За 15 років 42-річний українець Максим Поляков побудував успішний IT-бізнес, заробив багатомільйонний капітал і здійснив дитячу мрію — став “ракетником”.
Він купив американський космічний стартап Firefly і готується в лютому 2020 року запустити в космос першу вантажну ракету Firefly Alpha.
Економічна правда (ЕП) вже розповіла історію Полякова, але та частина розмови з підприємцем, де він висловлює свою думку про стратегію України в ракетно-космічній сфері, заслуговує окремої публікації.
Чи потрібні Україні свої космодром та військові супутники? Які нововведення несе для бізнесу закон про “приватний космос”? Яку роль повинне відігравати Державне космічне агентство, щоб відновити ракетно-космічний кластер? ЕП публікує відповіді Полякова на ці та інші питання.
Підтримка будь-якої влади важлива
У березні на запрошення Петра Порошенка Поляков виступив на форумі “Від Крут до Брюсселя”. Він розповів про компанію Firefly, перспективи української космічної промисловості і подякував Порошенку за підтримку.
“Космічний бізнес — це завжди бізнес політичний, — говорить Поляков, відповідаючи на питання, як він потрапив на форум.
“Ми політично в США, тому що там ми захищаємо інтереси України. Нам американці кажуть: “Навіщо нам Україна, робіть усе в США, ось американські гроші, ось тобі контракт”.
Іншими словами, намагаючись підключити Україну до міжнародної співпраці у сфері приватного космосу, ми маємо більше проблем. Звичайно, підтримка будь-якої влади, якою б вона не була — Порошенко чи Зеленський, — дуже важлива і ми завжди їй раді.
Порошенко реально допоміг з відкриттям заводу Firefly у Дніпрі, коли ми тільки починали. Зараз нам суттєво допоміг нинішній президент, тому що підписаний ним у жовтні закон про відкриття космосу для приватних компаній легалізував те, що виробляє наша компанія в Дніпрі.
До цього моменту в Україні було заборонено збирати приватні ракети. Україна, напевно, була останньою країною, крім Північної Кореї, де приватним компаніям не можна було робити ракети. Їх можна виготовляти навіть у Південній Кореї, Китаї, Саудівській Аравії, Росії”, — говорить він.
Підприємець називає три головні новації закону про приватний космос.
Перша — приватні компанії можуть офіційно будувати в Україні ракети.
Друга — приватним компаніям не потрібно отримувати дозволи на переговори і не потрібно реєструвати контракт, якщо вони не працюють за держпрограмою.
Третя — розділені повноваження з формування та реалізації космічної політики. Раніше всім цим займалося Державне космічне агентство, тепер повноваження розділені між агентством та Мінекономіки.
Роль космічного агентства
У листопаді 2019 року на позачерговому засіданні уряду був звільнений голова Державного космічного агентства Павло Дегтяренко. Він працював на цій посаді з 2017 року. Прем’єр-міністр Олексій Гончарук пояснив, що уряд звільнив Дегтяренка після аналізу результату діяльності чиновника.
ЕП не могла проігнорувати питання ролі Державного агентства в процесі відновлення ракетно-космічного кластеру.
Поляков вважає, що агентство повинне створити базу даних інтелектуальної власності (intellectual property, IP), яка дісталася Україні від Радянського союзу і яка була створена за останні 20 років, бо ця інтелектуальна власність належить державі.
“У США є НАСА з бюджетом 21,5 млрд дол без військової частини. У структуру НАСА входять державні установи, там працюють учені. Наприклад, зараз у них державна програма, за якою вони летять на Марс і будують для цього ракету. Це державна програма, це стратегія Америки”, — пояснює підприємець.
“Це велика кількість IP. Вони її додають в базу даних, індексують, вона доступна. Максим Поляков як представник Firefly США приходить і каже:” Я — американська компанія, мене перевірили всякі спецслужби, я не шпигун, мені потрібне ось це креслення, ось це і ось це”. І мені безкоштовно дають креслення.
Якщо я за ними буду працювати, навіть легально, у Німеччині, я сяду до в’язниці. Якщо я за ними виробляю продукт і створюю робочі місця у США, я молодець.
В Україні величезна кількість IP дісталася незрозуміло кому. Як вона була продана і як можна було її продавати, не змушуючи покупця працювати в Україні? “Південмаш” передав у Південну Корею стільки креслень! Вона за 15 років витратила на свою ракету 2 млрд дол і досі її не зробила.
Креслення не повинні були продаватися. “Південмаш” мусив сказати: “Хлопці, ми вам допоможемо з виробництвом двигуна, ми радимо виготовляти його у нас”.
Держагентство не повинно бути монополістом, регулятором і водночас керувати компаніями. Воно повинно зібрати в одному місці всі технології та методики і роздавати їх тим, хто готовий реалізувати це в Україні, говорить Поляков. У цьому полягає функція агентства, це те, що робить НАСА”, — зазначає власник Firefly.
Чи є місце для космодрому
У 2019 році гендиректор “Південмашу” Сергій Войт висловився за створення плавучого космодрому з херсонським ДП “Паллада”. Згодом засновник маловідомої української компанії Space Logistics Ukraine Дмитро Легеза заявив про намір побудувати космодром на суші в Херсонській області.
Власні космодроми мають лише кілька країн: США, РФ, Китай, Індія, Японія, Південна Корея, КНДР, Іран, Нова Зеландія, Ізраїль.
Характерна історія космічної програми Ізраїлю. Ця країна в умовах перманентної війни створила з нуля замкнутий ракетно-космічний кластер: розробила і виготовила ракети та розвідувальні супутники, запустила їх у космос з побудованого на своїй території космодрому.
Однак Україні, вважає Поляков, космодром “не світить”.
“Ізраїль запускає ракети проти руху Землі, бо там нічого нема, крім Кіпру, а в нас (у разі створення космодрому в Херсонській області. — ЕП) перший ступінь буде падати або на Росію, або на Туреччину.
У Європі нема космодрому з тих же причин. Космодром буде в північній частині Шотландії (на півострові Амхойн. — ЕП), у Швеції (ракетний полігон Есрейндж у шведському Заполяр’ї. — ЕП). У шведів є маленький майданчик, вони його розширюють, бо можуть пролетіти через полярне коло. Усе інше запускає Франція з острова Куру. Де Куру, а де Європа.
Колись може бути літаковий старт. Його розробляють кілька компаній, найвідоміша — Virgin Galactic. Літак злетів, ракету кинув. З України літак злетів, а над чим її кидати? Її ж все одно треба кидати над Чорним морем, але його не вистачить, щоб перший ступінь пішов угору. І падати він буде на Росію”, — пояснює підприємець.
Чи потрібні власні супутники
Міністерство оборони Ізраїлю використовує знімки, зроблені угрупованням з дев’яти ізраїльських розвідувальних супутників. Чи повинна Україна, наслідуючи приклад Ізраїлю, запустити один або кілька власних розвідувальних супутників? Поляков вважає, що в цьому немає сенсу.
“Супутник пролітає одну і ту ж точку двічі на день. Що ми побачимо? Як російські війська перетинають кордон? А вночі не побачимо. Яка економіка проєкту? Скільки він буде коштувати?” — питає підприємець.
За його словами, українські військові отримують супутникові знімки за контрактами військової допомоги із США. Важливіше навчитися аналізувати знімки і правильно їх інтегрувати у військову інформаційну систему.
“Знімок сам по собі нічого не означає, — пояснює Поляков. — Ми розробляємо систему виявлення нелегальних суден на воді. Для її реалізації задіємо чотири угруповання супутників різних типів: супутники-радари, супутники-сканери, оглядові та оптичні.
Система здатна виявити судно з вимкненим транспондером і відстежувати траєкторію його руху. Для роботи такої системи потрібно взаємно інтегрувати роботу чотирьох угруповань супутників різного типу.
Навіть у США є поняття Five Eyes (п’ять очей. — ЕП), Nine Eyes (дев’ять очей. — ЕП), Fourteen Eyes (чотирнадцять очей. — ЕП). Це назви військових блоків, які об’єднують США та інші країни (наприклад, Five Eyes — це США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Великобританія. — ЕП) з метою ведення спільної радіотехнічної розвідувальної діяльності.
Залежно від блоку країни-учасниці отримують доступи різних рівнів до угруповань супутників США за платною підпискою. Франція розуміє, що ніколи не побудує таке угруповання супутників, тому платить за підписку 1,5 млн євро на рік. Ось нам треба якось туди інтегруватися. Ми ж друзі США”.
Всеволод НЕКРАСОВ
Напишіть відгук