Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Посол Сергій КАМИШЕВ: Україна в останні роки зробила далеко не все, що могла б, задля розвитку своїх відносин з КНР

    2020-06-16

    Наприкінці минулого року Президент України Володимир Зеленський підписав указ про призначення послом України в КНР Сергія КАМИШЕВА. Особливістю цього призначення є те, що пан Сергій уже був послом у Піднебесній з 2004 по 2009 рік. 2007 року він дав резонансне інтерв’ю «Дню» Сергій КАМИШЕВ: Нам потрібно по-новому подивитися на Китай.

    Цього разу Сергій КАМИШЕВ сам вийшов на редакцію «Дня», щоб дати своє перше інтерв’ю українським виданням. Про це повідомляє прес-служба Посольства України в КНР.

    — Радий можливості з вами знову поспілкуватися, пане Миколо! Хотів би передати усім вашим читачам теплі вітання та побажання здоров’я від українських дипломатів з Піднебесної, які жодного дня не припиняли своєї роботи в умовах складної боротьби проти коронавірусу COVID-19, як у Китаї, так і в Україні.

    А погодився я ще раз стати Послом України в КНР тому, що, по-перше, це для мене висока честь, а по-друге, робота в Китаї — це завжди величезний професійний виклик для дипломата.

    Важливою обставиною прийняття цього непростого для мене рішення було те, що в попередні п’ять років мені важко було спостерігати та сприймати стагнацію наших відносин з Пекіном: жодного офіційного візиту державного чи урядового рівня, намагання «геніїв від дипломатії» запроваджувати по суті аматорські підходи до побудови відносин з великою державою, яка є «якщо не першим, то й не другим» глобальним гравцем у світі.

    — У всьому світі головна тема — боротьба з коронавірусом, який вийшов з китайської провінції Ухань. Нещодавно стало відомо, що в китайській провінції Цзілінь ввели карантин через появу нових випадків зараження коронавірусом. Чи означає це, що КНР таки не вдалося покласти край цій пандемії і які уроки, на вашу думку, варто винести світу та нашій країні з китайського досвіду боротьби з COVID-19?

    — У провінції Цзілінь, де мешкає 27 млн людей, знову запроваджувалися тимчасові додаткові заходи проти COVID-19 з метою запобігання «другої хвилі» коронавірусу. Сьогодні весь Китай, звісно, включаючи місто Ухань, де був епіцентр пандемії, є, можливо, найкраще підготовленою та найбільш мобілізованою державою щодо протидії можливим новим хвилям коронавірусу.

    Якщо навіть Китай з таким ексклюзивно високим рівнем загальної дисципліни та відповідальності не спромігся на 100% «покласти край» коронавірусу, то виникає питання, чи взагалі можна покласти край цій пандемії. Схоже, що без розробки ефективної вакцини та відповідних ліків — це буде складно зробити. Стосовно уроків, які ми мали б засвоїти, то серед головних: миттєве реагування локальне та міжнародне, відкритість до співпраці з одного боку, та готовність вживати непопулярні місцеві заходи — з іншого.

    Щодо уроків для всього світу, то вочевидь, варто було б відкинути вади глобальної політичної кон’юнктури, та, згадавши відоме висловлювання класика: «Весь світ — театр, а люди в ньому — актори…», разом замислитися над питанням: чи не є ця пандемія «останнім дзвоником» для всього «нашого театру»?

    — 24 березня цього року Президент Зеленський під час зустрічі з новопризначеним послом КНР в Україні Фань Сяньжуном звернувся до китайського уряду з проханням надати Україні додаткову допомогу: необхідні тест-системи, медичне обладнання та лікарські засоби. Як реалізується це прохання китайською стороною і чи налагоджено обмін інформацією з китайськими медичними фахівцями?

    — Щиро радів за свого колегу Фань Сяньжуна, якого український народ сприйняв як посланника дружньої держави, що є одним із найважливіших наших стратегічних партнерів.

    Посол Фань був прийнятий практично в усіх вищих кабінетах нашої держави, отримавши величезний аванс віри в те, що Китай залишатиметься одним із найголовніших наших партнерів у сучасному світі.

    З огляду на набутий Китаєм значний досвід з профілактики і боротьби з COVID-19, а також наявність сучасної виробничої бази, звернення керівництва України до китайської сторони з проханням про допомогу було цілком логічним та своєчасним.

    Уряд КНР швидко відгукнувся на це прохання, направивши 16 травня в Київ першу частину гуманітарної допомоги, що включала 50 тис. тестів, 50 тис. медичних масок N95, 30 тис. медичних окулярів і 1 тис. безконтактних термометрів.

    Другу частину урядової гуманітарної допомоги має бути отримано вже в червні.

    Але що мене глибоко вразило — це гуманітарна допомога китайських друзів «з місць». Десятки провінційних урядів, університетів, корпорацій, компаній, товариств, що співпрацюють з Україною, приватних осіб досі продовжують везти, нести, надсилати поштою до посольства засоби боротьби з пандемією, які вони просять передати українським друзям, партнерам, шпиталям, лікарням, великим та зовсім маленьким: від Києва — до Гайсина.

    Нам довелося шукати цілий неабиякий склад, причому ближче до аеропорту Пекіна, коли ми збагнули, що намагання китайських друзів нам допомогти «не має меж».

    Старі друзі і тут нас не покинули: авіаційна корпорація АVIC на додаток до медичного знаряддя надала нам у безоплатне користування свій величезний склад, за що ми їй щиро вдячні.

    Наразі в очікуванні спонсорського літака українських ВПС Іл-76, про який домовився міністр закордонних справ України, ми зібрали для України понад мільйон медичних масок, тисячі одиниць іншого знаряддя, всього 125 м3 вантажу на суму приблизно $1 млн.

    — Пане Сергію, попередню місію в Піднебесній ви завершили 2009 року, як, на ваш погляд, змінився Китай за десять років?

    — Коли 2009 року я покидав Китай після першої каденції, ВВП КНР становив $5,101 трлн. Повернувшись до Піднебесної, я дізнався, що ВВП становить $14,140 трлн за підсумками 2019 року. Тобто поки мене не було, китайські партнери збільшили обсяг своєї економіки в 2,8 раза!

    Китайські золотовалютні резерви на кінець березня 2020 року становлять понад $3,11 трлн.

    Крім того, що наведені цифри вражають самі по собі, вони ще мають неабиякий позитивний вплив на рівень життя пересічних громадян: якщо станом на 2010 р. кількість людей за межею бідності становила понад 100 млн, то 2019 року — вже тільки 5,5 млн. І це при населенні 1400 млн осіб!

    Найбільша в світі мережа зв’язку п’ятого покоління, понад 800 млн інтернет-користувачів та понад 1,5 млрд користувачів мобільних телефонів. Ось як змінився Китай!

    Схоже, що наші китайські друзі впевнено рухаються шляхом остаточного повернення своєї гідності та місця в цьому світі, що були втрачені за часів імперії Цін не без «допомоги» наших західних партнерів та Російської імперії.

    — Які завдання від Президента ви отримали на час вашої місії в Китаї чи, можливо, ви маєте власні пріоритети?

    — Мені пощастило зустрічатися з Президентом України Володимиром Зеленським та переконатися в його щирому прагненні відновити повноцінні та продуктивні відносини з Піднебесною.

    Сподіваюсь, що нам вдасться знову налагодити результативний обмін візитами вищого та високого рівня, як це мало місце в кращі роки наших відносин. Звичайно ж, у двосторонньому порядку денному мають посісти гідне місце міжпарламентські, міжурядові та міжпартійні обміни. На відновлення авіаційного сполучення з обох боків уже чекають численні делегації для участі в консультаціях, засіданнях спільних комісій, підкомісій, робочих груп, круглих столів тощо.

    Щодо власних пріоритетів — звісно ж, це організація першого візиту Президента та міністра закордонних справ України. Надзвичайно важливим залишається проведення чергового спільного засідання Міжурядової українсько-китайської комісії.

