Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

В одному із своїх інтерв’ю економістка Кеюй Цзінь сказала, що багато людей у світі ставлять неправильні запитання і внаслідок роблять застарілі для нашого часу висновки.

Кеюй Цзінь була 14-річною школяркою з Пекіна, коли вона переїхала за програмою по обміну до Нью-Йорка. Вона переїхала в американську сім’ю і відвідувала середню школу Горація Манна, приватний навчальний заклад в Бронксі.

Її прийняли до Гарвардського університету, де вона здобула кваліфікацію у галузі економічних наук, а також ступінь доктора наук, і зараз є доцентом Лондонської школи економіки.

Залучена в два культурні світи, вона проводить свій час між Лондоном і Пекіном − 40-річна пані Цзінь тепер ділиться своїм подвійним світоглядом та точною зору в своїх лекціях, виступах та письмових роботах. Так, у травні була опублікована її книга «The New China Playbook».

«Сьогодні відстала батьківщина мого дитинства стала другою за величиною економікою світу», − пише вона у вступі до неї. «Однак велика частина світу все ще ставить ті самі питання про Китай і все ще порівнює його з колишніми комуністичними країнами з автократичними та репресивними режимами».

Пані Цзінь, чий батько, колишній віце-міністр фінансів Китаю, зараз очолює Азіатський банк інфраструктурних інвестицій у Пекіні, виступає цього тижня на Афінському форумі демократії. У нещодавній телефонній розмові вона обговорила свої погляди на стан справ між Китаєм і Сполученими Штатами.

Хоча її слова можуть виражати деяку схильність до уряду Китаю, за її словами, вона просто пропонує іншу точку зору.

«В інтерв’ю я люблю говорити про те, що не було ще сказано», сказала вона. «Мені подобається трохи збалансувати дискусію, а не приєднуватися до хору − показати, що є й інша сторона».

Розмова, опублікована на офіційній сторінці The New York Times, була відредагована та скорочена.

Ви пишете у своїй книзі, що Китай в основному помилково сприймається на Заході. Як так?

Китай − дуже велика і складна держава, яка постійно розвивається. Думка про те, Китай створив унікальну модель політичної централізації в поєднанні з сильною формою економічної децентралізації є дуже далекою від правди.

Довгий час Захід зображував Китай як державу, яка стоїть на заваді розвитку приватного сектору, придушуючи його. Насправді китайському уряду необхідно, що кожен куточок приватного сектору процвітав. Чому? Адже приватні компанії сприяють економічному зростанню, вони забезпечують левову частку робочих місць і саме цим вони втілюють в життя ключову стратегічну мету з досягнення технологічної майстерності, що є головною метою керівництва Китаю.

Чому американо-китайські відносини зараз настільки напружені?

Посилення конкуренції та, водночас, зіткнення цивілізацій: дві країни з різними системами цінностей і потенційно різними світоглядами. Напруга значно посилилася через відсутність ефективного діалогу та спілкування. Дві країни схильні говорити, не слухаючи одна одну, або говорити одна на одну, а не одна на одну. Краща комунікація та більш вузька конкурентна політика надали б до набагато кращі результати. Найкращим вибором було б конкурентне співробітництво.

Як президент Джозеф Байден сприяв напруженості?

Байден запровадив експортний контроль напівпровідників, тому американські компанії не можуть експортувати певні види мікросхем до Китаю. Є багато доказів, які свідчать про те, що це може мати зворотний ефект. Перш за все, це спонукає Китай мобілізувати національні ресурси на користь великих китайських технологічних компаній. Alibaba, Tencent і Huawei об’єднуються, щоб подолати технологічні виклики, які США кинули Китаю. Раніше вони були малоймовірними партнерами − Китай надзвичайно конкурентоспроможний. Тож уся нація збирається разом, щоб підтримати реалізацію стратегічної мети. Я не впевнена, що це США передбачали та намагались досягти цього.

А як щодо геополітичної напруженості навколо Тайваню та агресивної позиції Китаю?

Провокації йдуть в обох напрямках. Невірно говорити, що Китай веде себе агресивно. Є багато доказів того, що багато з них також є відповіддю на провокації США в регіоні. Я вважаю, що країнам потрібно збивати температуру і продовжувати діалог.

Я б не стала недооцінювати те, наскільки мир важливий для китайського народу. Вони пережили буремні часи, які ще свіжі в пам’яті старшого покоління. Нове покоління − це покоління сімей, які мають лише з одну дитину. Уявіть собі батьків єдиних синів. Залишається також під питанням, чи готові вони підтримувати військові дії.

Західні суспільства засновані на ліберальній демократії та верховенстві права. У США ми бачимо, як колишній президент Дональд Трамп неодноразово постає перед судом, щоб йому висунути звинувачення. Це було б неможливо уявити в Китаї.

Наші стосунки з владою – це те, що ми не дуже добре розуміємо. Це не тільки між народом і державою: це також між батьками і дітьми, учнями і вчителями. Китаєць завжди має певною мірою підтримувати баланс між індивідуалізмом і повагою до влади. Це не чорно-біле, це сіре.

Динамізм ідей існує не лише в ліберальних демократіях. Інформація в Китаї, незважаючи на цензуру деяких політично чутливих питань, насправді є дуже вільною. На інтернет-платформах точаться величезні та динамічні громадянські дебати.

Проте в Китаї ув’язнюють та погано поводяться із дисидентами і активістами, а уйгурська меншина переслідується владою. Вам не здається, що ви трохи м’які щодо Китаю?

В інтерв’ю я люблю говорити про те, що не було ще сказано. Мені подобається трохи збалансовувати дискусію, а не приєднуватися до хору − показати, що є й інша сторона Китай – складна країна. У ній є хороше, погане, у неї також є майбутнє, про яке ми всі маємо дізнатися. Я хочу показати реалістичну картину. Тож, з Китаєм, як і з будь-яким іншим суспільством, багато проблем.

Але в інших суспільствах світу немає такої меншини, як уйгури, яку вони переслідують.

Я вважаю, що це все сумні обставини, і я не фахівець у цих питаннях. Але з того, що я дізналась: табори Сіньцзян закриті. Будь-хто може піти туди та відвідати їх, щоб побачити це на власні очі.

Я не намагаюся виправдовувати ці речі. Я просто з точки зору економіста бачу добробут сотень мільйонів людей і обставини, що змінюються. Є покращення в одних областях і регресії в деяких інших.

З огляду на ваше минуле, чи не вбачаєте ви своєю роллю подолання прірви між двома світовими наддержавами?

Зараз дуже важко зайняти центральну позицію, тому що вас атакують з обох боків. Особисто я вважаю за краще піднятися над емоціями і дивитися на факти, правду, дані, і, сподіваюся, зробити свій внесок там, де, на мою думку, є сліпі плями або прогалини в розумінні. Занадто емоційне ставлення, що стосується обох країн, не допоможе зробити цей світ кращим.

Як далеко зайде конфлікт між Китаєм і США?

Я думаю, що боротьба триває, і пауза не була взята. Це скоріше війна слів і повільний структурний спад економічної взаємодії, чи то з точки зору торгівлі, чи взаємних інвестицій.

Я не знаю, чи буде це назавжди, тому що Китай є другою за величиною економікою у світі. І якщо Китай випереджуватиме США за темпами зростання на 1,5 відсоткових пункти на рік, що небагато, він стане найбільшою економікою світу трохи більше ніж через 10 років. Американським компаніям доведеться запитати себе, чи захочуть вони залишати найбільший ринок у світі. Те ж саме доведеться спитати в самих себе китайським підприємствам.