Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Сергій Корсунський: Китай і США – чи домовляться лідери країн

    2018-09-18

    Відоме висловлювання Артура Шопенгауера говорить, що істина проходить через три стадії: спочатку її висміюють, потім їй люто опираються, і, нарешті, приймають як очевидне. Якби в 70-х хтось сказав, що Китай стане другою економікою світу, яка кинула виклик самим США, над ним посміялися. В наші дні активний опір глобальним амбіціям Піднебесної стає центральним елементом політики Заходу. Слід думати, що вже в найближчому майбутньому безглуздість силового стримування, а не співпраця з КНР стане для всіх очевидною. Коли Трамп радить компанії з капіталізацією понад трильйон доларів (в даному випадку – Apple) перенести виробництво з Китаю в США, він не може не розуміти, що саме використання дешевої робочої сили, як і розміщення виробничих потужностей в центрі регіону, де проживає половина населення планети , стало однією з причин приголомшуючого успіху “яблучників”. Якщо американська держава стане диктувати приватним і акціонерним компаніям як їм вести бізнес, то чим тоді капіталізм в США буде відрізнятися від забутих у століттях планової економіки СРСР?

    Тим часом, Заходу дійсно є чого побоюватися. Серед п’яти найбільших світових компаній – виробників смартфонів три – китайські. І якщо лідер – Samsung – контролює 22% цього ринку, Apple – 15%, то китайські Huawei, Oppo, Xiaomi – 24%. Капіталізація трьох китайських інтернет-гігантів Baidu, Alibaba, Tencent перевищила трильйон доларів. Вони входять в десятку світових лідерів разом з Amazon, Google / Alphabet, Facebook. На відміну від американських аналогів китайські компанії активно й агресивно інвестують в регіоні АСЕАН, створюючи торговельні хаби для е-комерції та платіжні системи, що конкурують з Apple Pay і Google Pay. Колосальні побоювання на Заході викликає прогрес Китаю в сфері штучного інтелекту, що, наприклад, знаходить відображення в атмосфері підозрілості до іноземних, в першу чергу китайських, студентів і дослідників, які складають помітний відсоток серед іноземців, що навчаються в США. У Вашингтоні поки не знайшли гідної відповіді на питання як обмежити можливості Китаю отримувати доступ до найсучасніших технологій і регулювати ринки послуг в галузі освіти, IT, нових матеріалів, розробок подвійного застосування, не порушивши принципи свободи ринку і підприємництва. Поки американські технологічні гіганти дуже неохоче, якщо взагалі йдуть на співпрацю з власним урядом, справедливо вважають що політична доцільність – поганий попутник для бізнесу. А ось їх китайські конкуренти, навпаки, мають величезний досвід взаємодії з владою, і при таких обставинах відчувають себе цілком комфортно. Ще два роки тому Барак Обама вважав, що слабкий і нестабільний Китай гірше, ніж сильний і процвітаючий. Сьогодні адміністрація Трампа визначила КНР як головного суперника на геополітичній арені. Якщо існує питання, по якому демократи і республіканці сьогодні єдині – це проблема стримування Китаю. Більш того, буквально за останній рік число американців, які бачать в Китаї загрозу своєму добробуту, потроїлася. Повне взаєморозуміння “китайської” проблеми існує також в трансатлантичному вимірі, навіть не дивлячись на всі протиріччя між Європою і США.

    Для нинішнього світового безладу особливо небезпечним є той факт, що на Заході вже відкрито говорять не тільки про економічну і, в якійсь мірі, військову загрозу з боку Китаю, але бачать в ньому і ідеологічного суперника. Ще на початку 2000-х вважалося цілком очевидним, що особлива капіталістична модель економіки КНР значно “пом’якшить” комуністичний характер ідеології правлячої партії. З тих пір капіталізм приніс значні дивіденди для Піднебесної, однак структура влади не змінилася. Більш того, Сі Цзіньпін зміцнив своє єдиновладдя, підкріплене ретельно сформованими вищими керівними органами КПК і Держради КНР. Нині Захід різко критикує політику Пекіна щодо обмежень свободи слова, релігійних меншин, запровадження тотального контролю через системи збору та обробки “big data”. У той же час, позиція американських компаній в цьому питанні не є єдиною. Значна частина з них все ще розглядає Китай як партнера, з яким можна і потрібно співпрацювати, ігноруючи при цьому думку власного уряду. Частина – активно переорієнтовується на американський ринок. Цього літа безробіття в США впала до рекордних за останні десятиліття 3,9%. На думку експертів, подальший розвиток подій буде залежати від політики адміністрації Трампа – одних закликів до патріотизму недостатньо, щоб переносити виробництва з Китаю в США. Саме з цієї точки зору можливість введення мит практично на весь китайський експорт – це крок, який в Пекіні будуть розглядати як вкрай недружній.

