наприклад, концепція Пекіна щодо національного возз’єднання домінує в дискусіях щодо територіального суверенітету та внутрішньої безпеки. Крім того, суперечки між Пекіном і Сеулом щодо віз і обмежень на подорожі відображають той факт, що тенденція до войовничості ще не вилучена, якщо це взагалі коли-небудь станеться, з репертуару китайських дипломатів. У питаннях, що стосуються гордості та міжнародного статусу китайського народу, представники Китаю не відмовлялися від своєї риторики, і навряд чи значно відступлять.

Незважаючи на те, що вивчення кадрових перестановок і переміщень може становити великий інтерес для більшості спостерігачів за Китаєм, необхідно визнати, що більшість зовнішньополітичних рішень приймаються не на міністерському рівні; такі рішення підпадають під компетенцію Політбюро, особливо довірених членів, яких Сі Цзіньпін призначає внутрішньо як радників із закордонних справ.

Одним словом, на початок 2023 року китайська дипломатія не тримається свого попереднього курсу, але й кардинальних змін не відбувається.