Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Виконавчий директор Китайської торгової асоціації Руслан Осипенко в інтерв’ю АПК-Інформ розповів, яке місце відведено Україні в проекті «Один пояс, один шлях» та наскільки Китайська Народна Республіка зацікавлена ​​у співпраці з нашою країною.

– Руслане, в поточному році стало відомо, що Новий Шовковий шлях все ще не буде проходити через Україну. На Вашу думку, чому склалася така ситуація, адже раніше Україна розраховувала бути його частиною?

– Насамперед хочу сказати, що ключ від успіху України знаходиться у самій Україні. Якщо ми вирішимо, що нам потрібно залучити потоки товарів і, відповідно, фінансів з Китаю, щоб вони пішли через Україну, ми це цілком можемо зробити. Китай готовий йти нам назустріч.

Поясню: основа для тісної співпраці з Китайською Народною Республікою була закладена ще в 2011 році, коли Україна підписала декларацію про стратегічне співробітництво з цією країною, і в 2013 році, коли був підписаний широкий договір про дружбу і співробітництво з Китаєм. Був також розроблений план для реалізації декларації, прийняті рішення про те, як ми будемо крок за кроком це робити, і в 2015 році Україна зробила третій крок – приєдналася однією з перших до китайської ініціативи «Один пояс, один шлях», або, як її ще просто називають «Шовковий шлях». Фактично нами було зроблено кілька стратегічних кроків в напрямку цього проекту, після чого дії української сторони призупинилися (після 2015 г.). Китай на цьому не зупинився, адже у них стратегія визначена на 50 років вперед, і він продовжив прокладати транспортні маршрути через Росію і Туреччину. Вийшло те ж саме, що відбувається зараз в газовій сфері, де Україну обходять газопроводами. Але насправді все залежить від нас, і ситуацію можна ще змінити – ми повинні проявити активність, заявити про своє бажання стати транзитною країною і підкріпити це діями, щоб дати можливість прокласти ще одну транспортну гілку через нашу територію, яка з’єднає Китай і країни Центральної і Східної Європи. Для цього треба зробити якісь практичні кроки в бік Китаю.

– Про які практичні кроки йдеться? Адже просто сказати про те, що ми цього хочемо, мало.

– Сьогодні Україні треба абстрагуватися від усіх політичних і торгових воєн, які ведуться в світі, і поступово вибудовувати свої власні зовнішньоекономічні відносини. Адже у нас ніколи не було ніяких конфліктів з Китаєм, країни ніколи не мали жодних претензій один до одного. Обидві країни належать до так званих аграрних націй. У нас є всі передумови для того, щоб між Україною і КНР розвивалися добрі стосунки. Одним з найважливіших завдань для України на сьогоднішній день є відновлення економіки. Принадність розвитку відносин з Китаєм в тому, що він не висуває ніяких політичних вимог. Якщо інші інвестори час від часу висувають їх цілими списками, намагаючись переформатувати політичну чи економічну системи країни, то китайські інвестори просто хочуть спільно заробляти гроші. При цьому вони готові вкладати в реальне виробництво і реальні проекти в Україні.

Я вважаю, що зараз Україні треба працювати за двома напрямами – стратегічним і тактичним. Розробляти стратегію розвитку своєї економіки і докладати зусиль щодо поліпшення умов для бізнесу та інвесторів на внутрішньому ринку.

Нам треба подумати над тим, як ми спільно можемо реалізувати в Україні, наприклад, високотехнологічні проекти, це ті ж швидкісні залізниці, використання яких дозволить збільшити ємність внутрішнього ринку і активність торгівлі, запустить економіку і наповнить бюджет обіговими коштами, бізнесу України принесе нові можливості у вигляді збуту своїх товарів, споруди логістичних центрів. Тому перше, над чим треба спільно працювати, – це розвиток і модернізація нашої інфраструктури. Одночасно слід сконцентруватися на розвитку переробної промисловості в Україні, щоб отримувати продукцію з більш високою доданою вартістю. Чому не зробити так само, як ми вирішили раніше питання з вивезенням насіння соняшнику? Адже тоді на нашій сировині заробляли інші країни, а, побудувавши у себе заводи з переробки соняшнику, ми почали постачати на експорт готовий продукт, який в рази дорожче. Така ж ситуація у нас зараз з зерном або тим же металобрухтом, який купують інші країни у нас за копійки і продають готові вироби, заробляючи хороші гроші. Це все треба зробити в Україні. Наступним етапом має бути прискорений розвиток легкої промисловості, адже це те, що дає можливість заробити швидкі оборотні кошти для країни і вкладати їх в розвиток пріоритетних нових галузей. І вже після цього Україна зможе почати розвиток важкої індустрії і паралельно високотехнологічних галузей. Китай неодноразово висловлювався про свою готовність підтримати такі проекти в Україні.

– Та все це може зайняти багато років.

– Звичайно, проте поки не буде розроблена комплексна стратегія розвитку економіки України, поки не буде визначено, яку саме економіку ми хочемо побудувати – аграрну, індустріальну, аграрно-індустріальну або нарешті індустріально-аграрну, – ніякі великі іноземні інвестиції до нас не зайдуть. Той же Китай просто не розуміє, куди він може вкласти свої кошти, які проекти є пріоритетними для нашого уряду. Ось коли ми визначимося, самі зрозуміємо і задекларуємо, які поставили завдання для себе, тоді з’являться конкретні стратегічні проекти для досягнення цих цілей, і вже в ці проекти ми сміливо можемо залучити прямі іноземні інвестиції. Ми повинні чітко сказати інвесторам: ось, у нас є план проекту побудови мережі швидкісних залізниць по Україні, автомобільних доріг, розширення і модернізації портів, аеропортів, енергетичної та комунальної інфраструктури, але для цього потрібні такі-то кошти, які ми через ось такий час, ось таким способом вам повернемо. Не варто забувати нашим керівникам і про ті  політичні ризики, які зараз існують в Україні, і про не найкращий бізнес-клімат. Інвестори це теж враховують у своїх розрахунках, тому ми повинні боротися за інвесторів, пропонуючи їм цікаві умови вкладення капіталів. Найважливіше, що при цьому при всьому Китай не відмовляється від співпраці з нашою країною, а, навпаки, нарощує співпрацю. Свідченням цього є щорічне збільшення Китаєм технічної, тобто безповоротної, допомоги Україні. Якщо спочатку вона оцінювалася в десятки мільйонів доларів, то зараз це сотні. Наприклад, в обласних центрах нашої країни успішно використовуються машини швидкої допомоги, які були закуплені на гроші КНР, на кордонах працюють сканери для митниці, комунікаційне і медичне обладнання, яке замовляла Україна, все це Китай поставив безоплатно. Якби у КНР не було в планах працювати з нами, вони б навряд чи надавали нам таку допомогу.

Крім того, нагадаю, що на рівні Міжурядової українсько-китайської комісії, що відбулася в грудні 2017 року, китайські офіційні особи повідомили, що в банках КНР зарезервовано для роботи за спільними проектами 7 млрд. дол. США. Від нас очікують чіткого сигналу, в які саме стратегічні проекти ми хотіли б залучити китайські інвестиції. До того ж, хочу підкреслити, ніяких зустрічних вимог, що і як нам треба робити, Китай ніколи не висував.

– Чому ж такий інтерес до України при всіх існуючих ризиках?

Справа в тому, що у нас з Китаєм так склалося, що збігаються стратегії: в КНР зараз реалізується програма перенесення зайвих потужностей в інші країни. А нам якраз необхідно запускати реальний сектор економіки, будувати заводи, фабрики, створювати робочі місця. У нас надлишок аграрної продукції, а КНР – найбільший ринок збуту для неї. Крім того, успішна реалізація великих інвестиційних проектів з китайським капіталом в Україні стала б для нас таким собі запобіжником від погроз і тиску з боку деяких наших сусідів.

Радує те, що уряд України все-таки розуміє важливість співпраці з КНР, і на багатьох міжнародних майданчиках, як, наприклад, на самітах ООН, ми могли бачити в останні кілька років зустрічі і переговори наших лідерів на найвищому рівні. Наявність діалогу служить надійною основою для подальшої активізації співпраці України та КНР. І, якщо його активізувати найближчим часом, можливо, це дозволить реалізувати проект прокладання ще одного транспортного відгалуження Шовкового шляху через Україну і з’єднає Китай з країнами Центральної та Східної Європи. Можу сказати точно: Китай в цьому зацікавлений, адже йому треба торгувати з Європою, а шлях через Україну – найкоротший і відразу ж забезпечує КНР доступ до кількох прикордонних з Україною європейським країнам. В Україні відразу ж пожвавішала б вся економіка. Постало б питання побудови диспетчерського залізничного депо, яке обробляло б і направляло китайські склади до Європи і в зворотному напрямку. Україна змогла б довантажувати поїзда своїми товарами, тим же зерном, соняшниковою олією й іншою продукцією. Уздовж залізниці почалася б більш активне економічне життя. По Україні в усіх областях є відведені під індустріальні парки землі, логістичні центри, при цьому не вирішене ключове питання – немає потоку товарів і не прокладений залізничний маршрут з Китаю в Європу через Україну. Це як раз один з напрямів, яким наша асоціація займається зараз.

Важливим моментом також є те, що Україна має договір з Європою про зону вільної торгівлі, але все ще не має такого ж договору з Китаєм, щоб запустити потоки китайських товарів через свою територію. Це при тому, що Китай двічі вже пропонував Україні почати консультації щодо переговорів по ЗВТ. Звичайно, вони можуть тривати і 3, і 5, і 10 років, як, наприклад, з Туреччиною тривають вже скільки років, з Канадою також довго проходили, з Ізраїлем. В ході цих переговорів країни починають шукати спільні точки дотику в економіці, торгівлі товарами і послугами, вигідні позиції для кожної з них. Китайські партнери відразу заявили, що вони готові йти Україні назустріч, чи то пак до асиметричної зони вільної торгівлі, коли першою вигоду отримає Україна. При цьому по тих сфер економіки, де ми зараз об’єктивно не можемо конкурувати, Китай готовий дати нам відстрочку. КТА протягом тривалого періоду часу намагається донести це до нашого керівництва. Адже зараз, наприклад, узгодження однієї експортної позиції за будь-якою нашому товару займає певний час. Маючи ж з Китаєм зону вільної торгівлі, ми б просто кардинально збільшили обсяги експорту українських товарів в КНР і отримали б необхідний обсяг фінансів для вирішення нагальних проблем, таких як завершення реформ, розвиток тієї ж індустрії, промисловості, здійснення великих зовнішніх виплат за запозиченнями або на подолання проблем дефіциту Пенсійного фонду.
– У 2016 році була спроба України налагодити контейнерні залізничні перевезення з Китаєм, яка, як відомо, не мала успіху. Чому «перший млинець» вийшов грудкою?

– Можу сказати тільки одне: цей проект спочатку був нежиттєздатним, на мою особисту думку, тому що припускав проходження через кілька морів і країн. А це завжди подорожчання і ускладнення логістики, перевалки в портах, домовленості про наскрізний транзитний тариф, які знову ж таки пов’язані з обсягами перевезених товарів. Для початку треба було узгодити перелік необхідних обом країнам товарів і їх наявність в потрібних обсягах, вирішити організаційні питання проходження складів і тільки потім запускати фізично залізничний склад. Просто був продемонстрований маршрут, з декількома перевалками в портах, проходженням декількох країн, зі своїми митницями і т.д. Звичайно ж, цей маршрут, як і будь-який інший, має право на життя, але він повинен бути безпечним, швидким у проходженні та вигідним з економічної точки зору. Сухопутний маршрут з Китаю в Європу через Україну для китайських товарів один з найоптимальніших, тому нам необхідно починати переговори з широкого кола питань з КНР. І, насамперед, відреагувати на запит КНР про ЗВТ, а також на запит про можливість торгівлі і розрахунку між нашими країнами двома валютами – гривнею і юанем. Ми не такі багаті сьогодні, щоб дозволяти собі втрачати істотні кошти на конвертації через третю валюту.

– Руслане, на завершення бесіди розкажіть про ті зусилля, які докладає Китайська торгова асоціація для розвитку відносин України і КНР.

– Ми свого роду медіатор для українського і китайського бізнесу, намагаємося налаштувати їх на одну хвилю, показати їм можливості і допомогти їх реалізувати, а також, що важливо, мінімізувати наслідки від існуючих стереотипів по відношенню один до одного в ділових колах. Особливістю будь-якої бізнес-асоціації є те, що, з одного боку, вона активно взаємодіє з бізнесом, а з іншого – підтримує міжурядові торгово-економічні відносини.

Ми як неурядова, неприбуткова організація, яка з 2015 року об’єднує великий китайський бізнес в Україні, працюємо над створенням практичних умов для залучення та участі китайських компаній в інвестиційних та підрядних проектах в Україні, над створенням спільних підприємств, допомагаючи українським компаніям виходити на китайський ринок. Безпосередньо захищаємо інтереси наших членів, а опосередковано, наприклад, через ICBAC (International Council of Business Associations and Chambers), створену з рядом партнерських іноземних торгових палат і асоціацій, також і інтереси всіх іноземних інвесторів в Україні.

За останній час маємо ряд позитивних прикладів будівництва заводів в Україні з китайськими інвестиціями, що створило тисячі нових робочих місць, побудови нової інфраструктури у вигляді зернових терміналів, яка дозволяє збільшити експортні можливості України, реалізації транспортних проектів, проектів у галузі енергетики.

В останні кілька років КТА сприяє поїздкам українських держслужбовців, бізнесменів, студентів, лікарів для навчання в Китай за рахунок приймаючої сторони, що дозволяє вивчати в КНР передовий досвід в різних галузях, знаходити надійних китайських партнерів. Китайська торгова асоціація та її члени приділяють велику увагу наданню допомоги при проведенні різних спільних заходів в Україні, таких як національні аграрні або промислові конференції. Ми виступали спонсором конкурсів в Україні з вивчення китайської мови, нещодавно провели кілька благодійних акцій з підтримки Центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України та Інституту педіатрії, акушерства і гінекології ім. академіка О.М. Лук’янової НАМН України. Всі наші зусилля спрямовані на зміцнення двосторонніх зв’язків, в тому числі торгово-економічних, між народами наших країн. І ми дуже сподіваємося, що наш посильний внесок сприятиме зміцненню дружби і співпраці між КНР і Україною. А буде дружба, буде і спільний бізнес.