Яка роль освіти у вихованні гравців відкритих систем? Адже поки домінує інша логіка — мовляв, молодь треба якнайбільше завантажити: школа, гуртки, університет тощо.

Так, переважно у наших освітніх закладах навчають не цих культурних речей, часто ще немає сутнісного, ціннісного ставлення до знань, умінь в контексті їх застосування у творчих діях. Університет — це дуже важлива річ, але він став продовженням середньої школи. І тут мало хто робить акцент на спроможностях — творчих, лідерських тощо. Натомість концентруються лише на навичках та компетенціях, таких собі виконавчих сутностях.

Я часто розповідаю учасникам про так званий сінгапурський тип освітнього «продукту» в середній школі. Там визначення починаються двома симпатичними фразами: to be able to… — створювати спроможності людини до… Знаннєвої парадигми на сьогодні вже недостатньо, все можна зараз вирішувати у 1001 спосіб. Треба знати, до чого ці знання, де їх брати і до чого їх застосовувати. Треба виховувати людину з відкритим образним і цілісним сприйняттям світу.

Візьміть управління. Управління — це вже далеко не економічна дисципліна. Проблема в тому, що у нас концепції «менеджменту» викладають на базі вчорашніх економічних спеціальностей. Це неправильно, бо управління — це про відносини між людьми у соціальних системах в першу чергу. А це інша природа знань.

Що, на вашу думку, має давати середня школа?

Формувати людину. Формувати особистість, формувати характер, якщо хочете, в першу чергу. І спроможність бути відкритим, самодостатнім, сильним, розуміти, як влаштований світ, робити власні висновки. Є популярна така фраза «вчити критичному мисленню». Мені цього недостатньо. Критичне мислення все одно вторинне. Це означає, що щось відбулось, і я маю його критично оцінити. Творче мислення мені більш симпатичне. А ще середня школа має навчити дитину вчитися самостійно упродовж життя.

Що має робити університет?

Він якраз має давати той тип універсальних знань, після якого людина має йти вже у будь-яку спеціалізацію — від підприємницько-створювальної до науково-дослідницької.

Давайте поговоримо про велику систему під назвою «Україна». Ви дивитеся на неї з оптимізмом?

Так, абсолютно. Ми регулярно отримуємо ці «щеплення» різними ситуаціями, які дають нам можливість більше зрозуміти, хто ми є, які ми різні, яке різне у нас, українців, бачення майбутнього. Але зараз Україна відкрита, люди їздять по всьому світу, навчаються в усьому світі. Україна показала, що у нас є суб’єкти, спроможні до самоорганізації. Нам ще треба вчитись, як працювати з ідеями, створювати в собі лідерство і лідерів, які можуть працювати з комплексними ідеями, що об’єднують людей.

Культурний аспект — вміння взаємодіяти і домовлятися — у нас теж поступово формується. Це повага до іншого, розуміння іншого, емпатія. Усе це у молоді більш-менш з’являється. Звичайно, є проблема соцмереж, які фрагментують. Адже можна через екран собі створити міні-світ і там залишитися назавжди. І тоді важливе питання: молодь, яка сидить в екрані, — чи вона бачить ширший контекст? Але наші Майдани, розвиток інтелектуальних секторів в Україні показує, що ми маємо хороший нормальний потенціал на відновлення і створення.

Але в суспільстві багато запиту на закритість. Ми бачимо популярність ідеї закритого суспільства, закритих систем. Поки що це працює на рівні політики: Трамп, Орбан, Ердоґан, Путін… Люди хочуть повернутися до закритих систем —можливо, це буде відбуватися й у бізнесі? Я не знаю, що таке китайський бізнес, але, можливо, він пропонує модель закритої системи, де є один бос, і він все визначає?

Там також по-різному. Але якщо ми беремо китайський бізнес Джека Ма (найбагатша людина Китаю, засновник компанії Alibaba Group — ред.), то він навіть метафорично показує, що часи закритих систем і домінанти IQ (коефіцієнт інтелекту — ред.) закінчилися.

На місце IQ приходить EQ: «емоційний інтелект», «емоційний коефіцієнт». А це вже вимога відкритих системи. Але Джек Ма каже, що навіть EQ вже достатньо — потрібно переходити до парадигми LoveQ: коефіцієнту любові.

Любові до кого?

Любові до світу. «Я створюю тому, що інакше не можу. Я повинен створювати те, що комусь потрібно».

Мені здається, що якщо ти робиш якусь справу просто заради грошей, без емоції, то люди просто не підуть за тобою.

Так, це довго не спрацює. Люди рано чи пізно шукають смисли.

Інше ваше улюблене поняття — це баланс. І ось тут є ризик. Бо якщо в систему входять вільні люди, і систему балансують, вони знаходять компроміс між собою; але може бути так, що вони цього компромісу не знаходять — і тоді все йде в анархію і в агресію. Тоді немає ніякої закритої системи, яка це поверне до балансу. І ми зараз бачимо кризу демократії через це.

Ну, криза демократії, тому що це охлократія, а не демократія… Щоб приймати виважене відповідальне рішення, я маю бути підготовленим як суб’єкт. Бо коли людина — не суб’єкт, вона жертва, вона вторинна стосовно чиїхось рішень, а жертва зазвичай агресивна, вона захищається. Їй вигідніше бути безвідповідальною, очікувати, що хтось про неї подбає.

Ще одне ваше поняття — це лідерство-служіння. Що це таке — це лідерство відповідальності?

Так. З чого починає лідер? Він оцінює потенційну якість того, що він робить, через успіхи інших, через успіх системи. Він допомагає іншим, зокрема й своїм працівникам, бути реалізованими настільки, щоб уся система була успішною.

Коли ви думаєте про Україну в перспективі 10 років, якою є для вас ідеальна країна?

Це країна із власною ідентичністю, яка не є блідою копією західних держав, західної цивілізації, створює цінність для світової цивілізації, свій вклад. Вочевидь, вона багато чого бере й звідти, але знайшла себе, отримала досвід взаємодії з іншими цивілізаціями східного, південного типу.

Ми маємо все ще дуже хороший людський та емоційний потенціал, який може бути проявлений у творчому сенсі. Коли ми почнемо створювати і пропонувати світу українське, яке стане затребуваним і популярним, тоді Україна відбулася.

Але поки що ми живемо в логіці жертви? Зрозуміли, що з нами трагічні події сталися, але поки ми на місці жертви?

Ми вчимося ходити, як малі діти, в новій ситуації, в цих нових правилах гри.

Мені здається, трагічні події не варто забувати, але варто змістити акцент, казати: подивіться, з нами ці страшні події сталися, але нас вони не знищили. Ми сильніші, ніж вони.

У нас мають бути два фундаментальні напрямки роботи. Ми маємо розуміти, що ми в кризі, і з кризою треба працювати — це одна логіка роботи. Також треба розвивати себе на майбутнє — це принципово інша логіка роботи. Треба розуміти, що ці два напрямки не можуть робити одні й ті самі люди. Хтось компенсує кризові проблеми, підтримує, а хтось розвиває і створює щось нове. Компенсація і створення — це два процеси, які вже зараз мають відбуватися одночасно.

Ви бачите перспективи, тобто критичну масу людей, які заточені на створення?

Критичної маси ще у нас немає, але такі люди вже є. Якби їх не було, то було б сумно, але критичну масу ще треба створювати. Ми над цим працюємо всі разом, і ви у тому числі.