Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

– Юліє, як ваше видавництво опинилося на виставці в Китаї?

– Ми ризикнули поїхати на ярмарок у Шанхай як візитери, без офіційного запрошення, а значить, і статусу учасників. Але не пошкодували. Для нас це вже сьома міжнародна книжкова виставка за рік. Китай – це величезний ринок. На Шанхайській виставці були присутні понад 300 експонентів з 30 країн – було непросто заявити про себе. Ми хотіли максимально якісно презентувати наш асортимент, показати світу, як європейському, так і азіатському, що в Україні є художники, ілюстратори, автори та видавництва, які можуть об’єднатися і спільно створити продукт високого рівня. Адже на сьогоднішній день видавництво – не тільки «Віват» – виступає провідником між культурами різних країн.

– Що найбільше зацікавило китайських книговидавців?

– У цій поїздці ми зосередилися на дитячих книгах, які складають близько половини нашої продукції. Звичайно, є національні особливості, і деякі книги, які користуються успіхом у нас, їм не близькі. Але наші інтереси перетинаються в ілюстрованій книзі для дітей, і це реальне поле для співпраці. У китайців особливий підхід до ілюстрування та художнього оформлення книг. Це національна естетика: з одного боку, стриманість, з іншого – яскраві моменти в кольорі. Але і наша вітчизняна стилістика виявилася їм зрозуміла, як зрозуміло все самобутнє.

Крім того, китайців зацікавили прикладні книги: «Географічний атлас», «Атлас тварин», «Моя перша тисяча англійських слів». Остання видана у форматі вімельбуха, який тут користується попитом.

– Грунтуючись на вашому досвіді відвідування міжнародних книжкових ярмарків, чи можете ви сказати, як відрізняється те, що китайці купують, від того, що користується попитом у європейців?

– Китайці досить чітко формулюють запит: історія повинна бути закінченою та не мати відкритого фіналу. Краще, якщо це повчальна історія, можливо, у формі притчі. Буддизм накладає свій відбиток на стиль виховання дітей. Історії, які схожі на опис, певні рефлексії автора – це все не дуже користується попитом у Китаї. Хоча, в цілому, в мене склалося відчуття, що китайці дуже відкриті всьому новому, різним новим проектам, форматам. Приємно бачити такий допитливий розум, бажання почути тебе і зрозуміти.

– Ця виставка відрізнялася від тих, які ви відвідували раніше?

– Для нашого видавництва Шанхайський ярмарок був сьомою міжнародною виставкою за рік, але вона нас несподівано вразила. Коли навесні цього року ми поїхали на книжкову виставку до Чикаго, були готові і до хмарочосів, і до суперполіграфії; але саме в Шанхаї ми побачили по-справжньому сучасне суспільство. Всі енциклопедії, всі матеріали комп’ютеризовані. Друкована книга існує тільки для самих маленьких. Спочатку всі діти вивчають картонну книжку-іграшку, а потім переходять одразу до планшету. У дітей 3-4 роки вже є телефони та планшети з записами улюблених казок. Я уявляла собі ці тенденції, побувавши на інших виставках, але в Китаї це стало особливо очевидно.

– Ви плануєте робити електронні книги для китайського ринку?

– Всю нашу продукцію ми в першу чергу плануємо створювати для України, для своїх дітей. Я живу в Україні, і мені хочеться, щоб наші діти мали доступ до нового якісного продукту.

– Ви уявляєте це як традиційні книги, тільки на планшеті, або більш інтерактивні проекти?

– Для будь-якої людини, не тільки дитини, але і для нас з вами, цікавіше, коли є діалог. Дуже важливо, з моєї точки зору, вчити дітей слухати один одного. Є маса речей, які ми вивчаємо в школі, а після ніколи не застосовуємо. У нашого ж видавництва багато видань спрямовані на освоєння важливих соціальних навичок. Наприклад, у нас є книги «Азбука доброти», «Азбука хоробрості», в яких вже закладені елементи інтерактивності. Це розвиває вміння контактувати, слухати один одного, і в якомусь сенсі вчить спілкуватися. Так що мені, звичайно, хочеться, щоб це були інтерактивні книги.

– А зараз в Україні є автори, дизайнери, програмісти, які зможуть робити такі книги?

— Я вірю в українські таланти. Впевнена, що вони є, просто я їх ще не знайшла.

– А ви вірите, що в Україні можливий цивілізований ринок електронних книг?

– На сьогоднішній день швидше ні, ніж так. Китайці у своїй масі надають перевагу електронним книгам, незважаючи на те, що кожен байт коштує грошей. У нас же читачі звикли до паперових книг, а якщо і “качають” щось з інтернету, то намагаються зробити це безкоштовно. На жаль, це серйозна проблема. Коли книга безкоштовно з’являється в мережі, це вбиває друкований продукт, чого жодне видавництво собі дозволити не може. Робота і автора, і працівників видавництва повинна бути оплачена. Але враховуючи той факт, що інші країни це побороли, я сподіваюся, що і у нас це колись буде здійснено, і ми цьому будемо дуже раді.

– Як, на ваш погляд, це може статися?

– Я думаю, повинна з’явитися якась технічна складова наших електронних носіїв, така, за якої скачування твору має бути оплачено.

– Що спонукало вас зайнятися такими проектами як «Ноука від Гіркого Лука» (сатиричні записи популярного українського блогера на тему «Україна – не Росія». – Ред.), яку ви випустили минулого року?

– Бувають ситуації, коли ми розуміємо, що є книги, які ми хочемо видати і видаємо, при цьому усвідомлюючи, що вона може не знайти відгуку в читача. Але все одно наше видавництво ризикує – і, на думку колег і конкурентів, досить часто. Ми дуже уважно ставимося до нашого вибору. Це не повинен бути проект на злобу дня. Він зобов’язаний вписуватися в нашу видавничу політику та відображати нашу громадянську позицію. Наше завдання – зробити книгу, яка буде затребувана і через певну кількість років.

«Путінократія» німецького журналіста Бориса Райтшустера була першою доволі провокаційною книгою, яку ми зробили. Ми пішли на цей крок, і анітрохи не шкодуємо. Крім того, що книга виявилася досить успішною комерційно, це ще й дозволило нам чітко позначити свою громадянську позицію. Наступний проект був з Віктором Шендеровичем – ми видали його «Блокаду мозку», і цим остаточно розставили всі крапки над «і». А потім вийшла «Ноука від Гіркого Лука» – політичний, гостросоціальний проект.