ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Реакція Пекіна на “уйгурське питання”

2020-08-04

Сьогодні активно обговорюється тема переслідування мусульман в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі (СУАР) Китаю. Китайським контрагентам, які нібито застосовують «підневільну працю» в Сіньцзяні, співпрацюючи з американськими фірмами, ставляться обмеження, що змушують їх згорнути взаємовигідні зв’язки. Не заперечуючи існування «таборів перепідготовки та підвищення кваліфікації», в Пекіні стверджують, що вони є «одним з основних засобів від бід тероризму, сепаратизму і релігійного екстремізму».

Підписання в червні Дональдом Трампом закону США про порушення прав людини та національних меншин в СУАР демонструє зростаюче втручання Вашингтона у внутрішні справи Китаю. Тим більше що даний закон фактично легалізує це втручання, точніше — підтримку американцями уйгурського радикального екстремізму. Як і введення раніше «проуйгурських» санкцій проти КНР — мова йде про «Акт про політику в області прав людини у відношенні уйгурів 2020 року». І ось уже The New York Times озвучує плани Білого дому заборонити в’їзд в США всім членам Комуністичної партії Китаю, яких налічується не менше 90 мільйонів, включаючи таких персон, як Джекі Чан і Джек Ма.

У відповідь в Пекіні формують свої санкційні списки і радять Білому Дому звертати більше уваги на те, що відбувається всередині Штатів і на нескінченні війни цієї країни по всьому світу. «Американська сторона абсолютно відкрито ставить свої інтереси вище інших. Вони вже втратили розум, моральність і довіру», — каже міністр закордонних справ Вань І. Рішуче засуджуючи ворожу політику США на словах, Пекін не вдається до якихось заходів протидії стосовно Вашингтону. Швидше за все, це пов’язано із залежністю Китаю від торгово-економічних відносин з США.

Широкий регіон на північному заході Китаю (понад 1,6 млн. кв. км) стає для Китаю, образно кажучи, аналогом Ямалу в Радянському Союзі. Все активніше там освоюються колосальні запаси нафти й природного газу, причому з порівняно низькою собівартістю видобутку (в надрах плато Тарім в центральному і північно-західному районах СУАР). До середини 2020 року частка регіону в сукупному нафто- і газозабезпеченні КНР перевищила 30%, а до 2023-24 років, за держпрограмою розвитку китайської енергетики, досягне майже половини. Примітно, те що Пекін не допускає в цю галузь СУАР транснаціональні компанії, що ще більше дратує західні країни, які є їх «штабами».

Відповідно, нафтогазовий «ривок» СУАР напевно призведе до скорочення китайського імпорту енергетичних ресурсів (нафти й газу), включаючи зменшення ввезення американського СПГ (ці поставки почалися в 2019 р.). Такий сценарій, що посилюється епідемією коронавіруса, цілком природно, скине в глибоку й тривалу кризу не тільки американську енергетику. Крім того, саме в СУАР традиційно розташована основна матеріально-сировинна база атомної зброї КНР. Можна припустити, що це актуалізує проекти політичної та економічної дестабілізації регіону в пріоритетах «китайського» напрямку зовнішньої політики США.

З невідомих причин китайське керівництво поки «не наважується» акцентувати нафтогазову складову «турботи» Вашингтона про уйгурів. Мабуть, влада не хоче надмірно переходити межу політичної конфронтації з США — знову ж таки, внаслідок вищезазначених факторів фінансово-економічної взаємозалежності двох країн. Зокрема, за наявними китайськими й закордонними оцінками, торгівля з США та інвестиційно-технологічна взаємодія з американським бізнесом забезпечують в середньорічному вимірі близько третини ВВП КНР, майже третина експортних доходів країни, не менше 25% постійних робочих місць в Китаї, в тому числі до 30% — в промисловості. А також — мінімум чверть загальносвітового обороту цінних паперів КНР.

18 червня «уйгурський» Акт Вашингтона був офіційно засуджений зовнішньополітичним відомством, але не Держрадою (урядом) КНР, і не ЦК КПК. Згідно із заявою МЗС КНР, «Акт» являє собою «… злісну критику політики китайського уряду в галузі управління Сіньцзяном, відкрито зневажає міжнародне право і основні принципи міжнародних відносин». Це обумовлено «… спробами недружніх Китаю сил розколоти країну за допомогою тероризму, екстремізму та маніпуляцій питаннями віри. З 1990 до кінця 2016 року в регіоні відбулися тисячі терористичних актів, які спричинили величезну кількість жертв серед співробітників правоохоронних органів, представників влади і звичайних громадян, а також серйозні майнові втрати». Як наслідок, «політика і дії, які проводить Китай, дають позитивні результати в протидії тероризму і екстремізму».

Деякі політичні сили США фінансово та іншими способами підтримують антикитайські організації, які в свою чергу підтримують тісні зв’язки з терористичними організаціями налаштованими на розкол країни й терор. Так, з 2016 року «Національний фонд демократії» (NED) США надав організації «Всесвітній уйгурський конгрес» в загальній сумі 1 млн. 284 тис. доларів. Багато високопоставлених осіб Штатів відкрито підтримують діяльність терористичної організації «Східний Туркестан», яка агресивно прагне до розколу КНР.

Цікаво, що крім констатації загальновідомих фактів, в заяві голови китайського МЗС міститься і погроза: «… Якщо американська сторона продовжить потурати, а тим більше, підтримувати втручання терористичних сил в справи СУАР, врешті-решт, їй доведеться серйозно заплатити за скоєне. І не тільки в матеріальному плані. Рано чи пізно, її небезпечні й нерозумні ігри на світовій геополітичній арені загрожують їй підривом, втратою стабільності та подальшим крахом власної державності».

Тим часом, західні ЗМІ з другої половини 2010-х років періодично повідомляють про більшу підтримку Пекіном прокитайських сталінсько-маоїстських компартій та радикальних промаоїстських збройних організацій в країнах, що розвиваються. Повідомляється також про підтримку Китаєм найбільш радикальних угруповань в міжнародному антиглобалістському русі. Але питання про те, чи зважиться Пекін на максимальну політико-економічну конфронтацію з США при подальшому посиленні американського пресингу, залишається відкритим.

Не пропонуючи власного альтернативного проекту для всього світу, Китай сподівається виграти в рамках поточної глобалізації, де його позиції представлені досить вразливими. Як стверджує економіст-китаєзнавець Олександр Зотін, «… попри величезні внутрішньо- і зовнішньоекономічні успіхи, Китай все ще суттєво відстає від країн Заходу в цілому і від США зокрема в ряді проривних галузей (штучний інтелект, високоточна електроніка, атомна енергетика, квантові комп’ютери й т.п.). Наприклад, сьогоднішній Китай залежить від імпорту напівпровідників більше, ніж від імпорту нафти: обсяг імпорту напівпровідників, наприклад, у 2018-му становив $ 210 млрд., А нафти — $ 170 млрд. Причому значна частка цього імпорту — або напівпровідники, вироблені безпосередньо в США, або — за американськими патентами». Відповідно, технологічна вразливість Китаю, «ймовірно, найсерйозніша поряд з двома іншими факторами: з залежністю КНР від імпорту вуглеводнів — більшою в порівнянні з США. І, найголовніше, ще із залежністю від американського долара як глобальної резервної та торгової валюти. На порятунок від цих залежностей підуть, швидше за все, десятиліття».

Інтернет-журнал “Військово-політична аналітика”