    Керівництво КНР неодноразово заявляло про готовність до переговорів і пошуку взаємоприйнятних рішень. З метою зняття звинувачень в особому характері китайських інвестицій в рамках концепції “Один пояс – один шлях” керівництво КНР оголосило про формування наглядових експертних рад за участю авторитетних західних фахівців, які могли б брати участь у розробці механізмів інвестування в особливо великих проектів, а також залучати со-інвесторів з Заходу. При цьому зазначалося, що до сих пір подібні запрошення не знаходили прихильників, враховуючи, що Китай активно інвестує в країни, що розвиваються, не розраховуючи на швидке повернення виданих кредитів. Деякі країни, наприклад, Малайзія, відмовляються від китайських інвестицій на тій підставі, що “не можуть собі цього дозволити”. Однак це не зупиняє Пекін.

    Одним з регіонів “тихого” протистояння США і Китаю (в якому епізодично проявляються також Росія і Туреччина) є Африка. З одного боку, величезна потреба континенту в розвитку інфраструктури, а з іншого – складнощі з кредитуванням в умовах множинності ризиків, але Китай на системній основі здійснює економічну експансію в Африці як частину державної політики. На проведеному в Пекіні минулого тижня дводенному саміті Китай-Африка лідери 53 країн континенту підписали Пекінську декларацію і трирічний план, який передбачає інвестиції в розмірі 60 мільярдів доларів. Сі Цзіньпін назвав цю декларацію “інвестицією в спільне майбутнє КНР і Африки”. Цікаво, що і регіональний суперник Китаю – Японія проводить аналогічні заходи, і сьомий форум Японія-Африка відбудеться в серпні 2019 року. При цьому в кінці липня прем’єр-міністр Японії Абе заявив, що його уряд розглядає можливість запрошення Китаю в спільні проекти Японії в Африці. Про це глави двох урядів будуть говорити під час візиту Абе в Пекін в жовтні. Відносини між двома історичними суперниками останнім часом вийшли на рівень глав урядів, а Сі Цзіньпін збирається відвідати Токіо вже в наступному році.

    У той час, як риторика американських експертів щодо Китаю стає все більш жорсткою, а Брюссель, слідом за США, робить обмежувальні заходи проти китайських компаній, в Центральній Європі, Азії та Африці Китай навпаки зміцнює свої позиції. Найбільш невизначеними в цьому контексті є відносини КНР з Росією. Демонстративна дружба двох лідерів, спільні військові навчання, солідарне голосування в РБ ООН свідчать про стратегічне партнерство. У той же час є підстави вважати, що в Китаї не будують жодних ілюзій щодо довгострокових цілей Путіна у відносинах із Заходом. До тих пір, поки саме Росія залишалася головним викликом для Вашингтона і Брюсселя, ця політика цілком себе виправдовувала. Однак буквально на очах центр негативної уваги США став переміщатися з Росії на Китай, який, на думку адміністрації Трампа, втручається в американські вибори, здійснює хакерські атаки на вразливі політичні та економічні цілі в США, займається промисловим шпигунством, а тепер ще й ускладнює ядерне роззброєння в Північній Кореї. Цілком можна очікувати, що в нових умовах політика Китаю буде змінюватися. Пекін навряд чи відступить від просування своїх інтересів, однак чи захоче “великий і жахливий” Китай вплутуватися у відкрите протистояння – покаже час. Швидше за все, КНР потроїть лобістські зусилля у Вашингтоні, щоб уникнути введення обіцяних Трампом мит на 200 млрд. китайського експорту, а також спробує зіграти тонку гру з Пхеньяном і Багдадом, які знаходяться в фокусі уваги Вашингтона. Особливий посланець Сі Цзіньпіна вже відправився до КНДР. Питання для Пекіна полягає в тому, чи вдасться знайти розумний компроміс між тим, щоб досягти бажаного результату і не виглядати слабким партнером в протистоянні з США. Якщо для Трампа на кону вибори в листопаді, то для Китаю – доля глобальних ініціатив і десятки мільярдів доларів, вже інвестованих в транспортну інфраструктуру від Сербії та Греції до Шрі Ланки та Пакистану. Тому краще б їм домовитися.

    “Сегодня”

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *