Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Істотну частину українського експорту до Китаю складає агропродукція. Проте розвиток товарних відносин між країнами має певні політичні та бюрократичні перепони, подолання яких залежить від обох сторін. Про це розповів виданню “AgroPortal” радник віцепрем’єр-міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції Тарас Голуб.

У 2021 році Україна отримала черговий приріст експорту товарів до Китаю, але імпортувала з Піднебесної більше. Тому загальне сальдо торгівлі між нашими країнами лишається негативним.

«Між Україною і Китаєм є діалог із підготовки відповідних розрахунків техніко-економічного обґрунтування лібералізації торгівлі. Тобто йдеться про взаємне зняття деяких тарифних і нетарифних обмежень. Для України це дуже цікаво, тому що аграрний експорт росте, але він гальмується через нетарифні обмеження з боку Китаю — вони взагалі використовують цей інструмент багато років для всього світу досить агресивно, особливо це стосується продуктів із доданою вартістю», — констатує радник.

Наприклад, декілька великих компаній мали проблеми з поставками до Китаю ячменю минулих урожаїв. «У цих вантажах були знайдені певні патогени, нехарактерні для України взагалі! І було незрозуміло: чи то були домішки з інших країн, чи була проблема транспорту, але для українських компаній утворилися відчутні проблеми. Це типовий інструмент впливу КНР і застосовується він не тільки для товарів українського походження», — зауважує експерт.

Українська олія

Як зазначає Тарас Голуб, на рослинні олії з боку Китаю не накладалися додаткові обмеження, але останнім роком у країні прийняли зміни до законодавства і ввели обов’язкову акредитацію імпортерів до Китаю. Попри це Україна все одно залишається одним із перших постачальників соняшникової олії до цієї країни.

Зернова група

У 2019-2020 роках Україна була одним із головних постачальників кукурудзи до Китаю. Разом із тим внутрішнє виробництво кукурудзи покриває 95-97% загальної потреби, тобто обсяг імпорту був незначний для китайського ринку. Крім того, минулого року у цьому сегменті повернулася конкуренція з боку США – у 2020-2021 американські компанії почали повертатися на китайський ринок.

«Ми вже змушені конкурувати з ними, і ця конкуренція не на нашу користь, тому що американські компанії мають значні інвестиції в системі логістики, роздрібної торгівлі. А ми можемо лише завантажити судно і його на аукціоні продати. А як воно прийде в Китай, як відбудеться дистрибуція до реальних споживачів — за цим слідкують уже не українські компанії», — озвучує проблему експерт.

Китайські кордони для курятини

Останні 5-7 років важливим питанням у перемовинах між країнами лишається експорт м’яса птиці. В Україні великі обсяги виробництва курятини, Китай також має велике внутрішнє виробництво, але й багато імпортує. Основна вимога, щоб п’ять років по всій країні не було захворювання птиці — це дуже важко виконати, додає він.

«Для країн колишнього СРСР ситуація зрушила з мертвої точки: Білорусь і РФ відкрили ринки експорту курятини в першій половині 2019 року. Україна мала змогу відкрити ринок курятини наприкінці 2019 року. Але поки у нас готувалася процедура (у китайців вона дуже забюрократизована), були зареєстровані випадки захворювання птиці. Далі почалася пандемія, Китай посилив контроль, і процес відкриття загальмувався», — констатує Тарас Голуб.

Горох і свіжі ягоди підвищили шанси на експорт

Водночас експортні шанси підвищила така агропродукція, як горох та свіжі ягоди. Наприкінці 2020-го розпочався діалог про їхній експорт до Китаю, зокрема, лохини (заморожені ягоди вже експортуються). За словами радника, у листопаді 2021 року Україна отримала позитивний відгук на ці позиції.

Щодо експорту української черешні, то протоколи щодо неї були підписані ще наприкінці 2018 – на початку 2019-го. Але під час їхньої підготовки, розповів виданню експерт, було допущено помилку з китайського боку, а українська її вчасно не відобразила. Згідно з цими документами, транспортувати черешню мають морем. Однак це неможливо, прийнятний шлях — авіатранспорт, який з якихось причин не потрапив до протоколу. Протоколи можна переглянути, але «це питання більш плідної та чіткої взаємодії асоціацій з держорганами у нас та в КНР».

В той самий час частка готових продуктів у загальному обороті дуже мала, тому українським компаніям складно працювати на китайському ринку, оскільки вони не можуть забезпечити великих поставок по всій території КНР з точки зору обсягів та оборотних засобів, необхідних для виконання таких контрактів.

Підвищити довіру створенням окремих географічних зон

Підвищити довіру китайської сторони, на думку Тараса Голуба, можна за допомогою зонування тваринної продукції та ретельного контролю.

«Якби попередній огляд проводився на українській території, в умовах підвищеного санітарно-епідеміологічного контролю, можливо, за участю компаній, акредитованих у Китаї, то це викреслило б низку питань та суперечок щодо якості продукції. Тобто зараз склалася точна ситуація для розвитку в Україні спеціалізованих зон, можливо, на базі індустріальних парків. Такі парки, сфокусовані на підтримці експорту харчових продуктів, зрозумілі і в КНР, вони могли б залучати китайських партнерів до процесу забезпечення експорту та стимулювали б інвестиції в переробку», — зазначив експерт.

За його словами, для розвитку експорту готової продукції Україна має постійно аналізувати китайський ринок, аби розуміти, за якими товарами із доданою вартістю складаються експортні можливості.

«Англомовна інформація не відображає всю картину, тож потрібно працювати з китайською мовою, щоб робити ґрунтовний аналіз. Але цей процес буде дуже довгим», — зауважує Тарас Голуб.