Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Чому варто повчитися у Китаю

    2020-07-14

    Коли COVID-19 перекинувся з Китаю в Європу, а потім у США, країни, що постраждали від пандемії, почали активно боротися за поставки товарів медичного призначення: маски, апарати ШВЛ, захисний одяг, найчастіше всього їм доводилося звертатися з цим до Китаю.

    До моменту початку кризи Китай став найбільшим у світі постачальником ключових товарів, на його частку припадала половина всього європейського і американського імпорту засобів індивідуального захисту. «Китай заклав основу для свого подальшого багаторічного домінування на ринку засобів захисту і медичних товарів», — йдеться в статті New York Times.

    Коли Китай вперше звернувся до світових ринків, він мав перевагу у вигляді практично необмеженої кількості дешевої робочої сили. Як визнають тепер всі, виробнича потужність Китаю не є результатом дій неконтрольованих ринкових сил.

    Відповідно до політики «Зроблено в Китаї — 2025», уряд Піднебесної націлений на серйозне збільшення частки своїх виробників у світових поставках медичного обладнання. У статті New York Times докладно пояснюється, як влада надавала дешеву землю китайським фабрикам, забезпечувала субсидованими кредитами, давала вказівки державним компаніям виробляти ключові матеріали і стимулювали внутрішні ланцюжки поставок, вимагаючи від лікарень і фірм використовувати місцеву продукцію.

    Наприклад, Сичуань, друга за величиною провінція Китаю, скоротила вдвічі кількість категорій, яким надано дозвіл на імпорт медичного обладнання. Більшість лікарень були зобов’язані отримувати все з місцевих джерел, і тільки провідні лікарні мали право на постачання з-за кордону.

    Роль Китаю в світовій економіці все частіше описується термінами, що нагадують не про doux commerce, а про імперську агресію. Зростання авторитаризму очільника КНР Сі Цзіньпіна і ескалація торгових конфліктів зі США, очевидно, також підіграють цьому наративу.

    Стратегічна і геополітична напруженість між США і Китаєм — це реальність. Вона заснована на зростанні економічної і військової потужності Китаю і небажанні влади США визнати реальність неминуче багатополярного світу. Але не треба дозволяти економіці ставати заручницею геополітики або, що ще гірше, підігрівати і посилювати стратегічне суперництво.

    Для початку, ми повинні визнати, що змішана, керована державою економічна модель завжди лежала в основі китайських економічних успіхів. Якщо половина економічного дива Китаю обумовлена його переходом на ринкові рейки з кінця 1970-х, то інша половина є результатом активної державної політики, яка захищала старі економічні структури — такі як державні підприємства — в період, коли за допомогою численних інструментів промислової політики створювалися нові галузі.

    Звичайно ж, основну користь від цього отримали самі китайці, які пережили найбільш стрімкий в історії підйом рівня життя. Але це було досягнуто аж ніяк не за рахунок решти світу. Саме політика зростання, яка сьогодні викликає роздратування у інших країн, є причиною перетворення Китаю на такий великий ринок для західних експортерів та інвесторів.

    Але хіба китайська промислова політика — наприклад, щодо товарів медичного призначення — не є несправедливою щодо іноземних конкурентів?

    Ми повинні виявити обережність, перш ніж виносити такий вирок. Стандартне обґрунтування промислової політики полягає в тому, що нові галузі сприяють ефекту побічного освоєння знань, технологічним наслідкам і приносять інші загальносоціальні вигоди, що робить бажаною підтримку держави. Але багато західних економістів вважають, що держава не дуже сильна в частині правильного вибору галузей, які заслуговують на підтримку, і що основна частина витрат при цьому лягає на плечі споживачів і платників податків усередині країни. Іншими словами, якби китайська промислова політика була помилковою і проводилася не в тому напрямку, то в результаті постраждала б власна економіка Китаю.

    За тією ж логікою, якщо китайські політики де-факто орієнтувалися на дії, в яких вигоди соціальні перевершують вигоди приватних осіб, забезпечуючи поліпшення економічних показників, тоді незрозуміло, на що скаржитися іноземцям. Це те, що економісти називають «виправленням недоліків ринку». З точки зору зовнішнього спостерігача, чинити перешкоди китайському уряду в проведенні такої політики все одно що заважати конкуренту звільнити свої ринки.

    Це особливо вірно, коли під «зовнішнім» розуміється весь інший світ, як у випадку зі зміною клімату. Китайські субсидії на сонячні батареї і вітряні турбіни призвели до зниження вартості відновлюваної енергії — а це величезна вигода для решти світу.

    Економічний бік промислової політики може ускладнитися за наявності монополій і фірм, що домінують на ринку. У промисловій політиці можуть бути обґрунтовані обмеження, якщо вона дає тим самим можливість домінувати на ринку за рахунок решти світу.

    Але китайських виробників рідко звинувачують у завищенні цін, що є ознакою домінування на ринку. Найчастіше зміст скарг протилежний. Тож ці міркування, ймовірно, більшою мірою відносяться до американських і європейських фірм, що часто відіграють провідну роль на високотехнологічних ринках.

    Ніщо з цього не є аргументом на користь того, щоб інші країни сиділи склавши руки, поки Китай захоплює все більш складні виробничі галузі. Наприклад США, мають довгу історію успішної промислової політики, особливо в галузі оборонних технологій. Нині в політичному спекторі США існує єдина думка, що країні потрібна більш чітка промислова політика, орієнтована на хороші робочі місця, інновації та зелену економіку.

    Новий імпульс для промислової політики в США і Європі багато в чому мотивується передбачуваною китайською «загрозою». Але економічні міркування вказують на те, що це неправильний акцент. Потреби і інструменти знаходяться в сфері внутрішньої політики, на що і треба звернути увагу іншим країнам.

    Автор Дені Родрик

     

    “НВ”

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *