— А чому, на вашу думку, важливо навчати студентів-інженерів та студентів факультету природничих наук підприємництву та інноваціям?

— Всі вони будують речі. Я був студентом-інженером у Каліфорнійському університеті в Берклі, і одна з причин, чому мене тягнуло до інженерії (як багатьох студентів з України) — тому що це захоплюючий спосіб навчитися конструювати нові речі, які, сподіваюся, вирішують проблеми людей або тішать їх. Тож вчити студентів просувати їхні продукти чи відкриття у суспільстві – це природно.

— Отже, для них це життєво необхідна навичка? Або ж вона потрібна їм для щоденної роботи?

— Так, на мою думку, вона є фундаментальною. Ми говоримо про речі, яким може навчитися кожен: ці навички стосуються міжособистісних взаємодій, такі як комунікація; це навички, що стосуються мислення, ретельного мислення; здатності спокійно переносити зміни чи так само ставитися до того, що ти не кожного разу зазнаєш успіху.

Насправді, студенту-інженеру чи студенту факультету природничих наук доволі легко змиритися із поразкою, оскільки це те ж саме, що робити експеримент у лабораторії, який не приносить результатів. Відверто кажучи, було досить нескладно адаптувати навчальний план з теорії підприємництва, який десятиліттями розроблявся у бізнес-школах, до потреб студентів з інженерної школи. Просто тому що вони здебільшого розглядають все це як наукові експерименти, але у площині бізнесу.

 — Чи вірите ви у те, що кожен зі слухачів курсів у центрі STVP [Стенфордська програма з технологічного підприємництва] у майбутньому стане підприємцем? Це принесе користь їхнім кар’єрам? Як все працюватиме для них?

— Що ж, давайте дамо кілька швидких визначень. У слів «підприємець» та «підприємництво» існує багато варіацій. Чи стане кожен тутешній чи український студент засновником компанії? Напевно, що ні. Проте кожен з них має потенціал до того, аби бути частиною чогось дуже особливого, нового та незвіданого — такого, що вирішить справжні проблеми, з якими ми всі стикаємося у поточному сторіччі.

Тому, щоби бути частиною цього, цієї команди, ширшого діапазону підприємницьких людей — це вимагає інноваційних дій. Я вірю, що кожен має потенціал. Чи стане хтось засновником нового Instagram, Facebook чи іншого додатку, дійсно залежить від самого студента, це не наша первісна аудиторія. Основні слухачі наших курсів — кожен студент факультету природничих наук та студент-інженер.

 — Тож фактично навчання підприємництву допомагає посилити не тільки екосистему стартапів, але також технологічні та економічні екосистеми? Оскільки після випуску ваші студенти зможуть зробити свій внесок до вже існуючих бізнесів.

— Саме так. Я мрію, щоби результатом було не тільки це. Що насправді дає поштовх освітній екосистемі XXI століття? Або ж екосистемам управління та урядування поточного сторіччя? Підприємницький спосіб мислення та його інноваційний стиль, відверто кажучи, можна застосовувати до будь-чого у суспільній площині, не тільки у технологічній сфері.

 — Я читала одне з ваших інтерв’ю, де ви сказали, що підприємницька освіта стала чимось більшим, ніж навчання студентів, як започаткувати бізнес чи розробити бізнес-план. Тоді як та чого ви їх навчаєте?

— Розгляньте це як гігантську симуляцію. Всі ці різноманітні організації, що починалися з мрії кількох людей, яких називають їхніми засновниками — тут йдеться не тільки про них, це можуть бути всі люди, які допомагали їм увесь цей час. Тож це група людей, які мали мрію. І у підсумку вони щось започатковують, а потім розробляють продукт чи послуги і знаходять спосіб, як підтримати його фінансово. І, сподіваюся, їхній шлях супроводжується великими цінностями, принципами та етикою. Вони розробляють певні речі, і потім їм випадає можливість масштабувати, як я вже казав, і збільшити їх.

Ну, вивчаючи ці типи історій успіху (можливо, вони й не завжди такі вже успішні), ми розглядаємо кейси, дискутуємо, ставимо студентів у рольові ситуації, або іншими словами — симуляцію того, як все це насправді відбувається. І це дає дуже потужні можливості для студентів у практикуванні певних навичок, про які ми вже говорили. Тож завдяки навчанню та пізнанню вони дійсно набувають навичок підприємництва та інновацій, а також вивчають їх. Потім це в цілому змінює їхнє ставлення до того, що вони хочуть зробити зі своїми кар’єрами.

— Тобто, по суті, ви широко застосовуєте активні та експериментальні методи навчання?

— Так! Що надзвичайно цікаво — ці уроки можна застосовувати до будь-чого, незважаючи на те, яке десятиліття за вікном. Якщо б ми з вами розмовляли 20 років тому, тоді б це був розквіт Інтернету. Зараз, боже правий, у нас є всі ці речі: штучний інтелект, роботи, персоналізована медицина, 3D-друк. Мобільна сфера залишається важливою платформою у поточну епоху, оскільки з’являється все нове, нове й нове…

Ці уроки можна застосовувати до будь-чого, що є трендовим у конкретному десятилітті. Це універсальні принципи. У дійсності вони були доповненням до бізнес-освіти, але мені подобається думати, що й до інженерної та наукової освіт також. Це майже немов бізнес- та інженерна освіти врешті-решт зіткнулися з підприємництвом та інноваціями, виступивши їхнім з’єднувачем.

— Так. І знову ж таки, в одному з ваших інтерв’ю ви стверджуєте, що цей підхід можна застосовувати не тільки в інженерній та технологічних сферах (і, насправді, у бізнесі), але у різних галузях — аж до музики та національної безпеки.

— Так! Нещодавній феномен, який, я знаю, виявився життєво важливим для України та Сполучених Штатів — це наша безпека. Протягом тривалого часу люди думали, що підприємництво стосується тільки стартапів та чергових аплікацій для iPhone — або чогось на кшталт цього. Як ми вже казали, тут йдеться про щось набагато більше. І я ніколи не був більш переконаний у цьому, ніж будучи частиною тутешньої команди, яка запустила курс, — а зараз вже цілий набір програм, які можуть використовувати також й інші навчальні заклади, — щодо використання концепцій підприємництва (а саме методології «стартапу з нуля» [lean startup — концепція започаткування компаній із використанням наукового підходу та експериментів, — Ред.]) задля вирішення проблем, з якими стикаються збройні сили.

Не важливо, чи це Міністерство оборони США, чи розвідувальні органи — вони всі мають масштабні виклики у цьому десятилітті. І це нагода для студентів взяти розсекречені проблемні кейси, із якими стикалися оборонні міністерства та розвідувальні відомства, і застосувати підприємницькі техніки задля їхнього вирішення. Всі – за один семестр.

 — Ух-ти! Це дивовижно! На мою думку, це саме та річ, яку має використовувати Україна, що зараз перебуває у стані війни.

— Так.

— Думаю, традиційні підходи вже не працюватимуть.

— Так, і ці практики є доступними. Вони дуже доступні, хоча носять цікаву назву «хакерство для оборонки», але кожен може просто погуглити це і побачити чудовий зв’язок між перевагами від вивчення підприємництва та інновацій і вирішенням за допомогою них проблем нацбезпеки.

— Ого! Тож ви не тільки навчаєте студентів, але й розробляєте нову хвилю підходів до вирішення проблем, що існують вже дуже давно.

— Так, зараз дуже захоплюючий час! Давайте резюмуємо: впродовж тривалого часу підприємництво вивчалося виключно в бізнес-школах, і так було десь до 2000-х, 20 років назад. І потім нам пощастило бути одними з новаторів, які сказали: «Давайте навчати цьому кожного студента-науковця та студента-інженера». Зараз цей феномен розповсюдився майже на всі головні університети світу (або ж починає розповсюджуватися). Існує велика кількість методів, шаблонів та ресурсів.

Не існує однієї простої відповіді щодо того, як вирішити ці великі проблеми. І тут виникає чудова можливість — використовувати вищеназвані методи повсюдно. Ми щойно говорили про національну безпеку, але замість неї може бути кожен з названих пунктів.

