Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

З’явилася ця заява після поїздки спеціального представника уряду Китаю у справах Євразії Лі Хуея до Бразилії. Тож ми бачимо, що з’явилися несподівані актори в цій історії про перемир’я. Раптом країни, які раніше не дуже цікавилися цією війною, виходять із своїми пропозиціями. І хотілося б знати, що конкретно вони пропонують.

Ось те, що я читав про територіальну цілісність України, можна тільки підтримувати — якщо дійсно там є план відновлювати територіальну цілісність. І в принципі, Китай повинен це робити. Ще в 1994-му році, коли був підписаний Будапештський меморандум, Китай, як ядерна держава, теж згодом до нього приєднався. І якщо це буде Китай, а не Захід, або Бразилія навіть, то це було би краще. Але це тільки, звичайно, в тому випадку, якщо дійсно там йдеться про повне відновлення територіальної цілісності. Інакше це просто був би Мінськ-3.

Та з іншого боку, мені здається, із цими країнами треба говорити і треба із їхніми пропозиціями якось працювати. Звичайно, можна з Росією вести якісь перемовини, але якщо там кінцева мета не буде відновлення кордонів, тоді йдеться лише про методи відновлення кордонів. Ну, скажімо, є така стара ідея — ведення міжнародних військ під егідою ООН — таку миротворчу місію ООН. Це така практика, в якій Китай теж брав участь і Бразилія, мабуть, теж. Але це такий метод, який ці країни знають і про це можна було би, мені здається, говорити — якщо зробити перехідний період і ввести міжнародні війська в Крим, на Донбас, перед тим, як туди повністю повернеться українська держава. Але все інше — ні, не можна піти навіть на якісь компроміси стосовно території й суверенітету.

Зараз йдеться про другий раунд швейцарського саміту миру. Я думаю, що це має сенс робити для того, щоб показати іншим країнам, що Україна намагається вирішити все мирним шляхом. І що так не виходить, тому що Росія не хоче піти цим шляхом. І тому що навіть в Західній Європі, скажімо, в Німеччині, у частини людей є таке враження, що нібито Україна хоче цю війну і хоче воювати. І це така наївна, звичайно, і дурна, насправді, ідея, але вона дуже популярна. Тому що є певні заяви Зеленського й інших політиків, мовляв, немає сенсу розмовляти з Путіним і так далі. Звичайно, мабуть, і немає сенсу по змісту щось обговорювати з Путіним або з Лавровим, або з іншими представниками Росії, але, я думаю, має сенс все ж показати, що в принципі Україна була би готова на такі перемовини, якщо б на них дійсно йшлося про відновлення кордонів.

Якщо, скажімо, провести таку зустріч за присутності Китаю, і намагатися про щось домовитися з Росією, то це, скоріше за все не вийде, бо Путін не може просто зараз віддати ці окупованій території аргументуючи це тим, що вони вже по російській конституції — офіційна територія РФ і це скандал, звичайно. Але якщо тут не буде результату, то у мене ще є якась надія, що в такому випадку такі країни, як Китай і Бразилія краще зрозуміють, що йдеться про найбільш базові принципи міжнародного право, в яких, думаю, і Китай, і Бразилія, й інші країни Глобального Півдня зацікавлені. І в цьому сенсі, такі перемови можуть мати сенс, щоб просто показати, що з Росією не можна домовлятися.

Головна проблема, що ось ці країни Глобального Півдня не розуміють значні аспекти цього конфлікту і що це означає для них. Тому що якщо уявити собі, що Росія вийде з цього конфлікту з якимись м територіями або хоч би з маленькою перемогою, то це може бути дуже небезпечно для багато країн з різних континентів. Тоді інші ревізіоністські країни можуть подумати, що якщо Росії вдалося, то мабуть ми теж спробуємо у свого сусіда взяти якусь територію. І що, мабуть, ще більш небезпечно для світової системи безпеки. Маленькі країни більше співвідносять себе з долею України. Тоді вони зрозуміють, що не можуть вже розраховувати на міжнародне право, на міжнародну солідарність, міжнародні організації. Якщо ці країни подивляться на Україну і зрозуміють, що є така небезпека від агресивних сусідів, вони можуть поставити собі за мету отримання зброї, скажімо, ядерної або хімічної зброї, біологічної. І тоді таку зброю перетворити на свою систему безпеки.

Це буде дуже небезпечно, тому що тоді буде багато країн, які будуть мати такі види зброї, і цей світ зміниться. Тож я здивований, наскільки наївно країни Африки, Південної Америки і Азії дивляться на цей конфлікт. Вони його розуміють як якийсь конфлікт між Росією і Заходом, конфлікт між білими людьми, тому для них це все незначне. Але насправді для них це більш ризиковано, ніж для членів НАТО. Членам НАТО, поки НАТО існує, не настільки потрібно міжнародне право, інші міжнародні організації — ООН або щось таке. Вони мають потужний альянс, і цей альянс створює для них безпеку. Але НАТО єдиний такий міжнародний альянс, немає інших таких. Всі інші країни, які не члени НАТО, в гіршій ситуації. В тому числі, на жаль, і Україна. Тому це, я думаю, тут головна проблема — із сприйняттям війни в Україні країнами Глобального Півдня.

Дивіться повну версію інтерв’ю із Андреасом Умландом на Radio NV нижче.