Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Джерело: УКРІНФОРМ
Автор: Ольга Танасійчук

Чи можна побудувати комунізм в окремо взятій країні? Історія довела, що ні. А в окремо взятому селі? Виявляється, щось подібне можливе. У східній провінції Китаю Цзянсу є село під назвою Хуасі. Його іменують не інакше як “першим селом Піднебесної” або “селом мільйонерів”. Комунізм там по-капіталістичному ринковий, але з китайською специфікою.

До початку 1960-х Хуасі, що за 130 км від Шанхаю, нічим особливо не виділялося, село як село. Але прозорливий сільський староста У Женьбао, заручившись підтримкою влади, почав активно втілювати в життя ідею колективного підряду, організувавши один з перших у країні кооперативів. Заробивши свій перший мільйон, хуасійці грамотно його вклали, а далі вже пішло в геометричній прогресії.

У 1999 році акції села категорії “А” почали котируватися на Шеньчженській фондовій біржі. Нині загальний обсяг основних фондів села наближається до 6 млрд юанів. За минулі п’ять років дохід села склав майже 230 млрд юанів (36,5 млрд доларів за нинішнім курсом), показник за минулий рік – 51,1 млрд юанів.

Сьогодні місячна зарплата хуасійців доходить до 20 тис. юанів (3,17 тис. доларів). Фактичний середньодушовий дохід – 100 тис. юанів на рік. Живуть вони в котеджах площею 400-600 кв. м, мають один-два автомобілі. І головне, всі селяни – акціонери, кожному належать цінні папери кооперативу “Хуасі” вартістю від 3 до 10 млн юанів, на банківських рахунках хуасійців лежать у середньому по 250 тис. доларів. Середньорічні доходи перебувають у безпосередньому розпорядженні адміністрації села, яка наприкінці року розподіляє їх між усіма жителями. Чим не комунізм?

Щорічно на розвиток рідного села витрачають до 2,3 млрд юанів. Хуасійці, теж прямо як при комунізмі, забезпечені тим, чого немає у жодному другому населеному пункті країни – безкоштовним медичним лікуванням, страховкою по старості, субсидіями на продукти харчування та іншими бонусами. Зокрема, кожен місцевий житель щорічно отримує допомогу на проживання у розмірі 3 тис. юанів і 150 кг рису. Якщо якомусь із жителів виповнилося 100 років, кожен член його сім’ї отримує премію у розмірі 10 тисяч юанів.

Багато уваги приділяється вихованню та освіті підростаючого покоління. Примітний факт: у Хуасі вже декілька років успішно працює школа ім.Сухомлинського, в якій викладають образотворче мистецтво українські майстри пензля.

Взагалі, за нашими мірками, Хуасі важко назвати селом: “поглинувши” за 30 років 20 сусідніх селищ, воно займає сьогодні площу 35 кв. км, тут постійно проживають 35 тис. людей (ще півстоліття тому їх було близько 600), а також 25 тис. робітників-мігрантів, які рвуться в Хуасі з інших районів країни. Вони працюють на майже 80 підприємствах, заробляючи щомісячно від 1 до 10 тис юанів (130-1300 доларів). Це вже капіталізм: одні працюють на інших.

Тут не побачиш звичних сільських пейзажів – полів і селян, які працюють на них. Опорні галузі – металургія і текстильна промисловість. Усі підприємства обладнані за останнім словом техніки. Тканини, одяг та інші товари місцевого виробництва експортуються в 40 з гаком країн і регіонів світу, включаючи США і Японію.

У гонитві за прибутком місцеве керівництво не забуває і про екологію. Хуасі стала першою в Китаї сільською одиницею, що пройшла міжнародну екологічну сертифікацію відповідності стандартам ISO14001. “Нам потрібні золота і срібна гори, але найбільше нам потрібні прозорі води й зелені гори”, – заявив У Женьбао, який був тоді секретарем парткому. І закрив три хімічні заводи, щорічна вартість продукції яких досягла 150 млн юанів, а прибуток – 10 млн юанів. Попутно було вкладено 10 млн юанів у будівництво заводу з очищення стічних вод. Таку ж суму виділили на озеленення житлової зони, рівень озеленення в селі вже перевищив 40%.

Але головним джерелом доходів хуасійців усе ж є туризм, і саме село давно стало туристичною пам’яткою. За останні 30 років воно вже прийняло гостей із понад 120 країн і регіонів світу. Тільки минулого року там побували 2,2 млн туристів. Щоб гостям було зручно, в жовтні цього року в Хуасі відкрився міжнародний готель Longxi International заввишки 328 метрів, 74 поверхи. Будували хмарочос, “символ колективізації”, всім селом: майже кожна сім’я віддала по 10 млн юанів, у сумі вийшли 3 млрд (471 млн доларів). Його оздобленню та розкоші заздрять мегаполіси (а прості громадяни з інших районів країни тим часом лаються, що негоже так виставляти напоказ своє багатство, коли тисячі сіл ледве зводять кінці з кінцями). Чого вартий один тільки бик із чистого золота у натуральну величину вагою в тонну на 60-му поверсі! На другому поверсі на площі 2 тис. кв. м – бутіки, на 61-му поверсі – парк квітів, птахи і басейн. Є і президентські апартаменти. А щоб приїжджим було ще цікавіше, в селі, окрім 80 наявних пам’яток, відкрили парк, у якому можна побачити копії багатьох пам’яток самого Китаю (Велика Стіна і колони площі Тяньаньмень) і світу (Тріумфальна арка, Білий дім і Сіднейська опера…).

Щоб можна було оглянути всю пишність з висоти пташиного польоту, село купило за 90 млн юанів два вертольоти і має намір придбати ще три, а також декілька малих літаків у найближчі п’ять років.

“Творець” сільського “економічного дива” У Женьбао у свої 84 роки повний енергії і планів. Офіційно він ніяких постів уже не займає, а проводить екскурсії і з задоволенням розповідає приїжджим про пройдений шлях, роздаючи поради. Написав цілу філософську працю про теорію розвитку кооперативів і суспільства. “Соціалізм – це народне щастя. Якщо 98 осіб зі ста щасливі, це соціалізм. Інші двоє просто не хочуть бути щасливими. І з цим, на жаль, нічого не поробиш”, – цитата з книги У Женьбао. Причину того, що його експеримент не провалився, як у деяких інших селах, він пояснює тим, що чиновники в тих селах думали не про народне благо, а піклувалися про особисту вигоду. “Відрив від народу неминуче веде до провалу, а єднання з народом – до успіху”, – говорить У Женьбао.

На кінець 2007 року в Китаї налічувалося понад 8 тис сіл, валовий внутрішній продукт кожного з яких перевищував 100 млн юанів, у тому числі 11 сіл з ВВП у 10 млрд юанів. Основними джерелами доходів у цих селах є спеціальне рослинництво, тваринництво і рибництво, будівництво екологічних сіл, розвиток головних сільськогосподарських підприємств, освоєння стародавньої сільської культури, іноді – важка промисловість.