    — У статті Ukraine’s Road to Asia у виданні The Diplomat міністр Кулеба заявив, що пріоритетом зовнішньої політики України стануть країни Азійсько-Тихоокеанського регіону. Водночас він зазначив, щоб досягти успіху в цьому регіоні, потрібно розробити довгострокову стратегію. А що ви скажете про нашу стратегію відносин з Китаєм, чи існує така?

    — Тут важливо зазначити, що міністр Кулеба почав озвучувати необхідність нового підходу до співпраці з Азією, ще коли він був віцепрем’єром України з питань європейської інтеграції. Дуже цікаво, що потужну промоцію цієї концепції розпочав керівник МЗС, який практично завжди працював у європейському вимірі.

    На моє переконання, це означає серйозність та прагматичну обґрунтованість запровадження нового зовнішньоекономічного вектора.

    Що стосується питання, чи існує стратегія відносин з Китаєм, то слід визнати, що формально такі стратегічні документи з Пекіном ми мали завжди. Питання полягає в іншому: чи вистачало нам бажання, вміння, волі та прагматизму їх виконувати або хоча б дотримуватися. Оскільки до часів Голови СІ у Китаї були десятирічні цикли формування влади, то в українсько-китайських відносинах спостерігалося кілька вдалих періодів співпраці. Вочевидь, сьогодні ми маємо «нове вікно можливостей», зокрема й завдяки розробці «Програми співпраці між Україною та КНР на період до 2025 року в межах спільного створення «економічного поясу Шовкового шляху та Морського Шовкового шляху ХХІ століття», яка наразі опрацьовується економічними міністерствами обох держав.

    Сподіваємося, що китайська сторона офіційно запросить Президента України Володимира Зеленського взяти участь у роботі Третього форуму міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях» (ОПОШ) у квітні наступного року. Як відомо, ОПОШ — це найбільша в Китаї діалогова платформа, яка проводиться в Пекіні кожні два роки за участі Голови КНР СІ Цзіньпіна.

    — Як нам домогтися того, щоб відносини між нашими країнами набули справжнього стратегічного партнерства відповідно до підписаної в червні 2011 року під час візиту голови КНР до України Спільної декларації про встановлення та розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР?

    — Ваше непросте запитання можна доповнити посиланням і на пізніші документи, зокрема, укладені 5 грудня 2013 р., в яких стратегічне партнерство між Україною та КНР набуло конкретнішого змісту, а саме: Спільну декларацію двох країн про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства, а також Програму розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР на 2014 — 2018 роки. Причому заходи Програми були виконані цілком або частково на 70%.

    Попри цi досягнення, стратегічне партнерство між Україною та КНР наразі значною мірою залишається декларативним та не відповідає очікуванням, принаймні української сторони.

    Утім, давайте визнаємо: Україна в останні роки зробила далеко не все, що могла б, задля розвитку своїх відносин саме з КНР як другою наддержавою світу і з погляду реалізації спільних проєктів, і законодавчого сприяння приходу китайських інвестицій, і лібералізації візового режиму для китайських туристів, 150 млн яких відвідали інші країни в 2019 році. Не приваблюють китайський бізнес в Україні низькі темпи економічного зростання, технічне відставання, високий рівень корупції, залежна судова система та задовгі бюрократичні процедури.

    Разом з тим я вірю, що нинішня атмосфера солідарності і взаємної підтримки між Україною та КНР на тлі спільної боротьби з пандемією, сприятиме перезапуску двосторонніх політичних контактів на найвищому та високому рівнях, надасть можливість посилити міжпарламентські та міжпартійні зв’язки, спонукатиме Україну до активнішої участі в реалізації спільних з КНР проєктів у межах китайської ініціативи «Один пояс, один шлях», кращого використання свого транзитно-логістичного та аграрного потенціалу.

    У цьому контексті хотів би зауважити важливу роль обміну особистими посланнями між лідерами наших країн, що сприяло налагодженню безперебійної спільної роботи та обміну досвідом боротьби з COVID-19.

    — До речі, чому нашій країні, яка давно прагне залучити китайські інвестиції, великий китайський бізнес до інфраструктурних проєктів, цього ніяк не вдається досягти? На сайті посольства вказано, що станом на 01.07.2019 р., в економіку України залучено $36,38 млн інвестицій з Китаю.

