Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Про стереотипи, культурні контексти та сучасну китайську літературу як спосіб пізнання Китаю, в інтерв’ю для журналу Укр-Китай Communication, розповіла китаєзнавець, співзасновниця українського подкасту «Створено в Китаї», перекладач китайської літератури та музикант Мар’яна Савченко.

У дослідженні Китаю європейцями є безліч бар’єрів, зокрема мовний, культурний, інформаційний, які досить складно долати. Як складалася Ваша історія пізнання Китаю?

В мене довга історія з китайською культурою. Я навчалася у Київській гімназії Східних мов, вивчала китайську мову з першого класу. І це не був вибір виключно моїх батьків, це був і мій власний вибір, підкріплений цікавістю до Сходу. Китайська мова і культура стали моєю пристрастю, тож після школи я продовжила вивчати мову в КНУ ім. Т.Г. Шевченка, потім поїхала в Китай отримувати другу освіту з китаєзнавства (за напрямком політика і міжнародні відносини сучасного Китаю), закінчила навчання в Пекіні й залишилася там працювати на наступні 11 років. Зараз я навчаюся в аспірантурі, продовжую досліджувати Китай, навіть перебуваючи вдома, в Україні.

Чим ви займалися у Китаї?

Я філолог, китаєзнавець і музикант. У Китаї я викладала в університеті, працювала у сфері музичної і театральної освіти, а також працювала як перекладач, музичний режисер, незалежний автор і виконавець.

Різність культур величезна. Чи відчувається вона коли приїздиш з України у Китай і навпаки, коли повертаєшся?

Третина життя пройшла там, суттєва частина моєї особистості вихована китайською культурою. Звичайно, суспільство, культура і наші країни абсолютно різні. Особливо це відчувається, коли приїздиш і живеш там певний час. І з цим, мабуть, стикалися усі сходознавці, китаїсти: на Заході ти уявляєш собі Китай з імператорськими храмами десь у хмарах з порцеляновими дзвіночками, а коли потрапляєш до країни, то абсолютно не розумієш, що відбувається. Зараз інформації про Китай стало більше, але в 90-ті, на початку 2000-х, навіть вивчаючи мову, доступу до реальної інформації, актуальної аналітики майже не було. Складно було уявити собі, які трансформації насправді там відбуваються, який рівень розвитку цієї країни і в якому темпі вона живе. Якщо говорити про Європу і Китай, традиційно й ціннісно вони зовсім різні. Сам Китай дуже різний, до того ж він постійно змінюється, особливо якщо порівнювати життя мегаполісів і віддалених куточків країни, між ними може бути прірва довжиною в десятиліття.

Ви сказали дуже цікаву річ, що в розумінні європейця, зокрема українця, Китай – це, щось таке з драконами і червоними ліхтариками…

Є чимало міфів про Китай, окрім драконів із ліхтариками є ще сприйняття Китаю просто як великої фабрики найдешевших і найжахливіших товарів. І ці стереотипи продовжують існувати серед широкого загалу, хоча Китай вже давно перебудував вектори економіки, бізнесу, технології. Вони чимдалі стають технологічною країною, здатною не лише виробляти базові товари для всього світу, а запроваджувати інновації. Але звісно, дракони з ліхтариками теж є, тому що це традиції і вони зберігаються. Класична філософія, звичаї передаються від покоління до покоління, вивчаються у школах, підтримуються на рівні державної ідеології. Тому в Китаї ви побачите сусідство чогось надзвичайно інноваційного, високотехнологічного і суто традиційних речей, ніби два світи співіснують.

Там неймовірно багата й багатонаціональна культура і також дуже неоднорідне суспільство. А коли ми говоримо про великі міста, в яких понад 20 млн жителів – це вже зовсім інша, глобальна історія. Люди з усього світу, які навчаються там, живуть і працюють, вносять свої культурні особливості, надаючи особливого колориту.

Тобто інші культури, західні в тому числі впливають на сучасні китайські культурні та суспільні контексти?

Звичайно, до того ж китайці інтенсивно вивчають Захід, переймають досвід. І якщо подивитися на статистику, то ми побачимо, що у топових ВНЗ світу навчається дуже багато китайців. Здебільшого вони повертаються після навчання у Китай. І уряд стимулює повернення талановитих студентів, спеціалістів з топовим західним досвідом, для того, щоб продовжувати розвивати цей досвід у себе. Китайці активно почали звертатися до Заходу ще на початку ХХ століття, коли була повалена Цінська імперія і почався рух за модернізацію. Тоді китайські інтелектуали, культурні, суспільні діячі навчалися в Японії, Європі, а потім і в Америці. Китайці зацікавлені насамперед у своїх прогресивних спеціалістах, але й іноземних теж кличуть у Китай. Певна річ, для іноземців є обмеження, тебе не всюди пустять і можливо тобі не всюди настіж відкриють двері, але там ти розумієш, що обмін досвідом їм потрібен і вони до нього дуже відкриті.

Зараз ви займаєтеся перекладами сучасної китайської літератури українською мовою. До того ж, запустили свій проект – подкаст “Зроблено в Китаї”, де можна почути багато цікавої актуальної інформації про східну літературу, культуру.

Так. Художнім перекладом я займаюся з 2015 року. Мене цікавить саме сучасна китайська література, тому що її насправді не так багато перекладають, не так багато знають в Україні. Хоча є багато цікавого матеріалу світового рівня, який дуже хотілося б донести саме українською мовою. І в нас із Надією Кірносовою, професором та викладачем кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії Інституту філології КНУ ім. Т.Г. Шевченка, моїм співавтором подкасту і водночас моїм науковим керівником, народилася ідея організувати проєкт і привернути увагу до цього сегменту. Тим паче в Україні є не лише багато китаїстів і поціновувачів китайської культури, але й книголюбів, яких би могла зацікавити така інформація. Ми запрошуємо в наш подкаст різних людей (письменників, перекладачів, китаєзнавців) та обговорюємо з ними актуальні питання, книги. Проект молодий, подивимось, як він буде розвиватися. Поки що ми фокусуємося на художній літературі, але ми аналізуємо твори китайських авторів у контексті історичних та суспільних питань. Тобто це не просто літературознавчі бесіди, нам цікаво вивчати сучасну літературу та процеси, які в ній відбиті, співставляючи її з соціальним та культурним дискурсом Китаю починаючи з 70-х років минулого століття, приблизно від початку політики реформ та відкритості.