ПЕКІН, 9 березня (Сіньхуа) — Щорічні “дві сесії” Китаю цього року привернули підвищену увагу світової спільноти, оскільки законодавці готуються не лише визначити порядок денний на наступний рік, але й затвердити план, який може сформувати траєкторію розвитку країни до кінця десятиліття.

Засідання вищого законодавчого органу Китаю та вищого політичного дорадчого органу відбуваються на тлі посилення глобальної турбулентності. Оскільки геополітичне суперництво дедалі більше порушує встановлені правила, а конфлікти на Близькому Сході загострюються, міжнародний порядок стикається з безпрецедентним напруженням.

Політичний вибір Китаю – другої за величиною економіки світу, де проживає 1,4 мільярда людей – відлунює далеко за його межами. Тому напрямок, визначений на цьогорічних «двох сесіях», буде уважно стежити, особливо враховуючи, що багато хто очікує від Китаю сигналів стабільності у дедалі невизначенішому світі.

Проект 15-го п’ятирічного плану, що зараз перебуває на законодавчому розгляді, визначає, як Китай просуватиметься протягом наступних п’яти років до мети – фактичного досягнення модернізації до 2035 року. Відмінною рисою цієї модернізації є акцент на мирному розвитку.

Згідно з проектом плану, очікується, що протягом наступних п’яти років Китай співпрацюватиме із сусідами для просування комплексного розвитку та підтримки загальної стабільності у відносинах з провідними країнами.

На прес-конференції, присвяченій зовнішній політиці Китаю, що відбулася в кулуарах законодавчої сесії, міністр закордонних справ Ван І підтвердив, що Китай не прагнутиме гегемонії зі зростанням своєї могутності, а також не дотримується логіки, що світом можуть керувати великі країни.

Аналітики стверджують, що прагнення Китаю до миру частково випливає з глибоко вкорінених культурних та історичних інстинктів.

Протягом більшої частини своєї тисячолітньої історії Китай був серед провідних держав світу. Його вплив, як правило, поширювався через торгівлю, ідеї та культурний обмін, а не через завоювання чи колонізацію.

Стародавній Шовковий шлях перевозив каравани через континенти, а морські подорожі адмірала Чжен Хе у 15 столітті сягали аж Африки, залишаючи після себе шовк, чай та порцеляну, а не форти, колонії чи гарматний вогонь.

Ця стриманість була свідомим вибором, невід’ємною частиною класичного китайського державного управління. «Мистецтво війни» зводить перемогу без битви як найвищий стратегічний ідеал, а стародавні мислителі попереджали, що сили, залежні від конфлікту, зрештою виснажаться.

Сучасна історія жорстокіше зміцнила національну психіку. Після опіумної війни 1840 року Китай зазнав вторгнень, знущань та принижень з боку західних держав. Вторгнення Японії, яке розпочалося на початку 1930-х років і тривало до Другої світової війни, залишило глибокі та тривалі шрами на країні.

Цей досвід закріпив відразу до війни та сприяв переконанню, що відновлення та омолоджування мають відбуватися завдяки внутрішнім зусиллям, а не зовнішньому розширенню.

Десятиліття з моменту заснування Китайської Народної Республіки в 1949 році підтвердили цей шлях. Країна не розпочала війни і не захопила жодного сантиметра іноземної території, проте вона перетворилася на другу за величиною економіку світу та утримує цю позицію понад десять років.

Така позиція відображає не лише культурну спадкоємність китайської нації, але й основоположну філософію правлячої Комуністичної партії Китаю (КПК).

Мирний розвиток — це не дипломатична банальність; він вбудований в інституційну структуру країни, чітко закріплений як у національній Конституції, так і в Конституції КПК.

Запропонувавши у 2013 році побудувати спільноту зі спільним майбутнім для людства, Китай чітко висловив своє послання: в епоху, сповнену викликів, ворогами людства є не один одного, а війна, бідність, голод і несправедливість.

Ніхто не може вести ці битви самотужки, і ніхто не може сподіватися прокласти шлях, піклуючись лише про власні інтереси. Натомість світ повинен об’єднатися, щоб побудувати спільне майбутнє.

На глибшому структурному рівні, запевнення Китаю для світу випливають з того факту, що країна підтримує свої зв’язки з ширшим світом через торговельні та виробничі мережі.

Країна може похвалитися всіма промисловими категоріями, переліченими в промисловій класифікації ООН. Як найбільший у світі торговець товарами та один з найбільших споживчих ринків, Китай активно торгує з більш ніж 160 країнами та регіонами.

Така взаємозалежність, можливо, є однією з найефективніших гарантій глобальної безпеки, оскільки взаємні економічні інтереси можуть допомогти пом’якшити геополітичне суперництво.

Очікується, що майбутній 15-й п’ятирічний план перенесе цю модель глобальної взаємодії на наступний етап. Ймовірно, він дозволить Китаю ширше відкрити свої двері, сприяти збалансованій торгівлі та покращити структуру своїх промислових та постачальних ланцюгів за кордоном.

На тлі цих широких економічних зв’язків Китай зберігає оборонну військову позицію. Його витрати на оборону залишаються помірними за ключовими відносними показниками, включаючи частку ВВП, витрати на оборону на душу населення та витрати на оборону на одного військовослужбовця.

Наприклад, витрати Китаю на оборону протягом багатьох років постійно залишаються нижче 1,5 відсотка ВВП. Натомість члени НАТО вирішили збільшити свої витрати на оборону до 5 відсотків ВВП до 2035 року.

На сході витрати Японії на оборону на душу населення у 2025 фінансовому році були втричі більшими, ніж у Китаї, тоді як витрати на одного військовослужбовця були більш ніж удвічі більшими, ніж у Китаї.

Китай дотримується політики невикористання ядерної зброї першим. Він є другим за величиною фінансистом миротворчих операцій ООН і провідним постачальником військ серед постійних членів Ради Безпеки ООН.

Країна прагне миру, проте визнає, що підтримка миру вимагає пильності.

Існує безліч способів захистити мир, підтримати безпеку та стримати війну, але військовий потенціал залишається головним засобом підтримки. Китай однозначно захищає свій суверенітет, безпеку та інтереси розвитку. Цю рішучість ніколи не можна недооцінювати.

ДЖЕРЕЛО НОВИНИ: XINHUA