ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Китай став головним бізнес-партнером України

2019-11-12

Китай стає найголовнішим діловим партнером України. Країни готові штурмувати ринки одна одної, у китайців це виходить краще, детальніше про це пише журнал НВ.

Не Росія, не Польща, не США, не Німеччина, а Китай відтепер найбільший діловий партнер України. Торговий оборот між Києвом і Пекіном виходить на історичний максимум — майже $11 млрд за підсумками 2019-го, що випливає з даних українського Держкомстату за перше півріччя.

У 2018-му вартісна частка китайських товарів в українському імпорті зросла з 11% до 34%, тобто з $5,7 млрд до $27 млрд, обігнавши аналогічний показник як Європи, так і Росії. Щоправда, обсяг імпорту з Китаю зростає набагато швидше за український експорт до Піднебесної. А даремно.

«Як сказав мій товариш із [міжнародної консалтингової компанії] McKinsey&Company, — розповідає Сергій Лесняк, власник MM Pacific Technologies (Шанхай), — у світі є два великих грошових ресурси. Перший — це нафтові країни Близького Сходу, другий — жінки Китаю». Лесняк живе і працює в Шанхаї вже 16 років, і торгівля з Китаєм з України бачиться йому надзвичайно перспективною справою. У ці дні він реєструє в КНР компанію, яка займеться постачанням українських продуктів здорового і традиційного харчування. «В України тут хороша репутація, — каже підприємець. — Ну і продукція порівняно дешева».

Ганна Капузо, керівниця китайського напряму холдингової компанії UFuture, прожила в Пекіні чотири роки, і у неї саме такі ж відчуття: Китай — це золоте дно. Україна — теж у певному сенсі дно, але поки ще не золоте.

«У Китаї настало перевиробництво, вони наситили свій ринок, — каже Капузо. — Зростає добробут, зростає вартість землі. Вона шалено дорога». Як наслідок, індустрії КНР та її багатомільярдним внутрішнім інвестиціям тісно в межах своєї країни, і вони рвуться назовні.

Однак для того, щоб затягнути ці мільярди у вигляді промислових потужностей, прямих іноземних інвестицій або навіть позик в Україну, потрібні не просто зусилля, а надзусилля.

«Китайці не впевнені в надійності нашої судової системи, — каже Володимир Хмурич, директор індустріального парку Біла Церква (БЦ). — Тому заходять сюди через пошук партнера. Дуже довго йдуть. Потрібно два-три роки попити з ними чай».

Хмурич п’є з китайцями чай набагато довше. Звідси й результат. Тепер він керує індустріальним парком, що є реплікою подібних парків Китаю.

Фото: НВ

Новий Шовковий шлях

На початку жовтня весь Китай почав рухатися — відзначав 70-річчя утворення КНР. Із такої нагоди всім 1,3 млрд китайців належить тиждень вихідних. Симпатична китаянка Ма Лія, екскурсовод із міста Лоян (800 км від Пекіна), розповідає НВ, що багато її земляків у ці дні вирушили в автомобільну подорож країною. «Це увійшло в моду в останні п’ять років, — каже вона. — У наших батьків було гірке життя. Тепер можливостей стало більше».

Втім, Ма Лію не можна віднести до заможних громадянам Піднебесної. Її неосновний заробіток російськомовного гіда нестабільний, у провальний місяць — до $500, а в більш-менш успішний — $1 тис. «Це не дуже престижна робота, — визнає дівчина. — Конкуренція велика».

Тим часом ВВП Китаю зростає з ледь повторюваною швидкістю — 6,6% на рік у 2018-му, і це найнижчий китайський показник за останні 25 років. Для порівняння: цей же показник у Німеччині та Франції становить 1,5%. У п’ятірці найбільших банків світу — чотири з КНР.

Із 2015-го почалася реалізація програми Made in China 2025. Її мета — утримати статус «світової фабрики». Для реалізації програми офіційний Пекін окремим рядком фінансує 112 університетів, 225 науково-дослідних установ і 220 компаній. Під реалізацію китайської мрії 2025 створили Національний інвестиційний фонд для передової обробної промисловості обсягом $2,8 млрд і Національний інтегральний фонд ($19 млрд). Бюджет усієї програми — приблизно $300 млрд.

