Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Економіст, професор Київської школи економіки Михайло Сальников поділився з Delo.UA роздумами про те, навіщо Китаю насправді знадобився новий Шовковий шлях, в якому вигляді можлива реалізація цього проекту в найближчій перспективі і яке місце в цій ініціативі може зайняти Росія і Україна.
Китайський проект нового Шовкового шляху стане спробою створити свій маршрут транспортування енергоносіїв і прокласти захищені інформаційні канали з Китаю в обхід США.
Наприкінці березня цього року Китай офіційно представив план дій з реалізації ініціативи нового Шовкового шляху. Це глобальний проект, покликаний об’єднати в “економічний пояс” ряд держав на основі загальної системи регуляції транспортних і торговельних потоків і пов’язаної інфраструктури.
Що таке ініціатива нового Шовкового шляху Китаю і чи є в ній економічний сенс?
Якщо відштовхуватися від цифр, собівартість перевезення однієї тонни вантажу по морю в багато разів нижча, ніж собівартість перевезення однієї тонни вантажу по землі. На цьому, насправді, можна закінчити.
Один кілометр на кораблі по морю і той же кілометр по землі вимагають різну кількість палива. Але на землі треба спочатку прокласти рейки, в які потім доведеться інвестувати буквально щороку заради підтримки інфраструктури. Крім рейок, необхідно будувати проміжні станції для техобслуговування, адже поїзди мають природну властивість ламатися. Навіть якщо говорити про Китай і залізничної секції, яка піде по його території, Шовковий шлях не зможе йти через Тибет – це закрита зона, яку Китай не готовий відкривати в найближчому майбутньому, тим більше для іноземців. Адже якщо ми говоримо про транзитах вантажів, мова йде про перевезення в дві сторони.
Якщо говорити про те, що Китаю доведеться з нуля будувати суперсучасний хайвей або залізницю і по дорозі додати ряд автозаправок або проміжних станцій, проект зажадає неймовірних інвестицій. В результаті перевезення однієї тонни вантажу стане буквально золотий. Тим не менш, є випадки, при яких перевозити по землі доцільніше, ніж по морю. Мова йде про енергоносії – зокрема, про нафту і, особливо, про газ.
Питання енергоносіїв для Китаю стоїть зараз досить гостро, оскільки індустріальна модернізація та екологічні проблеми змушують країну поступово відмовлятися від вугілля на користь нафти і газу.
У теорії транспортування енергоносіїв танкерами по морю економічно більш ефективною, ніж використання трубопроводів. Але у випадку з Китаєм є три важливі чинники. По-перше, порти Китаю перевантажені відвантаженням експорту. У разі зростання поставок імпортних енергоносіїв в порти Китай зіткнеться з необхідністю стрімко наростити потужності існуючих портів або ж будувати нові. По-друге, багато потенційні постачальники нафти і газу, зокрема країни Центральної Азії, виходу до моря не мають, тому відвантаження енергоносіїв з цих країн можлива лише з близькосхідних портів. А це фантастичний сценарій, оскільки країни ОПЕК не зацікавлені в такому ході подій. По-третє, Китай зацікавлений у розвитку депресивних внутрішніх регіонів країни. Якщо основні потоки енергоносіїв будуть спрямовані в прибережну зону, розрив між береговим Китаєм і внутрішніми регіонами поглибиться. Трубопроводи зможуть дати новий поштовх в економічному розвитку внутрішнього Китаю.
Таким чином, Китаю доведеться будувати нафто- і газопроводи.
Але зараз, в рамках ініціативи Шовкового шляху, мова, швидше за все, піде про те, наскільки Китаю цікаво і вигідно вийти зі своїми трубопроводами на Близький Схід і в Центральну Азію. Це Шовковий шлях, який не доходить до Туреччини, але зупиняється в районі Кувейту, Іраку та Туркменістану. Звідти можна побудувати невелику врізку з виходом на Туреччину або Азербайджан (у випадку з Туркменістаном), тобто на Набукко, який йде через Кавказ, Туреччину і на Європу. Ось таким і може бути своєрідний новий Шовковий шлях Китаю.
Тобто, мова йде виключно про транспортування енергоносіїв?
Не тільки. Зараз практично всі інформаційні потоки проходять або по супутниках, або по волоконної оптики під Тихим океаном в Америку, а потім через Атлантику до Європи. З великою ймовірності інформація між Китаєм і Європою буде проходити через американські сервера. Зрозуміло, існують волоконно-оптичні кабелі, які ведуть по дну Індійського океану через Червоне море і Суецький канал до Європи. Тим не менш, серія шести аварій 2008 року, коли морські судна і підводні човни пошкодили зв’язок між Близьким Сходом і Європою, показали обмеженість ємності каналів зв’язку, що пролягають на дні Індійського океану.
Враховуючи, що Китай намагається стати другою світовою державою (після ЄС і США), йому необхідно зав’язати на себе частину інформаційних потоків. Безумовно, Китай буде зацікавлений налагодити надійну і безпечну комунікацію з Європою і Близьким Сходом в обхід США. Технічно це можливо і зараз, але кабелів занадто мало, вони уразливі перед аваріями або банальними актами саботажу, у них обмежена пропускна здатність. Коли у Китаю є пряма надійна (у тому числі багаторазово продубльована) фібро-оптикой в Європу чи на Близький Схід, означає, що на нього працюють більш захищені канали, і інформаційні потоки виявляються в більшій безпеці.
Крім того, слідом за нафто- і газопроводами, прокладеними з Китаю в Центральну Азію і на Близький Схід, послідує автодорожня і залізнична інфраструктура, але ці транспортні потоки варто розглядати лише в комплексі. Вони органічно доповнюють один одного і, що важливо, проходять через внутрішній Китай, якому, як уже говорилося, потрібен економічний поштовх.
Західна преса не раз писала про те, що Китай придивляється до родовищ енергоносіїв в Таджикистані. Яка роль Центральної Азії в нової китайської економічної ініціативи?
У реалізації нового Шовкового шляху існує одна велика проблема. Вона стосується географічного поясу, який не дозволяє Китаю вийти на Близький Схід. Афганістан, Пакистан, Туркменістан і Іран фактично блокують цілий територіальний сегмент. Якщо Китаю доведеться йти в обхід, він відправиться через зону впливу Росії – Таджикистан, Узбекистан і Казахстан, але це, в свою чергу, створює ризик активізації самої Росії. Насправді, Китай зараз веде проти Росії безкровну війну шляхом поступового м’якого поглинання її економічних і геополітичних активів.
Якщо говорити про варіант, який Китай може реалізувати зараз і який буде найменш схильний геополітичним ризикам, то шлях повинен проходити через Середню Азію, а не через Афганістан, Іран і так далі. Адже через пояс, який включає Афганістан, Іран і Туркменістан, далекобійникові проїхати при бажанні можна, однак великі шанси, що повернеться він звідти без голови. Туркменістан, наприклад, – одна з найбільш закритих країн світу поряд з Північною Кореєю і Бутаном. Тому, коли я побачив карту нового Шовкового шляху через Туркменістан, а потім і через Іран, вкрай здивувався. З моєї точки зору, більш логічний маршрут Киргизстан – Узбекистан – Казахстан – Азербайджан, а потім вихід на Туреччину.
Як цим шляхом пройде транспорт енергоресурсів та інформаційних потоків?
Загальний напрямок пройде зі сходу на захід. Але залежно від того, що перевозять з цього Шовкового шляху, в рамках проекту маршрути можуть відрізнятися. Якщо говорити про інформаційну безпеку, частина тієї ж фібро оптики можуть провести з Китаю через Індію або ПСА і вивести морем в ОАЕ. Якщо говорити про нафту і газ, транспортний шлях вигідно провести близько до території Росії, щоб вона теж могла врізатися в трубопровід. Насправді, якщо у мене є трубопровід і до нього можна під’єднати тільки Близький Схід, це означає, що він буде формувати ціни на нафту. Але якщо до нього підключена Росія, Азербайджан, а також Туркменістан, значить я легко можу маніпулювати постачальниками нафти і таким чином збивати ціну. Якщо говорити виключно про нафту, маршрут, який проходить через Туркменістан і Азербайджан, виглядає дуже правильно. Таким чином можна вийти з Китаю в Таджикистан, де є неопрацьовані нафту, потім зайти в Туркменістан, де нафти менше, ніж газу, але теж вистачає, потім вийти на Азербайджан, де теж вистачає нафти, а після – на Близький Схід. А паралельно цілком можливо побудувати обхідний шлях через Узбекистан і Киргизстан.
