ОГЛЯДАЧ / АНАЛІТИКА

Китайський секрет контролю над Інтернетом

2024-02-20

Комуністична партія Китаю використовує не лише технології, а й людські ресурси задля обмеження свободи слова.

Коли Інтернет вперше став доступним у всьому світі, оптимісти сподівалися, що він зможе стати на заваді авторитарним режимам у сфері контролю інформації. Вважалося, що диктатури будуть безсилі протистояти інформаційній революції, спричиненій децентралізуючою природою Інтернету. У 2000 році президент США Білл Клінтон порівняв спроби Китаю контролювати кіберпростір зі «спробою прибити желе від «Jell-O» до стіни».

Однак китайські лідери так не вважали. Хоча спочатку вони не мали комплексного плану, протягом десятиліть вони розробили тактику, яка прибила ідіоматичне «Jell-O» до «великого китайського фаєрволу». Підхід Пекіна до приборкання інформаційної революції унікальний: він зосередився на контролі доступу до Інтернету, а не лише на цензурі його вмісту. Китайська влада надає перевагу інформації про те, хто знаходиться в Інтернеті, і це дозволяє їм ідентифікувати, відстежувати, залякувати та карати тих, хто є потенційною загрозою.

Ця концепція, яку китайська держава називає «контролем на полі бою», лежить в основі однієї з найбільш широко використовуваних Пекіном тактик стеження як онлайн, так і офлайн. Для Комуністичної партії Китаю (КПК), яка розглядає придушення будь-яких загроз для своєї влади як боротьбу не на життя, а на смерть, кіберпростір є тим самим новим полем бою. І КПК не просто покладається на технології для контролю над ним. Вона також вдається до технологій, щоб знати, коли і де саме розгорнути додаткові поліцейські сили на передовій своєї війни за контроль над суспільством: будь то вокзали, торгові центри, готелі чи університети.

Аналітику від Foreign Policy на цю тему пропонуємо прочитати нижче.

Щоб домінувати на полі бою в кіберпросторі, уряд покладається на два органи спостереження: Центральну комісію з питань кіберпростору, яка є частиною КПК, і поліцейські підрозділи. Партійні цензори визначають, який контент варто заблокувати чи піддати фільтрації, а поліція здійснює цензурування за допомогою таких тактик, як встановлення обладнання для спостереження, блокування та фільтрація комунікації підозрюваних, а також проведення розслідувань і арештів.

КПК почала встановлювати контроль над Інтернетом у середині 1990-х років, але лише в 2014 році вона створила Центральну провідну групу з кібербезпеки та інформатизації, національно інтегроване агентство, на яке було покладено обов’язки з регулювання та цензури. (У 2018 році президент Сі Цзіньпін підвищив цю групу до статусу центральної комісії). Тим часов місцеві органи створили аналогічні офіси при своїх комітетах КПК.

Місцевим відділенням Комісії з питань кіберпростору (далі – «кіберагенції») бракує робочої сили та технологічних можливостей для здійснення комплексного стеження. Натомість їхні головні завдання – це рутинна цензура та поширення дезінформації. Наприклад, муніципальне кіберагентство міста Луннань, де проживає трохи менше 3 мільйонів людей, повідомило, що до кінця 2010-х років воно використовувало великі дані та хмарні обчислення для моніторингу громадської думки в Інтернеті; У 2019 році агентство відстежило 515 000 онлайн-повідомлень про Луннань, 8 000 з яких були визнані негативними. Місцеві кіберагенції також займаються вербуванням інтернет-коментаторів для проведення онлайн-кампаній з метою маніпулювання громадською думкою та поширення дезінформації.

З іншого боку, підрозділи кіберполіції відповідають за дотримання закону й інспектування. Відділи кіберполіції були вперше створені як частини бюро громадської безпеки (БГБ) по всьому Китаю на початку 2000-х років. Підрозділ кіберполіції міста Яньань повідомив, що його головні завдання включають «моніторинг і контроль шкідливої інформації; збір, аналіз і звітність про події в Інтернеті; забезпечення дотримання правил у сфері інтернет-кафе; розслідування та боротьбу з кіберзлочинами». Хоча підрозділи кіберполіції в місцевих БГБ відносно невеликі, вони все ж таки мають за собою такі зобов’язання. Типовий окружний підрозділ кіберполіції має приблизно п’ять-шість службовців.