— А зараз давайте поговоримо про інноваційну та підприємницьку екосистеми. Кремнієва долина — це не просто місце на мапі, це унікальна та дивовижна екосистема, що приваблює кращі технічні та підприємницькі таланти, кращих людей зі всього світу.

Чому вона настільки особлива? Це через високий рівень концентрації мізків, гроші, готовність дати пораду або допомогти 24/7 — що ж такого особливого у Кремнієвій долині?

— Що ж, це дуже гарне питання. На нього складно відповісти просто словами, оскільки перша річ щодо Кремнієвої долини — вона розвивається, зростає та змінюється вже впродовж більше 80 років. Ось у вестибюлі встановлена точна копія маленького гаража, який знаходиться приблизно за кілометр звідси, він є місцем народження компанії Hewlett-Packard, заснованої Біллом Г’юлетом і Девідом Пакардом.

Окей, «перемотаємо плівку» вперед на 80 років (тому що це було саме тоді – вони започаткували Кремнієву долину з цього гаража) — просто чудово мати тут цю репліку, на якій можуть посидіти студенти та надихнутися. Як пояснити ці 80 років? Давайте спробуємо заповнити цей невеличкий розділ. Але я можу переповісти тільки власну історію. Отже, я закінчив школу в Атланті, штат Джорджія. Це було те місто, через аеропорт якого пролітав майже весь світ. Після останнього року в середній школі я вступив до Технологічного інституту Джорджії – іншого чудового навчального закладу.

Але з якоїсь причини мені хотілося до Каліфорнії. Я любив науку, інженерну справу та математику, і мені видавалося, що саме Каліфорнія є тим місцем, де творяться великі ідеї. І навіть у 18 років мене вабило до цього місця. Я думаю, так було дуже довгий час, не тільки протягом 80 років після виникнення Кремнієвої долини, — Каліфорнія мала магнетизм задовго до цього. Окей, отже все це пов’язано.

І отже тут виявляється, що Кремнієва долина — це душевний стан. Це не просто певні географічні координати. Так, вона розвивалася впродовж 80 років, але щодо цього сторіччя я також маю величезний оптимізм. Якщо ми поговоримо з вами через 80 років (сподіваюся на це), якщо нам вдасться тут зустрітися через 80 років, це було б дивовижно. Ми могли б повернутися назад і сказати «Окей, Україна та інші країни світу зробили свій внесок і допомагають вирішувати великі проблеми, з якими стикається планета».

Тобто зовсім немає причини, з якої це завжди має бути Кремнієва долина. Певні характеристики Кремнієвої долини не можуть дублюватись, і це добре, але все одно вони завжди витікають з контексту конкретного регіону та його активів. Хоча одна річ є незмінною — мають бути зв’язки із університетами. Нам дійсно неймовірно пощастило мати багато гарних університетів. Але два з них виділяються: про Стенфордський університет годі й говорити, але також є й Каліфорнійський університет, Берклі. Разом вони, напевно… навіть не знаю — їхній загальний бюджет виключно на дослідження становить майже $3 мільярда на рік (можливо, $2.5 мільярдів). Це чудово.

Але що дійсно чудово — це тутешня атмосфера, коли люди говорять «Що ми робитимемо з цим дослідженням, цими відкриттями?». Це дуже-дуже потужна річ. Окрім цього, існує необхідність навчати майбутню робочу силу. І відверто кажучи, як я вже казав, ми не намагаємося випустити тільки майбутніх засновників компаній — ми намагаємося навчити всіх студентів бути чудовими помічниками для суспільства, бути дуже-дуже розумними членами трудової спільноти, але разом з тим — підприємницькими та інновативними.

— Тож фактично наукова чи академічна, освітня інституція — є стрижнем цієї екосистеми?

— Так. Вони дійсно багато дають — разом з урядом та загалом сферою культури, суспільством, правовими актами тощо. І має існувати певна фінансова спільнота, яка хотітиме брати на себе ризик щодо інвестування у ризиковані типи підприємств.

— Так, але я бачу, що тут, у Стенфордському університеті, ви не живите ззовні чи окремо від цієї екосистеми. Існує постійний зв’язок (або ж постійне зчеплення) між стартап-спільнотою та Кремнієвою долиною; між нею, венчурними капіталістами та університетом. Та між, насправді, великими корпораціями, що тут представлені.

— Місія нашого центру, STVP, складається з двох частин. Перша — піклуватися про студентів Стенфорду з точки зору їхнього навчання підприємництву та інноваціям — і сюди входить створення нової бази знань, чи не так? Але іншою великою місією є допомога екосистемам на кшталт України досягти успіху. Ми надзвичайно успішно слідкували за тим, аби всі згадані вами компоненти поєдналися і створили симбіотичний мережевий зв’язок (ціннісну мережу, якщо хочете, ціннісну ланку) з метою підсилення один одного.

Це означає поєднання уряду, бізнесу та освіти, що ми могли спостерігати у Сантьяго, Чилі; Гельсінкі, Фінляндія; ми бачили це у багатьох містах по всьому світу. І абсолютно немає причин постійно протиставляти ці складові. Україна має всі складники для цього. Наразі я отримав достатньо інформації щодо подій в Україні від вас та української делегації, що нещодавно приїжджала. І коли я подивився на них, то побачив тільки можливість, що це їм вдасться, і тому я великий оптиміст.

 — Давайте поговоримо про це далі. Що потрібно зробити країні на кшталт України, аби розвинути інноваційне та технологічне підприємництво?

Я розумію, що ми не зможемо відтворити у себе Кремнієву долину (і це не повинно бути нашою метою), але ми маємо створити власну «Кремнієву долину», спираючись на ті активи, які є у нас в наявності. Ви вже згадали велику, одну з найбільших в Європі вибірку технологічних талантів, чудові освітні інституції. А що нам слід робити?

— Що ж, я можу розповісти про зв’язок між урядом та бізнесом із освітою — це моя сфера діяльності, і саме тут я маю найбільшу цінність. Дозвольте розповісти історію. Я почав відвідувати Об’єднані Арабські Емірати 15 років тому. Ви можете уявити, наскільки було цікаво, — оскільки це було одразу ж після Війни в Перській затоці. На той час на всю цю країну були лише два… ну добре — три венчурних інвестори. А зараз їх 300.

Тож що відбулося? Одна з речей, яку зробили ОАЕ, крім урядової політики зі створення вільних економічних зон — у них є аеропорт з рейсами у будь-які напрями — ви можете безперервно літати звідси до Дубая. Навіть цього вечора ми б змогли туди вилетіти. Тобто я маю на увазі, що є такі маленькі, але значущі речі. Але насправді це трохи не моя сфера діяльності. Я бачив, як багато вони інвестували в навчання кожного підприємництву та інвестуванню. Все це стосується наступного покоління. Це дійсно так.

Хоча в ОАЕ у цьому випадку більше йшлося про запровадження урядом обов‘язкового курсу для кожного студента з підприємництва та інновацій. Дехто з них може стати засновником компанії – хто знає? І ось що потім сталося: ви можете бачити чудові історії успіху, ці компанії-«єдинороги» [з вартістю понад $1 млрд], започатковані в ОАЕ компанії, і це вражає. Тож я б, звісно, досліджував успіх Кремнієвої долини, але б також звернув увагу на те, що відбувається в ОАЕ.

— Тож фактично освіта та її підштовхування у напрямку підприємництва та інновацій може зробити свій внесок до всієї екосистеми?

— Так, ви б це бачили! Ми розробили курс для уряду ОАЕ, який зараз викладають кожному студенту у всіх ВНЗ країни — як місцевим, так й експатам. Ми мали змогу на власні очі бачити їхні випускні екзамени, оскільки розробляли цей курс, навчали та тренували викладачів. І ми могли бачити, як саме дівчата-студенти переходили від фіксованого образу мислення до, як вони говорили, мислення зростання.

Тож [установка була такою]: я буду застосовувати це до мого життя, незалежно від того, чим я займаюся — чи я працюю на нафтову компанію, уряд або, можливо, я започаткую щось власноруч. І бачити, як вони проходять цей односеместровий курс (всього один, не цілу програму), дійсно надавало сил та надихало. Тобто, розумієте, потрібен лише один простий курс до того, щоби зрозуміти ці речі и почати мріяти, замість того, аби думати, що їхнє життя визначено заздалегідь.