Для чого?
Уявіть, Таджикистан або Туркменістан приходять до висновку, що Китай почав купувати занадто багато азербайджанської нафти, ведучи транзит через їх територію. Під приводом втрати виручки ці країни пропонують підняти вартість транзиту. Якщо у Китаю є в розпорядженні обхідний шлях через Узбекистан і Киргизстан, у китайців з’являється сильний контраргумент у діалозі з Туркменістаном або Таджикистаном.
Було б загалом логічно, щоб нафтові маршрути проходили через транзитерів, які не мають своєї нафти. Узбекистану все одно, пропускати через свою територію туркменську нафту або азербайджанську. А ось Туркменістану не байдуже. Таким чином, у фіналі найвигіднішими для нового китайського Шовкового шляху залишається маршрут для транзиту нафти, який йде через зону, де нафти немає, – наприклад Киргизстан і Узбекистан.

Як відреагують на цю ініціативу США?
Китай залежить від США. Але і США залежать від Китаю. І не тільки в торгово-економічному плані. США залежать від Китаю фінансово. Китай – один з найбільших власників американських облігацій. За великим рахунком, Китай за своїм фінансовим станом може серйозно грати з курсом долара на міжнародних ринках. Це не питання підвищення і зниження курсу – це питання нестабільності. Будь-яка нестабільність негативно впливає на фінансові ринки. Крім того Китай штучно тримає свою валюту недооціненою. І США страшно незадоволені з цього приводу. Втім, якщо Китай ревальвує свою валюту, навряд чи американські компанії, які тримають свої активи в Китаї, будуть дуже щасливі. Це призведе до лобіювання інтересів Китаю в США руками американських корпорацій. Насправді у Китаю багато важелів впливу на США, щоб ті не втручалися в китайські справи.
Яка роль Росії в цьому Шовковому шляху?
Вона зробить врізку в нафто- та газопроводи і буде просто підгодовувати Китай. Тобто, своєю нафтою і газом через цей шлях вона зможе годувати всіх учасників проекту. Насправді, завдяки цьому вона зможе трохи відвоювати у Туркменістану казахський і узбецький ринок. Але в цілому вона також зможе отримати від цього свої бонуси. Крім того, зараз Росія втрачає міжнародні ринки збуту нафти і газу, їй потрібні нові ринки. Новий китайський шовковий шлях, вірніше його енергетична складова, може бути відмінною альтернативою для Росії з точки зору диверсифікації її каналів збуту.
Україну Шовковий шлях торкнеться?
Не думаю, що в рамках ініціативи Шовкового шляху є сенс говорити про істотне зростання товарообігу по землі. Не може стати дешевше транспортувати товари по землі, а не по морю. По землі дешевше транспортувати тільки в тому випадку, якщо мова йде про ресурси, родовища які дуже віддалені від моря, наприклад золота в Таджикистані, – щоб довезти звідти товар до найближчого моря (ще й через територію нестабільного Афганістану) потрібно витратити грошей більше, ніж довезти до кінцевого споживача.

Якщо ж уявити, що Китай все-таки протягне трубопроводи на Близький Схід, вся Європа теж вийде на Близький Схід через ці трубопроводи, просто побудувавши через Туреччину врізку. Таким чином, нафта і газ на європейському ринку почнуть дешевшати. Тут вже можна буде говорити про реверсних поставках нафти і газу, які, в свою чергу, можуть торкнутися України. Я не думаю, що будуть побудовані абсолютно нові трубопроводи, які зайдуть на територію України, але існуючі нафтопроводи можна буде запустити в реверсному режимі, щоб з Туреччини через центральну Європу нафту і газ йшли в Україну. Чи може це бути реалізоване без нового Шовкового шляху? Так, якщо Азербайджан і Туреччина реалізують свій проект нафтопроводу, щоб побудувати відгалуження в Саудівську Аравію, Ірак і Кувейт.
Розмовляла Катерина Федоришина
delo.ua