Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Олег Олексійович Дьомін, Надзвичайний і Повноважний посол України у КНР у 2013–2019, дав інтерв’ю журналу “Україна-Китай”, в якому поділився своїм баченням позиції Китаю стосовно російського вторгнення в Україну, минулого та майбутнього стратегічних відносин між Україною та КНР.

Про позицію Китаю стосовно війни в Україні

У трикутнику Китай-Україна-росія китайсько-українські інтереси ніколи не привалювали над китайсько-російськими. У кращому випадку Китай намагався їх реалізовувати паралельно. Тобто, перефразовуючи відоме російське прислів’я, російська сорочка завжди була ближче до китайського тіла. Це наочно підтверджується і зараз, коли китайське керівництво, явно чи не явно, підтримує росію в її агресії проти України. До речі, спроби прив’язати до причин війни в Україні Сполучені Штати – це не що інше, як данина відомій антиамериканській риториці для внутрішнього споживання у Китаї.

Водночас Пекін уважно спостерігає за подіями в Україні. Він не буде, на мою думку, попри «поплескування по плечу», підштовхувати Москву до подальшої ескалації, а тим більше безпосереднього допомагати їй у військовому плані.

Стримуючим фактором вбачається у цьому сенсі й демонстративне прагнення Китаю зіграти стабілізуючу роль на теренах Центральної Азії, де з острахом спостерігають за зухвалістю росії.

Про українсько-китайські відносини

Перш за все треба сказати, що ці відносини складались досить доброзичливо. Вони іноді бувають і складними, але не захмареними якимись політичними чи етнічними скандалами. Це, так би мовити, проблеми росту, процес накопичення досвіду економічних стосунків сучасного рівня, взаємовигідних по суті. Стосунки, які, до речі, треба постійно гармонізувати…

Динаміка українсько-китайських відносин в економічній, науковій, освітній та військовій сферах привела до того, що в 2011 році ми стали стратегічними партнерами. Запорукою цього партнерства були і є безумовна підтримка Китаєм територіальної цілісності та суверенітету України, а також тверда позиція України щодо «єдиного Китаю»…

Український фактор став відігравати відчутну роль у розв’язанні продовольчих проблем Китаю. За сприяння посольства України ринок Китаю відкрився фактично для всього спектру вітчизняної сільськогосподарської продукції.

З’явилося більше довіри та порозуміння в міжрегіональних стосунках. Цьому сприяла китайська ініціатива оновленого Шовкового шляху, яку Україна підтримала однією з перших серед європейських країн. Бо на цьому маршруті лежать конкретні міста, провінції та області, які безпосередньо зацікавлені у співпраці, інвестиціях, обміні досвідом. Досвідом, до речі, і славнозвісної децентралізації, що надзвичайно ефективна у Китаї і ніяк по-справжньому не запрацює в Україні.

Про розбудову майбутніх відносин із Китаєм

Для того, щоб працювати з Китаєм, треба детально вивчити його історію, розуміти менталітет людей, треба зрозуміти традиції та етапи розвитку цієї держави. Особливо потрібно врахувати усе те, що відбувалося у Піднебесній за останні чотири десятиліття. Коли завдяки тим доленосним рішенням, які приймалися під проводом Ден Сяопіна, Китай став сьогоднішнім, сучасним Китаєм.

Треба ще і ще раз визначитися щодо інтересів, які поєднують нас сьогодні і які будуть поєднувати завтра. Які виклики стоять перед нами нині, а які чекатимуть попереду.

Не помічати Китай на світовому тлі не вийде, як не вийде, до речі, і не помічати Україну, яка усе більше переміщується у центр міжнародного життя. Це повинно стати аксіомою як для Києва, так і для Пекіну, а значить, і для дипломатій наших держав. Потрібно якомога швидше підняти рівень дипломатичного представництва України в КНР – вже понад року немає в Пекіні українського посла.

Щодо стратегічного партнерства. Як на мене, воно зобов’язує партнерів бути більш щирими у стосунках, особливо у такий визначальний для одного з них час.

По суті, ми мали б на тлі заяв про підтримку територіальної цілісності та суверенітету України прочути про більш чітку і принципову позицію Пекіну щодо російської агресії. Свого часу КНР підтримала Будапештські безпекові гарантії Україні як державі, що добровільно відмовилась від ядерної зброї. Тому цілком логічною і послідовною мала бути протидія Пекіну ядерному шантажу з боку Москви.

Зі свого боку, такої ж щирості має притримуватися й українська сторона. Зокрема, не допускати дій, які б могли поставити під сумнів стратегічну позицію України щодо «єдиного Китаю».

У прагматичних китайців вогник безпосередньої зацікавленості в Україні має не затухати, а навпаки, розгорятися і висвічувати шляхи справжньої підтримки з боку китайського уряду нашої справедливої боротьби за незалежність та волю. А китайські інвестиції мають стати додатковими гарантіями нашої безпеки.

Повний текст інтерв’ю Олега Олексійовича Дьоміна доступний на сторінці журналу “Україна-Китай”.

Фото: Агентство Сіньхуа