— Як ви це зробили? Ви просто взяли свій курс і переклали його місцевою мовою? Чи ви провели певну «домашню роботу», адаптували його…

— Так…

— Як все це працювало?

— Ви можете уявити — ми застосували те, чого ми навчаємо, що і було нашою метою: це комбінація дизайн-мислення та підприємництва. Методологія дизайн-мислення полягає у тому, щоби слухати і мати емпатію, дивитися; бачити, що відбувається, і використовувати це протягом всього курсу. Декілька тижнів цього курсу були присвячені дизайн-мисленню, декілька — підприємництву, яке полягає у тому, як брати чудові інновації та щось із ними робити, створювати організації для їх поширення.

І потім ми використовували останню частину курсу, аби поговорити на тему «Що все це значить для мене? Що це значить для мене як людини і що це значить для мене та моєї наступної роботи, кар’єри?». Ми розробили цей курс, натренували викладачів факультету навчати цьому (це було доволі просто). Виявилося, що викладачі не мають проблем у вивченні матеріалу для його подальшого викладання.

У чому в них були проблеми, так це у стилі викладання. Оскільки ви маєте викладати такий тип матеріалу в активний спосіб, він не пристосований до традиційних методів навчання, із кафедрою та лекціями, і він не спрацює із екзаменами, де у тестах є декілька правильних варіантів відповідей або завдання вірно/не вірно. Його потрібно викладати дуже-дуже активно, дуже емпірично. І цьому нам довелося приділити найбільшу увагу під час нашого тренінгу, ми займалися цим як наступним кроком. Зараз я абсолютно впевнений, що увесь світ може отримати користь від таких курсів.

— Тож простими словами, ви тренували тренерів і надавали їм матеріали та ноу-хау, які ви тут розробили?

— Так. І наступний крок — переконатися у тому, що всі використовувані приклади є місцевими; прикладами, якими ми б хотіли поділитися: компанії, у яких почалися гарні продажі і їхні справи йдуть угору, або місцеві еквіваленти Alibaba чи Amazon.

— Тож це постійний процес? Ви не можете зупинятися під час викладання курсів з інновацій та бізнесу, ви не можете зупинятися — це не той випадок, коли ви один раз створюєте підручник і потім відпочиваєте.

— Ну, ось тому я й дуже очікую потенційного партнерства між Україною та Стенфордським університетом. І я сподіваюся, що з цього щось вийде, тому що ми також багато чому навчилися від серйозної роботи з місцями, які я згадував: Сантьяго, Пало-Альто та Гельсінкі, або ж вже згадані Об’єднані Арабські Емірати та всі ці університети. Зокрема, ми багато чого дізналися про те, що дійсно має значення у цих темах. Тож ми пишаємося ціннісною складовою, яку ми додали цим місцям, але ми також отримали й знання від такої глобальної перспективи.

— Так, на мою думку, це один з найкращих шляхів, як ми можемо передати тутешні ноу-хау та знання Україні, українським студентам і, насправді, отримати користь від цього. Але давайте поговоримо про сьогодення.

Наприклад, є український студент, який зараз сидить в Україні, дивиться це інтерв’ю, і питання, яке він собі поставить — «Що я можу зробити зараз? Як мені отримати користь від знань та ноу-хау, створених у центрі STVP? Чи можу я отримати доступ до якихось матеріалів?».

— Так! Давайте на секунду побудемо дуже тактовними. Як я вже згадував, одна з речей, яка відбувалася протягом останніх 20 років — це «бум» [навчальних] матеріалів в Інтернеті. Зараз ви маєте бути дуже-дуже обережними, оскільки деякі з них не дуже професійні. Відверто кажучи, їх роблять тупоголові аматори. Але ті матеріали в інтернеті, що створені професіоналами, є потужними та чудовими. Скажімо, наприклад, ми створюємо у нашому центрі таку річ — eCorner.

Але якщо ви загуглите eCorner, то побачите сотні відео та подкастів, які записуються ось тут, нижче поверхом; а також інших продуктів, що розробляються у нас — у першу чергу на благо наших студентів зі Стенфорду, але також й для студентів з України. І ми отримуємо листи від наших фанів, зворотній зв’язок з різних куточків будь-якого континенту, в яких люди говорять: «Величезне дякую! Я не можу приїхати у Стенфорд, але можу відчути, ніби я там». І цей матеріал покриває широкий спектр інновацій та підприємництва, тож дуже рекомендую.

Також відбувається «бум» книжок — не тільки підручників (хоча [у своїй бібліографії] я маю і його, але це певною мірою традиційний спосіб роз’яснити якусь тему), проте зараз дуже багато коротких книг (їх називають комерційними) на певні теми, і там просто надзвичайно велика кількість… Ви сьогодні також спілкуватиметесь з Тіною Сіліг. Але це тільке одне ім’я з широкого списку. І я розмірковував, яку б книгу я міг би дуже рекомендувати… Вона не мого авторства, її написала інша людина.

Книга має назву Відверта розмова зі стартапами [Straight Talk for Startups]. І знаєте, вона є надзвичайно простою і містить стислий виклад — насправді, книга оформлена у вигляді 100 правил, 100 невеличких розділів, і в них дійсно йдеться про практичний вимір — не просто певні уроки у дусі «Окей, у мене є ідея, тепер я повинен придумати її бачення» — про це вже написано багато книг. А у цій книзі йдеться про «Окей, як тільки я матиму бачення, як мені перетворити його на реальну річ?».

Називається Відверта розмова зі стартапами Ренді Комісара. Він нещодавно відвідав за моїм запрошенням мій курс, оскільки ми зі студентами використовуємо його книгу як підручник. Сиділи учні зі всього світу. Їм дуже пощастило, вони приїхали зі всіх континентів: від Китаю до Росії та Північної Америки — у нас не було студентів з Антарктики, але я б не здивувався, якби вони були, тому що це було неймовірно! Вони просто закохалися у цю книгу та її автора. Якщо б я зараз був студентом в Україні, я б цікавився такими речами.

— Це чудова порада! Зараз ми з вами у останній частині нашого інтерв’ю, і вже обговорили це питання, але я б хотіла більше поговорити ось про що: у якому стані зараз знаходиться Кремнієва долина?

У випуску Світ у 2019 видання The Economist технологічний редактор цього журналу був вельми песимістичний щодо майбутнього Кремнієвої долини, а ви зазначали, що не поділяєте його думку. Чому? Що ви бачите у майбутньому Кремнієвої долини?

— Я знаю цю статтю. Насправді, я поділився нею під час викладання курсу та попросив своїх студентів поділитися думками. Я не працюю в The Economist, але читаю цей журнал щотижня, тому що він мені подобається і я завжди чомусь навчаюся. Я радий, що автор зайняв саме цю позицію. Через 20 років ми побачимо… Я живу тут доволі довго, останні 20 років, і приблизно кожні 10 років хтось говорить «це кінець». Кажу вам — кожні 10 років знаходиться хтось із фразою «ось і все».

Не важливо, він сюди прийшов 20 чи 30 років тому, все одно щось траплялося — 10 років тому у нас була світова фінансова криза, тож всі казали, що все це [прогнози щодо майбутнього Кремнієвої долини] вже не матиме значення. Не знаю, не знаю.

Певною мірою, я думаю, це завжди було важливо, але я також вважаю, як я вже зазначав раніше, що у світі з’являтимуться такі ж сповнені енергії регіони. Я бачу тренд, що тутешні компанії відкривають офіси у різних місцях світу з нуля. Вони починають звідси, а потім, коли набувають певного розміру, становляться дуже великими, вони кажуть «Окей, ми починаємо відкривати офіси повсюдно». Я дійсно бачу тут цей тренд, і ви дуже швидко, миттєво набуваєте зв’язків, оскільки це так легко, дякуючи технологіям, які пов’язують все. Отже, я думаю, створення компаній «з нуля» (іншими словами — тут і зараз), як на мене, гарна ідея.

Що мене справді турбує у Кремнієвій долині (і тут я розійдуся, оскільки зараз усередині мене говорить, не тільки мозок, а й серце) — я вважаю, що тут існує криза характеру та цінностей. І я не один у цьому. Останні півтора роки ми розглядали це питання, спілкуючись з індустрією; зі, звісно ж, науковцями; чиновниками та політиками, але здебільшого — з молоддю. Існує справжня занепокоєність, що все зведеться до грошей або інших стимулів на кшталт слави (на додачу до вдачливості); і що визначальні цінності та принципи, які допомогли Кремнієвій долині еволюціонувати у цей особливий шмат економіки за останні 80 років, були почасти втрачені. Це добре задокументовано різними новинами за останні два чи три роки.

Сподіваюся, це гігантський сигнал до кожної залученої до цього людини зробити переоцінку мотивуючих нас речей. І це стосується як особистісного рівня (як для лідерів), так і рівня підприємств, звичайно ж (оскільки лідери впливають та задають тон своїм компаніям). Тож ми присвячуємо себе тут, у нашому центрі, продовженню досліджень щодо цього та модернізації способів викладання курсів з підприємництва, аби включити до них етику, цінності та принципи. Ми тестуємо це, і я сподіваюся, що ми зможемо повпливати на всіх викладачів курсів з підприємництва та інновацій, що формують гігантське світове співтовариство, запросити їх більш глибоко подумати про цінності.

І я усвідомлюю, що різні культури мають різні бачення щодо етики та способів ведення бізнесу. Я дуже добре це розумію. Мені пощастило подорожувати різними континентами та побачити, як там будують бізнес. Але я вважаю, що прямо зараз існує криза свідомості. І ми повинні цим скористатися, Кремнієва долина зараз стоїть на роздоріжжі: вона закінчить, як і тютюнова індустрія, або ж як та, що врятує планету від усіх цих проблемних питань?

— Так, я думаю, дуже важливо більше говорити про цінності не тільки тут, але й по всьому світу. Оскільки, наприклад, що бачать люди в Україні? Вони бачать, що Кремнієва долина — це повністю про гроші.

Частково це може бути правдою, але все ж це відкрита екосистема; люди тут з великою радістю допомагають, вони дуже відкриті до того, аби ділитися своїм досвідом. Тож я думаю, є надія на те, що ці хороші цінності візьмуть гору і переможуть, як і інші тенденції.

— Так, все настільки просто. Завдяки нашим опитуванням мешканців Кремнієвій долині на різноманітних рівнях і розрізах ми дізналися наступне: започаткувати компанію чи будь-яке інше нове підприємство будь-якого типу, а потім привести його до зростання, дуже складно. Це дійсно складно. Тож пункт № 1: ви маєте бути вельми одержимі своєю справою — «Я маю цей продукт чи сервіс і мені потрібно переконатися, що він працює. Я маю протестувати його, робити це, поки він не запрацює». І потім мені потрібно з’ясувати, як підтримати продукт фінансово. А потім я маю найняти купу людей, аби все вийшло.

І якось, посеред всього цього хаосу та складнощів, цінності, принципи та етика відходить на другий план. Це в якомусь сенсі остання річ, над якою замислюються. Не завжди, але дуже часто. І ця атмосфера, що надихає людей просто йти та робити великі речі, або ж навпаки йти додому, може створювати ситуації, коли люди говорять: «Ну, знаєте, ми здебільшого можемо робити все що забажаємо, поки ми йдемо цим шляхом, оскільки це буде просто чудово — можливість поводити себе як завгодно».У наш час технології дуже важливі, вони у всьому, вони будуть повсюдно. Вже існує «інтернет речей», і все це буде ще інтенсивнішим. Отже, зараз технології відіграють дуже велику роль, і щоденно вони примножуються. Знаєте, підхід «давайте просто зробимо це, чого б це не коштувало» є вельми небезпечним. Ми просто залучаємося до вивчення цього, оскільки як освітяни віримо, що на нас лежить відповідальність і ми маємо шанс повпливати на молодь.

