Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Порушивши злагоджену роботу взаємозалежних сфер геополітики, економіки, і суспільного життя світу, криза Covid-19 показала, наскільки крихкими і несправедливими в реальності є інститути, які ними керують. І вона вкотре підтвердила, наскільки важко вирішувати ці проблеми в умовах ескалації загроз національній безпеці.

Професор Гарвардського університету Дені Родрік висунув «Теорему неможливості» для світової економіки, згідно з якою демократія, глобальна економічна інтеграція  та національний суверенітет фундаментально несумісні. Щоб зрозуміти цю «Теорему неможливості» на практиці, варто поглянути на досвід Гонконгу. З часів британського колоніального правління економічне зростання цього міста стало можливим завдяки політиці «позитивного невтручання». Колоніальні адміністратори Гонконгу розуміли, що в умовах порівняльної несуттєвості ринку, обсягів торгівлі та промислового сектора найнадійнішим шляхом до процвітання міста є прихильність політиці відкритості, а не реалізація стратегії цільового розвитку. Це дійсно так, адже на сьогодні у Гонконгу один з найактивніших портів в світі, тим більше вже давно дозволено вільне пересування інформації, капіталів, і людей. Наднизькі податки і майже нульові мита дали Гонконгу можливість перетворитися на один зі світових фінансових центрів з одним з найбільших в світі ринків акцій та боргового фінансування. Китайська політика «реформ і відкритості» від самого початку передбачала поглиблення економічної взаємодії з Гонконгом, що посилювало динамічне зростання міста.

Проте, економічний бум в розвинених країнах викликаний глобалізацією маскував поглиблення соціальних проблем. По мірі переведення промислового виробництва в материковий Китай, стали зникати робочі місця, причому не тільки на заводах, але також в службах бек-офісу та секторі логістики. Результатом цього зменшився середній клас.

Розв’язати ці соціальні проблеми не просто, ще й через наростаючі ризики для національної безпеки, витрати на яку майже нульові, що стало поштовхом для економічного розвитку Гонконгу. Це був побічний продукт політики мирної взаємодії США і Китаю. Ситуація почала змінюватися після терактів 11 вересня 2001 року, які виокремили асиметричність між дешевизною зброї та дорогою ціною антитерористичного захисту, а також неминучу необхідність впровадження цього захисту.

В ході поширення цифрових технологій з’явилися ризики, з такою ж асиметрією, як наприклад кібератаки, що коштують дешево, але вони в змозі порушити роботу всіх фінансових, інформаційних і оборонних систем. Подібні ризики змушують уряди йти на компроміси. Тривоги з приводу національної безпеки повинні визначати економічну політику. Проте результат не завжди допомагає виконати імператив забезпечення ресурсів, необхідних для усунення соціальної нерівності.

Коли економічна політика виявляється нездатна забезпечити розумну соціальну рівність (виражається, наприклад, в якісних робочих місцях і масовому домоволодінні), починають зростати внутрішні загрози безпеці. Проблема ускладнюється тим, що Гонконг відіграє роль фінансових воріт між Китаєм і вороже налаштованою Америкою. Китайсько-американське суперництво визначається головним чином стурбованістю питаннями національної безпеки, причому до такої міри, що економіка ризикує стати “заручницею” геополітики або (що ще гірше) почати посилювати стратегічне суперництво, відзначає Родрік.

Використання Америкою фінансових інструментів як зброї є ілюстрацією подібних ризиків. Відколи США почали так звану війну з терором, вони використовують приватний сектор і банки для ізоляції тих чи інших структур, забороняючи їм доступ до Міжнародної фінансової системи. Останім часом США стали дуже широко застосовувати вторинні санкції, що навіть Франція і Німеччина почали замислюватися про те, як можна оминути фінансове домінування Америки, в тому числі шляхом створення альтернативної глобальної платіжної системи або європейського фонду, який би дозволив продовжувати торгівлю з країнами, що опинилися під санкціями США.

Оскільки США вводять фінансові санкції проти все більшого числа китайських підприємств і приватних осіб, Китай занепокоївся, що Гонконг може зіграти роль “троянського коня”, який Америка могла б використовувати для дестабілізації китайської держави, включаючи його ініціативи у сфері національної безпеки. Річ у тім, що в Стратегії національної безпеки США відкрито заявлена мета не просто захисту американців і їх способу життя, а просування “американського впливу у світі”.

Нещодавно в США був прийнятий закон “про автономію Гонконгу”, який дозволяє вводити санкції щодо іноземних осіб, причетних до порушення певних зобов’язань Китаю щодо Гонконгу, і в “інших цілях”. Іншими словами, Америка використовує фінансову систему для покарання китайських офіційних осіб, причетних до нового закону про безпеку, який був нав’язаний Гонконгу.

Адміністрація президента США Дональда Трампа також розглядала можливість ослаблення прив’язки гонконгської валюти до долара США. На щастя, цього не сталося, тому що ця ідея ставила під загрозу всю доларову платіжну систему, особливо враховуючи позиції Гонконгу як 4-го найбільшого у світі центру торгівлі валютою. Але це рішення служить лише незначною втіхою, враховуючи траєкторію розвитку американо-китайського суперництва. Вагомий акцент на національній безпеці буде надалі послаблювати глобальну торгівлю та інвестиції, залишаючи набагато менше ресурсів для фінансування соціальної політики, розв’язання проблем нерівності та на боротьбу зі зміною клімату.

“Дзеркало тижня”