    — Слід зазначити, що наведені статистичні показники інвестицій Китаю в економіку України представлені суто інвестиціями в акціонерний капітал і не відображають реальної картини присутності китайського ресурсу в Україні. Для цього необхідно враховувати успішну роботу на нашому ринку таких великих китайських компаній, як COFCO, CNBM, Huawei, ZTE, COSCO, які активно вкладали кошти в створення виробничих баз у Київській, Харківській, Чернігівській та Одеській областях, транспортну та інформаційну інфраструктуру, альтернативну енергетику, банківський сектор, сільське господарство, людські ресурси через інвестування в обіговий капітал, основні фонди тощо. За інформацією з публічних джерел та китайської статистики можна стверджувати, що обсяг капіталу, заведений китайськими компаніями в українську економіку за останніх 10 років, становить щонайменше $4 млрд. Взагалі великі інвестиції є субстанцією доволі своєрідною. Звичайно, всі серйозні інвестори публічно декларуватимуть, що, як і в ЄС, необхідні незалежні суди, справедливі змагання на тендерах, прозорі регуляції тощо. Але жодного разу я не зустрічав мільярдера зі Сходу, який не хотів би ще бути «трохи знайомим» із Президентом особисто. Тому система «інвестиційних нянь» у цьому регіоні може спрацювати. Зрозуміло, що це слід сприймати як тимчасовий інструмент.

    — Пане Сергію, ще 2007 року ви сказали в інтерв’ю «Дню», що пропонували розглянути можливість створення урядом державної компанії, яка працювала б виключно на залучення та освоєння масштабних закордонних інвестицій. Чи варто повернутися до цієї ініціативи зараз, чи ідея ухвалення законопроєкту про «інвестиційних нянь» вирішить це питання?

    — Можливо, і варто було б повернутися до цієї ідеї. Але ще раніше уряду потрібно було б чітко визначитися, які саме стратегічні інфраструктурні, індустріальні, аграрні тощо проєкти йому потрібно було б зреалізувати задля поштовху економічному зростанню всієї держави.

    Скажімо, будівництво та запровадження, нарешті, руху швидкісних потягів. Припустімо, за маршрутом Київ — Одеса? Адже наші китайські партнери вже будують лінію такого потягу Белград — Будапешт: 350 км вартістю $2,89 млрд. У черзі стоїть Туреччина з проєктом швидкісного потягу (bullet-train) Карс — Ердіне.

    А хіба не потрібна нам була б реалізація ідеї Президента Зеленського щодо будівництва нового міста на узбережжі Чорного моря? Виступаючи на ХVІ Форумі Ялтинської Європейської Стратегії у вересні минулого року, Президент дослівно сказав таке: «Треба уточнити, що це абсолютно нове українське місто, збудоване «з нуля».

    Звичайно, є деякі величезні китайські корпорації, які вже готові долучитися до реалізації цього амбітного мега-проєкту в разі нашої зацікавленості. Такий собі міні-Сінгапур у контексті Шовкового шляху…

    — Що нового, крім сировини і продовольства, наша країна зі свого боку може запропонувати на китайський ринок, щоб тим самим вирівняти негативне сальдо в торговому обороті з КНР?

    — Зачекайте, пане Миколо! А як там щодо пропозиції наших найстратегічніших партнерів стати аграрною наддержавою?

    Ви вважаєте, що адмініструвати існуючий експорт України до КНР у розмірі більше як $3,5 млрд на рік — це, як кажуть наші проблемні сусіди, «проще пареной репы»? Справжні бізнесмени, які завойовують ринки роками, знають, що без відданої роботи «бюрократів», яких для багатьох чомусь уособлюють українські дипломати, їм було б у кілька разів важче отримати свою частку на азійських ринках.

    Я вже не кажу, що таке питання логічніше було б адресувати нашим експортерам на ринок Євросоюзу.