Для закріплення образу «сильних світу цього» Китайська торгова асоціація України (КТАУ) надала НВ ще три цифри. Щорічні зовнішні інвестиції КНР сягнули $100 млрд, ще $250 млрд розвозять світом китайські туристи і майже $900 млрд витрачено на амбітний проект будівництва трьох транс’євразійських транспортних коридорів, об’єднаних вивіскою: Один пояс — один шлях. Це аналог Великого шовкового шляху, який з’єднує Китай з усім світом — від Жовтого моря до Чорного, від Тихого океану до Атлантичного.

«Китайські компанії націлилися на Європу, — каже Василь Хмельницький, засновник холдингу UFuture. — Тут у них великий ринок збуту, і логічно виготовляти продукцію або тут же, або в безпосередній близькості до ЄС. Я бачу великий потенціал України в інвестиціях із Китаю».

Хмурич виділяє щонайменше дві причини, навіщо великому Китаю потрібна маленька Україна. Перше — це географія. Контейнер із Китаю в Європу йде 40 днів. Такий темп міг би задовольнити хіба що венеціанського купця XIII століття Марко Поло, який і відкрив європейцям Китай. У XXI столітті в логістиці все вирішують години, а то й хвилини. І Україна — ідеальний майданчик, щоб звідси торгувати з 700 млн жителів Європи.

«У нас також відносно дешева робоча сила, — дещо образливо, але справедливо зазначає Хмурич. — Це теж наша конкурентна перевага. Цим теж потрібно користуватися. Рано чи пізно вона зникне».

Зерновий термінал в Миколаєві перевалочною потужністю 2,5 млн т на рік відноситься до імперії COFCO Group, найбільшого в Китаї виробника продуктів харчування / Фото: COFCO

Розвідка з боєм

Р услан Осипенко, виконавчий директор КТАУ, не може зупинитися, коли починає перераховувати, скільки компаній Піднебесної останніми роками увійшли в Україну. Наприклад, COFCO Group є найбільшим у КНР виробником продуктів харчування. В Україні під його контролем портові термінали, елеватори, олійно-екстракційний завод та інше.

Досить багато китайських компаній беруть участь в українському газовидобуванні, як, наприклад, Хinjiang Beiken Energy Engineering, або будівництві доріг, як, наприклад, Sinohydro, яка реконструює трасу Київ — Чоп, викладаючи бетонку в напрямку західних кордонів України.

Сам Осипенко входить до наглядової ради Українського банку реконструкції та розвитку. Два роки тому цього фінансового карлика, який обіймав за розмірами капіталу 72-ий рядок у списку з 75 банків України, за 83 млн грн викупила китайська товарна біржа Bohai Commodity Exchange, чий річний оборот дорівнює $1 трлн.

«Для них цей банк — копійки, — долучається Хмурич. — Завдяки йому вони збиратимуть інформацію, вивчати ринок. Таких китайських офісів, до речі, багато. Вони займають приміщення розміром 300 м, а сидить там троє людей. Можуть собі дозволити. Вони потужні хлопці».

Зі слів Хмурича випливає дві важливі деталі. Китайці ретельно вивчають український ринок, але водночас надзвичайно обережні. Їхні візити до України мають частий, але ледь помітний характер. Як зазначила Євгенія Литвинова, голова Клубу українських експортерів, «китайські компанії не люблять публічності».

В індустріальному парку Біла Церква вони найчастіші гості. Їдуть поодинці й делегаціями. Хто подивитися, хто себе показати. Результат таких поїздок — з 2017-го в Білій Церкві запрацював завод Plank Electrotechnic, перший український виробник електроустановчих систем. Тут використовують обладнання з Китаю, налагодження якого забезпечили китайські фахівці. Тобто тепер замість купівлі подібної фурнітури в КНР, її починають виробляти в Україні.

Невдовзі в індустріальному парку БЦ планують відкрити ще два заводи. Один вироблятиме високотехнологічні матеріали, а другий запрацює в сегменті харчової промисловості. Обидва проекти родом із Китаю. «Зараз група наших фахівців поїхала туди», — каже Хмурич.

Ганна Капузо з UFuture зазначає, що це не такий вже легкий хліб — ділове партнерство з китайцями, і називає КНР унікальним сплавом комунізму та капіталізму. Держава тут найсильніший та й, мабуть, єдиний повноцінний гравець.

Капузо розповідає, що навіть у приватних китайських компаніях, коли читаєш їхні статутні документи, виявляєш там 30−40% у комунальній або в державній власності. «У 99% приватних компаній є представники від Комуністичної партії», — підкреслює вона.

Іноземний партнер, який не має підтримки від своєї держави, викликає у китайських товаришів підозру. «У наших перших поїздках ми дуже акуратно повідомляли, що ми приватна компанія, — каже Капузо. — Нас мали відрекомендувати, щоб нам почали довіряти. Зараз простіше. Вже є ім’я. Але [для цього] мають пройти роки».

К итайці більш ніж обережні, коли справа доходить до угоди. Ось як Капузо описує різницю підходів Заходу і Сходу. Європейці якщо сказали «так», то це найчастіше означає, що завтра вони інвестують. Якщо китаєць каже «так», то це означає, що він починає думати. Якщо роздуми приводять до позитивного рішення, він запропонує спочатку співпрацю малих форм: продасть свій товар, дасть на нього кращі умови, трохи пізніше відкриє кредитну лінію. І тільки потім, можливо, буде готовий до бізнес-партнерства.

«Ми іноді втрачаємо час на те, що сидимо і просто п’ємо чай. Розмовляємо, — пояснює Капузо. — Так потрібно. Це важливо».

Невідомо, скільки китайського чаю випив мільярдер Рінат Ахметов, щоб роздобути собі в партнери гіганта галузі у виробництві енергії з відновлюваних джерел, але результат уже є. Як розповіли НВ у компанії ДТЕК, що входить у холдинг SCM, Нікопольську сонячну електростанцію (СЕС) побудовали в партнерстві з китайською компанією СМЕС надзвичайно швидко.

Від укладення договору до видачі в мережу перших кіловатів електроенергії минуло менше року. Тобто від квітня 2018-го до березня 2019-го. Тепер ця СЕС — найбільший інвестиційний проект відновлюваної енергетики України за останні п’ять років. Для його реалізації ДТЕК залучив китайський кредит у розмірі $150 млн. Загальна вартість проекту — $238 млн.

Ще один проект, про який, щоправда, сумно згадують у SCM, це кредит від China Development Bank для модернізації української телекомунікаційної компанії Укртелеком. У проекті вартістю $400 млн передбачали участь китайського технологічного гіганта Huawei. Планували встановити 3,8 тис. так званих активних телекомунікаційних шаф, що дало б можливість перемкнути на оновлену мережу приблизно 1,8 млн абонентів. Ця модернізація — одна з найбільших і найшвидших у Східній Європі. Точніше, могла такою стати.

Тепер проект заморожений. Фонд держмайна в судовому порядку виступив за розірвання договору купівлі-продажу 92,79% акцій Укртелекому, яка відбулася в березні 2011-го на аукціоні з єдиним покупцем — компанією ЕСУ, дочкою австрійського фінансового консорціуму EPIC.

У червні 2013 року SCM купив у групи EPIC 100% акцій кіпрської компанії UA Тelecominvest Limited, заплативши $860 млн. І ось тепер ФДМ оскаржує законність першої угоди, а отже, і всього ланцюжка.

Тут китайці вперше в житті поквапилися. В межах співпраці з SCM вони видали кредит на суму $35 млн під 9% річних, встановили понад 1 тис. активних шаф. На оновлену мережу перемкнули приблизно 410 тис. абонентів. На цьому все поки й завмерло.

Китайському розуму цієї особливості українського державного інтересу не збагнути. «У них економіка розвивається по-іншому, — каже Хмурич. — У нас — назвемо це дикий капіталізм, а там плановий капіталізм. Тобто там йде планомірна сильна підтримка держави».

Китайська компанія Sinohydro займається реконструкцією Північної об’їзної дороги Житомира по трасі М–06 Київ – Чоп / Фото: НВ

Останнє китайське упередження

О льга Ходаковська, заступниця директора Національного наукового центру Інститут аграрної економіки, дуже боїться відкриття в Україні ринку землі сільгосппризначення, запланованого урядом на жовтень 2020-го.

Щоб усім було страшно так само, як їй, експертка озвучує свої моторошні побоювання, стверджуючи, що з китайськими інвестиціями прийдуть не тільки гроші, але й китайці. Багато китайців. І вони відберуть вакансії в українців, які й без того страждають від дефіциту робочих місць, особливо в сільській місцевості.

«Китайські гроші — це завжди китаєць, один або два, — підхоплює тему Капузо. — Кожним проектом, який працює в Україні, керує китаєць. Але працівники — це українці».

Наплив китайців українцям не загрожує, і не тільки з китайських міст, а й з китайської глибинки. Осипенко, виконавчий директор КТА, пояснює це на цифрах. Середня зарплата китайського робітника — приблизно $700. «Чи приїде сюди китаєць працювати за $500? — запитує Осипенко. — І тут також виникає питання проживання, медичного обслуговування тощо».

Ще переконливіше звучить розповідь Сергія Лесняка, нашої людини в Шанхаї. Нещодавно кілька професорів із провінції Хебей запросили його пообідати в дуже дорогому ресторані Пекіна. Їх цікавило, що думає український бізнесмен про найбільший китайський проект Один пояс — один шлях. «Уявіть собі, щоб в Україні наукові співробітники запросили бізнесмена в ресторан та оплатили йому дорогий обід, аби просто поговорити», — захоплюється підприємець.

Висновок очевидний: у простих і не дуже простих китайців не так багато причин мріяти про переїзд в Україну. Тим паче українці китайців і так непогано годують. Вітчизняні аграрії швидше за всіх нарощують свої потоки в Піднебесну. Обсяг експорту зернових із України в Китай за останні п’ять років у грошовому вираженні збільшився в 20 разів — із $26 млн до $533 млн. І це значно помітніший тренд часу, ніж переселення китайців.

Китай — неоране поле для українських бізнесменів, запевняє Лесняк. «Все, що стосується харчування, здорового харчування, харчування дітей матиме тут великий попит», — запевняє він.

Водночас бізнесмен рекомендує прицілюватися не на весь Китай, оскільки жодна українська компанія не здатна покрити цей масштаб, а шукати вихід на локальні ринки провінцій або міст. Адже одна лише економіка Шанхая вчетверо більше всієї економіки України. «А економіка провінції Гуандун порівнянна з усією Росією», — доповнює Лесняк.

Проте, вхід на ринок Китаю такий же повільний, як і самі китайці. Бізнесмен розповідає, що, наприклад, реєстрація нового продукту, пов’язаного з харчуванням, може займати в Китаї до трьох років. У В’єтнамі або Бірмі цей період удвічі коротший. Ще одна проблема в роботі з Китаєм — високі маркетингові витрати. І, звісно, мова. Хоча з усією очевидністю можна стверджувати, що для складної китайської мови настали золоті часи і вже сьогодні в багатьох українських компаніях працівників делегують на мовні курси.

Одні з них відкриті при Китайській торгової асоціації. Від охочих немає відбою. «Ми обмежуємо потоки, — каже Осипенко, — бо у нас обмежена кількість місць. У нас зараз навчаються 11 компаній. Просяться більше».

Сам Осипенко теж гризе китайську грамоту. «Вже односкладні речення можу говорити, розуміти, — хвалиться він. — Словниковий запас невеликий».

Ганна Капузо навіть після чотирьох років проживання в Китаї не може похвалитися блискучими знаннями китайської мови. І хоча її граматика не така складна, пояснює вона, але тонкощі інтонацій — основний фактор китайської — підкоряються далеко не всім. «Вивчити мову, щоб нею говорити про бізнес, це неможливо, — обрубує крила вона. — Хороші перекладачі вчать її все життя».

Схоже, її слова справляють на Хмурича, який сидить поруч, зворотний ефект. «Китайську мова вчити треба, — відрізає він. — І я її вчитиму».

Володимир Хмурич, директор індустріального парку Біла Церква, і Анна Капузо, керівник китайського напрямку холдингової компанії UFuture, в самому інноваційному місці України – UNIT CITY міркують про тонкощі бізнесу по–східному / Фото: НВ