Якщо ми навчатимемо кожного підприємництву, то у нас є шанс навчити їх і його принципам, так що, коли вони ставатимуть лідерами і потраплятимуть у ці ситуації, вони думатимуть трішки більш етично.

— А зараз ми переходимо до традиційної останньої частини наших інтерв’ю — короткі питання та відповіді. Тож перше з них: що для вас Україна, якщо одним реченням?

— Дуже розумна культура, яка готова зробити стрибок у XXI століття.

— Що ви зараз читаєте?

— Я приніс цю книжку із собою, вона називається Життя як стартап: Чому нас можуть навчити засновники компаній щодо прийняття рішень та керування змінами [Life Is a Startup: What Founders Can Teach Us about Making Choices and Managing Change]. Вона написана моїм чудовим другом і запрошеним до Стенфорду професором за часів його викладання у Гарварді Ноамом Вассерманом. І він закінчував писати цю книгу, використовуючи уроки, які ми з вами обговорювали, щодо започаткування молодих підприємств і масштабування їх до… насправді, використання їх у вашому житті.

Іншими словами, дивіться на ваших приятелів як співзасновників — він говорив у інших свох книгах про те, що значить започаткувати компанію з кимось і що вам перед цим слід продумати. Те ж саме, як думати про своє прямо перед власним весіллям. Це досить «подружня» річ. І його рекомендації стосуються використання [компаній у житті] за допомогою підприємницьких технік. Над книгою проведена гарна дослідницька робота, він використав досвід 20 тисяч стартапів, оскільки вони зробили справді хороше початкове дослідження інших компаній, а потім втілили цей досвід у життя. Дуже круто, хочу вам сказати.

— Яку найкращу пораду ви отримували у своєму житті?

— Мені її дав професор з Гарварду (зараз він у Колумбійському університеті), і це порада саме в професійній сфері: «бути скромним, але зухвалим». Він називав це скромною зухвалістю («зухвалість» означає «сміливість»). Іншими словами, будьте скромними, добрими, чесними і обережними, але також і сміливими та зухвалими, пробуйте речі, які ви навіть й не збиралися робити. Інакше кажучи — дійте. Отже, [порада] знаходити баланс між цими двома речами для мене була гарним нагадуванням (чи мантрою) під час побудови нашого центру.

— Назвіть три причини, які надихають вас прокидатися щоранку?

— Цього літа я одружуюсь. Я намагаюся застосувати цю книгу, Життя як стартап, для підбору собі «компаньйона». Мене вразило, що вона [майбутня дружина] хоче ним стати. Це причина № 1. Друга причина — приходити сюди, у Стенфордський університет.

Це надзвичайна інституція, яка об‘єднує людей зі всього світу, які справді намагаються зробити це сторіччя найкращим з усіх, які тільки мала світова цивілізація. Таким, що дотримується миру, стійким з точки зору енергетики, із доступними для всіх охороною здоров’я та освітою; і сторіччям, у якому ми намагаємося з’ясувати, як знайти шлях до забезпечення [усім необхідним] 10 мільярдів людей у всіх цих містах і як забезпечити гідну якість життя для кожного. Великі ідеї, разом з багатьма людьми, які вірять у підприємництво та інновації, є ключом до цього. Тож як після цього мені не йти сповненим натхнення на роботу?

— Якщо б зараз ви могли презентувати свою ідею одній людині, то хто б це був?

— Як щодо Білла Гейтса? Свого часу я мав шанс познайомитися із ним ще навіть до певних осіб з технологічного світу, оскільки мені, насправді, 35 років тому від нього надійшла пропозиція щодо роботи у Microsoft. І з того часу я ним захоплююся. Звичайно ж, він величезним чином впливає на світ, він та його дружина Мелінда, за допомогою Фонду Гейтсів. Тож я хотів би поговорити із ним щодо цього проєкту з етичного підприємництва.

Отже, якщо б я збирався презентувати комусь свою ідею, я б зробив це просто щоби почути його думки та пораду — не заради безпосередньо інвестицій (хоча вони б теж не завадили). Але мені б дійсно дуже хотілося побачити його реакцію на думку про те, що зараз саме час говорити про співпереживання, етику та цінності, коли ви навчаєте підприємництву.