    Тепер головне: ми тоді зможемо щось запропонувати китайським партнерам, коли завдяки їхнім інвестиціям проведемо в себе реіндустріалізацію в зонах спеціального розвитку та надалі експортуватимемо до ЄС та Піднебесної те, що наразі від них імпортуємо самі.

    — Яку роль при цьому може зіграти держава, щоби посприяти українському бізнесу виходити на ринок КНР?

    — Держава в особі міністра Дмитра Кулеби вже почала це робити.

    За участі бізнесу проведено засідання Української частини українсько-китайської міжурядової комісії. Перезавантажено Раду експортерів та інвесторів, яка досі існувала при зовнішньополітичному відомстві.

    Ці сигнали було позитивно сприйнято в Піднебесній. Наразі уряд КНР розглядає питання запрошення саме міністра закордонних справ України на чолі урядової делегації та українського бізнесу для участі в ІІІ Китайській міжнародній імпортній виставці в Шанхаї, яка є серйозною платформою з позиціювання держав та їх корпорацій на китайському ринку.

    У контексті створення нової реальності в наших стосунках з Азією це найкращий майданчик, щоб оприлюднити заяви про переваги країни, яка має Угоду про асоціацію з ЄС й глибоку та всеосяжну зону вільної торгівлі. Як зазначив сам Дмитро Кулеба: «Цього не має ніхто в такому масштабі. Тому інтереси українського бізнесу, бізнесу країн ЄС і бізнесу Китаю мають зійтися не лише з точки зору логістики товарів з КНР до ЄС, але з точки зору виробництва, щоб товари вироблялися тут (в Україні), насичували внутрішній ринок, а також експортувалися в ЄС».

    Як відомо, Шанхай — вітрина китайських реформ і тому голова КНР Сі Цзіньпін особисто курує цю виставку та бере участь у доволі статусній бізнес-конференції в межах Shanghai Import Expo-2020.

    — Згаданий раніше МЗС пріоритет повороту на Азію предбачає перенесення частини виробництва Китаєм чи іншими країнами Азії в Україну, щоб потім ці товари експортувати в Європу. На вашу думку, це реально? І що для цього потрібно зробити?

    — Спалах епідемії COVID-2019 у Китаї та вжиті в цьому зв’язку китайським урядом карантинні заходи призвели до певного скорочення виробництва в країні, що зі свого боку негативно вплинуло на світові ланцюги постачань. Іноземні інвестори, виробництво яких розташоване в Китаї, засвоїли цей урок, і наразі розробляють шляхи диверсифікації ризиків або часткового перенесення виробництва з Китаю в інші країни.

    Звичайно, що саме зараз в українських, американських, японських та інших ЗМІ багато спекуляцій щодо «втечі» західних інвесторів з Китаю, попри зусилля Пекіна залишити їх.

    У моєму особистому плані роботи передбачена зустріч з головою американської Торговельної палати в КНР, щоб з’ясувати, хто ж насправді вже «пакує контейнери», щоб залишити Китай.

    Що тут можна зазначити «польовим дипломатам»: є велика політика і в ЗМІ гучно лунають заяви президентів та прем’єрміністрів деяких країн; оголошуються привабливі суми, щоб заохотити «умовних мандрівників» із КНР.

    Щодо України, то ми як посольство намагатимемося якнайкраще скористатися цим новим «вікном можливостей». Але ж, пане Миколо, розуміючи, що йдеться про вихід з ринку обсягом у 1,4 (!) млрд споживачів, треба тверезо оцінювати свої ризики та мати пакет надзвичайно привабливих пропозицій.

    — Відомо, що китайці тривалий час співпрацювали з українським авіаційним науково-технічним комплексом і будують транспортні літаки на базі українських розробок. Яка нині ситуація тут і чи є перспектива спільного виробництва нових літаків, розроблених «Антоновим»?

    — Авіаційна галузь Китаю створювалася в 60-х роках минулого століття за безпосередньої участі українських підприємств та інститутів. Зокрема багато китайських авіабудівників отримали в Україні вищу освіту, що дало можливість освоїти в Китаї ліцензійне виробництво деяких типів літаків сімейства «Антонов». Уже в сучасній історії авіаконструктори КБ Антонова брали участь у розробці регіонального пасажирського літака ARJ-21 і військово-транспортного літака Юнь-20.