Як місцеві кіберагентства, так і підрозділи кіберполіції використовують високотехнологічні рішення для цілодобового патрулювання в Інтернеті. Наприклад, кіберагентство повіту Саньтай використало технологію веб-моніторингу під назвою Real Time eXchange, згідно з якою офіцери кіберполіції зобов’язані повідомляти про важливі події керівництву БГБ, а також окружному парткому та уряду.

Хоча в записах місцевих установ це не вказано, схоже, що кіберагентства визначають, який вміст підлягає видаленню та блокуванню, а потім доручають поліції привести рішення у дію. Наприклад, підрозділ кіберполіції муніципальної громадської служби міста Аргунь заявив, що відповідає за «організацію та виконання «рутинної роботи» кіберагентства Аргунь» («рутинна робота» майже напевно стосується цензури онлайн-контенту). Повідомлення про те, що кіберполіція брала хабарі від бізнесменів за видалення публікацій із критикою, також вказують на те, що кіберполіція є виконавчим органом. І коли кіберагентства виявляють контент, який потребує вивчення, вони сповіщають про це кіберполіцію. Наприклад, щойно у 2017 році кіберагентству повіту Юньлінь стало відомо про, так звані «інтернет-чутки», що варті уваги, воно зв’язалося з кіберпідрозділом повітового БГБ для розслідування.

Такий розподіл праці має адміністративний сенс. Немає необхідності встановлювати додаткове технологічне обладнання у агентствах, а процес спостереження за житловими районами у відділеннях поліції більш убезпечений, оскільки вони охороняються краще, ніж урядові будівлі. Поліція також керує системою спостереження та контролю безпеки громадської інформаційної мережі Китаю — так званим «великим фаєрволом».

Робота зі спостереження та контролю є трудомісткою – кіберполіція повинна проводити розслідування на місцях та здійснювати візити до осіб, підозрюваних у таких порушеннях, як розміщення заборонених цензурою матеріалів. У 2016 році кіберполіція в районі Байюнь міста Гуйян особисто перевірила 85 осіб. А кіберполіція в сусідньому районі Юньянь повідомила про 200 таких розслідувань того року, виявивши ще більшу наполегливість. Серед покарань за шкідливу діяльність в Інтернеті можна перерахувати затримання, штрафи та «критику та навчання».

Кіберполіція використовує кілька тактик для виявлення потенційних та фактичних порушників. Одним із підходів є відстеження IP-адрес, унікальних ідентифікаторів, з’єднаних із локальною мережею, яка підключається до ширшої Інтернет- мережі. Оскільки онлайн-доступ надають державні телекомунікаційні компанії, зробити це легко. Але більш досвідчені користувачі можуть уникнути такого роду ідентифікації, скеровуючи свій онлайн-трафік у віртуальну приватну мережу. І необхідні додаткові заходи для встановлення власників акаунтів у соцмережах, які дозволяють анонімні публікації. У лютому 2015 року нові правила вимагали від усіх користувачів Інтернету вказувати свої справжні імена під час реєстрації облікових записів у соціальних мережах: популярному додатку для обміну повідомленнями WeChat, широковживаному сервісі для мікроблогінгу Weibo тощо.

Кіберполіція також стежить за точками онлайн-доступу, такими як інтернет-кафе та громадські мережі Wi-Fi у готелях, торгових центрах, аеропортах та інших місцях, щоб ідентифікувати користувачів за межами їхніх домашніх мереж (сьогодні інтернет-кафе не такі поширені, як на початку 2000-х, але вони все ще користуються попитом, особливо серед геймерів). Закони та регулювання сприяють їм у цьому. У 2001 році уряд зобов’язав приватні інтернет-кафе, які повинні були вимагати посвідчення особи від кожного користувача, зберігати інформацію про клієнтів, включаючи ідентифікаційні дані та дії в Інтернеті, протягом 60 днів. Оператори Інтернет-кафе також повинні отримати ліцензію від місцевого БГБ та Бюро культури, державного органу, який регулює сектор розваг. Згідно з останніми запровадженими правилами, інтернет-кафе зобов’язані встановлювали пристрої для зчитування ідентифікаційних карток, щоб клієнти могли отримати доступ до мережі лише після їх сканування, які зберігають інформацію про особу, включаючи портретне зображення у кольорі.

Подібні правила існували ще до створення кіберполіції, але вони слабо приводились в дію. Сьогодні ж кіберполіція суворо стежить за їх дотриманням, а також проводить підготовку «наглядових відвідувачів» інтернет-кафе, які, ймовірно, забезпечують дотримання правил, а також, можливо, шпигують за клієнтами. Деякі установи навіть вимагають, щоб інтернет-кафе встановлювали камери для спостереження за клієнтами.

Що стосується моніторингу громадських мереж Wi-Fi, то наприкінці 2000-х місцеві підрозділи кіберполіції почала вимагати від операторів запровадження «технічних заходів безпеки», межі яких не були чітко визначеними. Узгоджені державні зусилля на цьому фронті, ймовірно, почалися з 2014 року. Наприклад, того року поліція Уханя започаткувала трирічну програму встановлення «систем управління безпекою» у всіх публічних мережах Wi-Fi. У 2016 році БГБ району Юаньянь міського повіту Гуйян встановив 560 публічних систем моніторингу Wi-Fi. У двох повітах провінції Сичуань у 2017-2018 роках було встановлено тисячі подібних систем. У середньому пристрій спостереження Wi-Fi коштує близько 306 доларів США, що свідчить про те, що ця програма спостереження, включаючи витрати на технічне обслуговування та експлуатацію після встановлення, потребує значних ресурсів.

Кіберполіція приділяє особливу увагу користувачам, визначеним як «ключові особи», людям, внесеним місцевою владою до чорного списку за участь у діяльності, яка розглядається як загроза безпеці режиму та громадській безпеці. Ймовірно, під це визначення підлягають політичні дисиденти, ліберальні вчені, правозахисники, члени незаконних релігійних організацій, а також адепти Фалуньгун та інших рухів, які держава вважає «злими культами». Повідомляється, що серед «ключових осіб» також є деякі відомі проурядові особи, що свідчить про параною партії щодо осіб, які мають значну кількість прихильників, незалежно від їх політичної лояльності.

Кількість «ключових осіб» в Інтернеті різна в різних частинах Китаю, що свідчить про те, що відділи мають широкі повноваження щодо визначення переліку таких осіб. У 2018 році в окрузі Хен’ян під наглядом було 100 «ключових осіб». Кіберполіція Ороченського автономного хошун у Внутрішній Монголії стверджувала, що у 2015 році під наглядом перебували 25 осіб. Район Юньхе міста-повіта Чанчжоу повідомив, що у 2016 році її поліція мала особистий контакт із 62 «ключовими особами». Проте кілька установ назвали набагато більшу кількість осіб. У 2018 році в повіті Цзішань було зареєстровано 1141 «ключових осіб», що становило приблизно 0,3 відсотка від його населення. У період з 2011 по 2014 рік кіберполіція в повіті Танчен «зареєструвала та поставила під контроль» 3475 цільових осіб, що на той час становило близько 0,4 відсотка від його населення.

Хоча відкритої інформації про те, як Китай стежить за «ключовими особами», мало, це – одна з найважливіших тактик стеження в Китаї, оскільки вона дозволяє владі відстежувати осіб, які, швидше за все, можуть спричинити проблеми. Щонайменше, здається, що кіберполіція має спеціальні інформаційні досьє про спостережуваних осіб, згідно із повідомленням з кількох відділів. Наприклад, згідно зі звітом, опублікованим БГБ міста Нейцзян у лютому 2011 року, підрозділу кіберполіції було дано вказівку зібрати основну інформацію про всіх типів «ключових осіб», призначити службовців для застосування «різних технічних засобів» з метою їх перевірки та використання неідентифікованої спеціальної поліцейської бази даних для встановлення їхніх особистостей в Інтернеті. У звіті також згадується про спостереження за цілями в реальному часі за допомогою інформації, отриманої від інтернет-провайдерів та інтернет-кафе.

Така система розподіленого стеження дозволила «старшому братові» контролювати поле бою в кіберпросторі та нейтралізувати загрози для правлінню КПК. Як і інші форми превентивних репресій, ця тактика дозволяє державі контролювати діяльність опонентів режиму та обмежувати їхню свободу дій.

«Старший брат» покладається на сильні сторони КПК в організації та мобілізації. Нові спеціалізовані бюрократичні структури – у цьому випадку кіберагентства та кіберполіція – є швидкими засобами для виконання завдань центрального уряду. Хоча технології відіграють важливу роль, інформатори, поліцейські розслідування та залякування також є важливими. Успіх Китаю в контролі над полем бою в кіберпросторі показує тактичну здатність КПК адаптуватися перед обличчям нової загрози задля утримання влади. У будь-якому разі, це свідчить про те, що ми ніколи не повинні недооцінювати рішучість або можливості партії увічнити своє правління.