    Варто зазначити, що в останнє десятиліття Китай зробив колосальний технологічний ривок за багатьма напрямами, зокрема й у сфері авіації, освоївши замкнений цикл виробництва авіатехніки військового і цивільного призначення світового класу.

    Разом з цим в Україні все ще є науково-технічні розробки, що викликають інтерес китайського авіапрому і мають значний потенціал комерціалізації в Китаї. Крім цього, ми також маємо позитивний досвід диверсифікації постачань авіаційних комплектуючих за рахунок співпраці з китайськими підприємствами, тому відносини в цій сфері мають не лише перспективний, а й взаємовигідний характер.

    — Свого часу навіть була інформація, що Китай зацікавлений у отримані ліцензії і добудові найбільшого в світі військово-транспортного літака Ан-225 «Мрія», другий корпус якого міститься на заводі «Авіант»….

    — Створений наприкінці 80-х років минулого століття Ан-225 «Мрія» і до теперішнього часу залишається найбільшим у світі транспортним літаком, здатним перевозити негабаритні вантажі масою до 250 т.

    Цей авіаційний велетень добре відомий у всьому світі і значною мірою уособлює науково-індустріальну міць часів колишнього СРСР, де на космічні та оборонні розробки виділялися колосальні матеріальні ресурси. Ми добре розуміємо, що зараз Україна перебуває в інших економічних умовах, що визначають необхідність пошуку нових експортних ринків збуту наукоємної продукції, найбільш масштабним із яких є Китай. Тому, отримавши перспективну пропозицію однієї з гонконгівських компаній про співпрацю в сфері авіабудування, що містила, зокрема модернізацію і добудову «Мрії», ДК «Укроборонпром» і ДП «Антонов» її ретельно опрацювали, висунувши свої умови, пов’язані з підтвердженням повноважень та можливостей потенційного замовника.

    Хочеться вірити, що «друге пришестя» української «Мрії», яке вже сталося та продовжується на найбільших аеродромах планети (наш Ан-225 за один переліт переміщує стратегічні обсяги засобів боротьби з COVID-19), спонукатиме серйозних міжнародних інвесторів продовжити цей унікальний проєкт українського ДП «Антонов».

    — До речі, як, на вашу думку, нашій країні варто розв’язати суперечку щодо «Мотор-Січ» — перлини українського ОПК, за словами колишнього радника президента США Болтона, який під час свого візиту до Києва застеріг українське керівництво не продавати цей завод КНР?

    — Причини проблемної ситуації з «Мотор-Січчю», з одного боку, слід шукати у далеких 90-х, коли було ухвалено, м’яко кажучи, неоднозначне рішення про приватизацію стратегічного підприємства ВПК.

    З іншого боку, варто було б замислитися: куди дивилися ми, коли на кін перспектив відносин з обома найбільшими стратегічними партнерами наші екскерівники вирішили зробити ставку за допомогою доволі одіозного китайського олігарха. Можливо, треба було б спочатку вивчити, що спонукало китайського мільярдера ВАН Цзіна до підписання у 2014 році Угоди з нікарагуанським лідером Данієлем Ортегою про будівництво альтернативного Панамському каналу територією Нікарагуа та вартістю $50 млрд. Жоден із серйозних фінансових аналітиків світу тоді не повірив у реальність цього проєкту.

    Звичайно, галасу було чимало. Данієль Ортега навіть назвав початок будівництва цього каналу «другим етапом нікарагуанської революції». Але де сьогодні той канал? Там, де і наша «Мотор-Січ» — у списку «біржових хайпів» азартного ділка, якому фактично передовірили стратегічний пакет наших відносин та радісно приймали у вищих кабінетах країни.

    Якщо лістинг компанії ВАН Цзіна ближчим часом буде остаточно зупинено Шанхайською біржою на підставі проблем із фінансовою звітністю (що завдасть серйозної репутаційної шкоди китайському інвестору), Антимонопольному комітету України, звичайно, доведеться врахувати нові обставини при прийнятті остаточного рішення щодо дозволу на концентрацію контрольного пакета акцій українського підприємства.

    На мою думку, можливим шляхом виходу з цієї ситуації для України залишається пошук компромісного рішення (з максимальним врахуванням національних інтересів та збереженням ринку високотехнологічної продукції) за столом переговорів за участі урядовців, фінансистів, юристів, дипломатів, партнерів та бізнесменів.

    — А як у Китаї дивляться на цю ситуацію і чи справді головний претендент на придбання «Мотор-Січ» китайська компанія Skyrizon збанкрутувала, як повідомляють деякі ЗМІ?

    — Позиція офіційного Пекіна, яка кілька разів оприлюднювалася китайськими дипломатами, полягає в «невтручанні держави в комерційну діяльність китайських компаній» в Україні до того моменту, поки їхні законні інтереси не порушуватимуться в силу тих чи тих причин.

    Тобто як «дивляться» китайці на ситуацію зі своєю приватною компанією зрозуміло — надміцна корпоративна солідарність є традиційною рисою наших китайських партнерів.

    Щодо можливості початку процесу банкрутства Skyrizon, то здається, що «коза все ж таки прийде до воза». З червня цього року компанія Beijing Xinwei Technology Group Co. оголосила про неможливість виплати кредитних коштів у сумі 1,7 млрд юанів, що вірогідно призведе до припинення лістингу акцій компанії на Шанхайській біржі.

    — І тут ще виникає питання, як нам взагалі будувати відносини з КНР, другою супердержавою в світі, зберігаючи відносини зі США, які найбільше допомагають нашій країні протистояти російській агресії?

    — Поза сумнівом, розвиток особливих відносин України з КНР, які є стратегічними, має допомагати Україні у розв’язанні її ключових зовнішніх та внутрішніх завдань, жодним чином не завдаючи шкоди нашим відносинам зі США.

    Мені здається, тут треба вчитися саме на прикладах успішної дипломатії Китаю, яка будується на філософії та традиціях п’ятитисячолітньої історії китайської цивілізації. Базовий принцип зовнішньої політики КНР у ретроспективі і на сучасному етапі — за будь-яких умов уникати конфронтації та загострення, тим паче військових конфліктів, послідовно відстоюючи власні інтереси, прагматично досягаючи конкретної мети шляхом переговорів, нехай жорстких, але — переговорів.

    І це зовсім не є демонстрацією слабкості, а радше мудрості та раціональності позицій КНР. Тут доречно згадати один із постулатів трактату «Мистецтво війни» стародавнього китайського стратега Сунь Цзи: «Здобути сто перемог у ста битвах — це не вершина військового мистецтва. Перемогти ворога без бою — ось вершина».

    При цьому, аналізуючи далекоглядні зусилля та ефективні методи китайської дипломатії, можна упевнено стверджувати, що Китай у своїй риториці та діях ніколи не виставляє на перший план наявні розбіжності та гострі проблеми, а прагне зближення з будь-якою країною на основі «конструктиву й позитиву», концентруючись на перевагах взаємовигідної співпраці.

    Отже, такі підходи притаманні КНР і в її стосунках зі США. При цьому ці дві наддержави світу, попри їхню конкуренцію та часом відвертий антагонізм, є настільки взаємозалежними в цьому глобалізованому світі, що вони приречені знаходити спільну мову. А отже, я переконаний, що нинішня неабияка нова хвиля загострення відносин між США та КНР на ґрунті відповідальності за наслідки пандемії COVID-19 та чинника президентських перегонів у США, врешті-решт закінчиться новим китайсько-американським порозумінням.

    — Серед експертного середовища існують різні думки щодо доцільності нашої країни приєднатися до ініціативи «Один шлях один пояс», формату 16+1 і стати спостерігачем у ШОС. А що ви думаєте щодо цього?

    — Що стосується ініціативи «Один пояс, один шлях», то йдеться не про приєднання, а про активнішу участь у реалізації цієї ініціативи, бо Україна однією з перших стала її учасницею. Інакше й бути не могло, оскільки старовинний Шовковий шлях проходив територією, на якій нині розташована наша держава. Ми вже, власне, приділили увагу перспективам нашої участі в цьому глобальному проєкті.

    Наближається до завершення створення договірно-правової бази нашої співпраці з КНР у межах цієї ініціативи. Настає час розпочати реалізацію конкретних домовленостей — будувати дороги, порти, мости, іншу інфраструктуру, а також промислові об’єкти уздовж Шовкового шляху. А це — нові робочі місця, зростання виробництва і надходжень у державний та місцеві бюджети.

    Що стосується формату «16+1», який, до речі, після приєднання Греції перетворився на «17+1», вважаю, що Україна також мала б бути в цьому форматі щонайменше спостерігачем. Гадаю, першим кроком могла б стати реалізація одного-двох проєктів за участі нашої держави, Китаю та однієї-двох країн ЦСЄ.

    А от перспектив приєднання України до ШОС, одним із двох лідерів якої є Росія, чи як спостерігача або партнера з діалогу я не бачу.

    — Як розвивається наукова співпраця з Китаєм, чи вдається нам комерціалізувати свою науку у відносинах з цією країною?

    — Так історично склалося, що науково-технічна співпраця між Україною та КНР є одним із пріоритетних напрямів двосторонніх відносин. Саме тому Угода про НТС стала першим міжурядовим документом, що був укладений між нашими країнами 1992 року.

    За цей час багато змінилося. Зокрема, в 13-й п’ятирічці інноваційний розвиток Китаю був визначений як основний драйвер національної економіки, спроможний перетворити країну зі «світової переробної фабрики» на «креативну базу всесвіту». Для досягнення цієї мети 2019 року КНР витратила на інноваційні проєкти понад 2,5% ВВП, що дало можливість суттєво знизити залежність від іноземних технологій і посісти друге місце світового рейтингу після США.

    У період швидкого економічного росту останнього десятиліття Китай не лише накопичив достатні для стрімкого інноваційного розвитку фінансові і матеріальні ресурси, а й створив масштабну і розвинену систему науково-технічних центрів. Є очевидним, що єдиним «вузьким» місцем наразі залишається дефіцит досвідчених науковців, який неможливо подолати в п’ятирічний термін лише завдяки підготовці власних кадрів.

    Вказана ситуація залишатиметься актуальною протягом ще п’яти — десяти років. За цей час Китай підготовить власні досвідчені кадри, а Україна може остаточно втратити науковий потенціал світового рівня. Можливим виходом із ситуації, що склалася, є максимальна локалізація спільних наукових центрів та інноваційних кластерів на території України, які частково або повністю фінансувалися би за китайський рахунок.

    — У Києві я зустрічав індійських студентів, а чи зацікавлені китайські студенти вчитися в Києві і чи можемо ми заробляти на цьому, як це робить Австралія, де навчається дуже багато китайських студентів?

    — Мабуть, пане Миколо, ми з вами відвідували різні райони Києва, тому що там, де я перебував, зустрічав здебільшого китайських молодих людей, схожих на студентів.

    Китайська молодь зацікавлена навчатися не лише в Києві, а й у багатьох інших містах України. Посудіть самі, за інформацією Українського державного центру міжнародної освіти Міністерства освіти і науки України, у 2019 навчальному році в Україні здобували освіту 3527 громадян КНР, що становить 4,4% від загального числа (більше як 8 тис.) іноземних студентів в Україні. Таким чином, за кількістю молоді, направленої на навчання до України, Китай посідає 7 місце серед 158 країн світу, громадяни яких також є студентами українських вишів.

    Хотілося б також зауважити, що досить значна кількість студентів з КНР не з’явилася сама собою. Це — результат кропіткої праці з формування позитивного міжнародного іміджу України в сфері освіти, яка проводиться профільним Міністерством, Державним центром міжнародної освіти, безпосередньо навчальними закладами, а також посольством. До речі, статистика Державного центру свідчить про стійку тенденцію до зростання кількості китайських студентів в Україні: 2018 р. — 2090; 2019 р. — 2721; 2020 р. — 3 527.

    Микола СІРУК, «День»

    Газета: №108-109, (2020)

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *