Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Чому китайські фармацевти розводять в українському степу сайгаків

    2020-08-11

    У буферній зоні відомого Біосферного заповідника «Асканія-Нова» працює перше в країні приватне підприємство-розплідник, де розводять сайгаків. Підприємство зареєстроване в Україні, а його власники – китайці, заробляють, зокрема, на тому, що продають роги померлих тварин у країни Сходу, де вони користуються величезним попитом у традиційній медицині.

    Наприкінці XIX ст. сайгаки зникли і з ковилових степів Таврії – останню тварину було забито біля села Преображенка за 43 км від Асканії-Нова. У 2002 році Міжнародним союзом охорони природи сайгаків віднесено до видів, що перебувають на межі зникнення. Сьогодні це рідкісний вид, який внесений до Додатку ІІ Вашингтонської конвенції (СІТЕС). Хоча, як кажуть фахівці, вид має потужний потенціал і його можна було б вилучити із цього списку, якби Росія вживала таких заходів, як це почав робити Казахстан.

    Ірина Староселець кореспондентка Укрінформу з’ясувала: що то за бізнес такий – розведення сайгаків, як до нього ставляться науковці, що займаються збереженням цих тварин і як українські вчені стали на захист сайгаків в окупованому Криму.

    Приватний інтерес

    Серед рослин здалеку сайгаків не так просто розгледіти – вони буквально зливаються з відновленим степом. Колись там було поле, покинуте фермерами. З часом, завдяки близькості до заповідного степу, природна рослинність відновилась. Тут пасуться і самці з розкішними рогами, і сайги з дитинчатами. Тварини мають великі носи, що висять над ротом. Ними сайгаки відфільтровують пил з повітря під час сухих літніх міграцій і прогрівають холодне зимове повітря, перш ніж воно досягне легенів.

    На воротах у розпліднику – металеві «сайгаки», табличка повідомляє, що це підприємство, яке належить фармацевтичній компанії «Шичжень Тан» – написи українською і китайською.

    «Наше підприємство в Україні працює з 2017 року. Розплідник почали будувати в 2018 році, в 2019 році завезли перше стадо – 25 голів, які придбали в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова», потім ще докупляли. Зараз стадо налічує близько 200 голів. Мета – збереження і збільшення популяції сайгаків. Комерційна мета – продаж сайгаків у заповідники, для наукових цілей. Також ми продаємо частини тіл тварин, що померли – роги, кості, шкіру – у східні країни, там використовують цю сировину в медицині», – каже менеджер проєкту з розведення сайгаків фармацевтичної компанії Олександр Ткачук. Як пояснює менеджер, розплідник обладнаний відеонаглядом, встановлений електропастух, для тварин подається у поїлки вода.

    Чому китайські фармацевти розводять в українському степу сайгаків

    Займає розплідник 100 гектарів. Зараз частину самців відділили від стада. Взагалі самці мають свій гарем сайг, вони їх агресивно захищають, беруть участь у смертельних боях.

    Стежать за тим, як утримуються тварини, працівники Чаплинського міжрайонного управління ГУ Держпродспоживслужби в Херсонській області. Як розповідає керівниця міжрайонного управління Тетяна Шершнєва, весь матеріал з померлих тварин, що йде на експорт, досліджується регіональною лабораторією, а контроль за здоров’ям сайгаків здійснюють фахівці державної ветеринарної медицини.

    Наразі над тим, чи розвивати туристичний напрямок, на цьому підприємстві лише роздумують. Тому дивитися на тварин туристам можна, але здалеку, з дороги.

    “Асканія-Нова”: мають власні технології

    А от де і працюють над збільшенням популяції сайгаків, і де чекають туристів – то в Біосферному заповіднику «Асканія-Нова» імені Ф. Е. Фальц-Фейна. Тут почали відроджувати популяцію сайгаків із 1979 року.

    У біосферному заповіднику, на території Великого Чапельського поду в умовах, наближених до природних, утримуються табуни диких копитних із різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи.

    Кількість сайгаків у заповіднику в останні роки коливається від 500 до 700 особин, регулюють їх чисельність продажем, розповідає директор установи Віктор Гавриленко.

    «Так сталося, що в Україні ніхто крім заповідника «Асканія-Нова» сайгака до останнього часу не розводив. І не тільки в Україні, ми маємо точно абсолютний світовий пріоритет з його розведення. Наразі сайгак природно мешкає на території Росії, Казахстану, Монголії та Китаю. В Узбекистані, в основному, проходить тільки зимівля частини казахських популяцій», – розповідає директор заповідника. А колись сайгаки мешкали на території від Західної Європи аж майже до Маньчжурії.

    Щоб зрозуміти, як швидко цей вид зник, досить вказати, що за часів СРСР в Росії і Казахстані була велика чисельність сайгаків (близько 2,2 млн цього виду на території Казахстану і 850 тисяч на території Росії). Зараз у Росії за оцінками науковців, на величезних площах є до 6 тисяч цих тварин, у Казахстані – 300 тисяч (тут популяція почала зростати останнім часом, адже в 2009 році цих тварин було там всього 60 тисяч).

    «Причина різкого зникнення цього виду в 80-х роках минулого століття – дуже велике зростання попиту на роги сайгака у Китаї. Там у народній медицині роги сайгака використовуються дуже широко, наскільки мені відомо, з них виготовляють 32 різноманітні препарати. І в Росії та Казахстані тоді винищили цей вид заради рогів, які контрабандою вивозили у Китай. Сьогодні у природі сайгаків найбільше на території Казахстану», – розповідає Гавриленко.

    Сайгаків треба повернути у степову Україну

    Гавриленко каже, що коли відвантажують тварин з біосферного заповідника, забороняє здійснювати відеозйомку – у заповіднику мають власну відпрацьовану технологію переміщення сайгаків. Цей вид не терпить закритого простору, але завдяки спеціальній підготовці тварин до перевезень, сайги спокійно, без стресу, перебігають замкнутими коридорами до вантажних кліток. Тому дивитися здалеку можна, а відеозйомку проводити – ні.

    Чому китайські фармацевти розводять в українському степу сайгаків

    Щодо приватного розплідника біля заповідника, то, каже, була з цим ціла історія. Як виявилось, власники підприємства планували вирощувати на цій землі, яку взяли в оренду у місцевої громади, горіхи. Проте з’ясували, що саме у буферній зоні не може бути ніякого зрошення, навіть краплинного. Відповідно, проєкт з горіховим садом відпав. А під час міжнародного інвестиційного форуму «Таврійські горизонти» китайські бізнесмени побачили фотовиставку біосферного заповідника, де були світлини з сайгаками і здивувалися: мовляв, а де це таке є? Виявилось, що по-сусідству з їх ділянкою. Так і з’явився замість горіхового саду розплідник. «У цей час ми пробували співпрацювати з Китаєм, планували відправляти туди сайгаків. Але між нашими країнами тоді не було угоди про звіроторгівлю. І підготовлених до продажу тваринок відправили у розплідник, що відкрили біля нас. Це був перший крок», – розповідає директор заповідника.

    На його переконання, дуже добре, що наразі в Україні сайгаками займаються не лише у біосферному заповіднику, а й в інших, і ще – приватники, бо ризиків менше. Донедавна дуже переймався, що якби трапилося якесь епідемічне лихо, то популяція, зосереджена в одному місці, могла б загинути.

    «Ми почали продавати цей вид. Перш за все, ми дуже зацікавлені у реалізації сайгаків в Україні, тому що тримати їх в одному місці – просто небезпечно. Ми закликали досить часто людей, хто мав степові простори: шановні, відгородіть певні території (але це повинні бути території не менші, ніж 100 гектарів) для того, щоб вид міг розмножуватися – це можуть бути колишні полігони, залишки степів у балках, байраках у всіх південних областях України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька)», – каже Гавриленко.

    Степ без копитних – не степ. Він повинен «випасатися» отакими дикими тваринами, які можуть пастися розсіяно. Гавриленко каже, що сайгаки у степах, на відміну від овець, наприклад, не лишають після себе чорну землю. «У них міграція розсіяна, латинню назва сайгаків – Saiga tatarica, бо вони рухаються, як колись татарська орда, йдуть розсіяно і випасають широку смугу», – розповідає вчений.

    Що стосується біосферного заповідника, то тут вбачають свою роль саме у збереженні, розведенні, вивченні диких тварин і в тому, щоб продавати їх, тим самим ще й регулюючи популяцію на території заповідника, бо тут, як у всіх інших заповідниках України полювання заборонено. Так заповідник чинить і з іншими копитними тваринами. Наразі є черга з мисливських господарств, які купують у біосферного заповідника муфлона, благородного оленя, бізонів, лань європейську.

    «У нас 75 осередків вільної реакліматизації тварин, які пішли з «Асканія-Нова». Це нормальний шлях…», – каже він. І нагадує, як саме з біосферного заповідника повернули коня Пржевальського у дику природу Монголії. Потрапив він на Херсонщину завдяки засновнику заповідника Фрідріху Фальц-Фейну. Власне, саме тому, що свого часу в Асканії-Нова створили популяцію, кінь Пржевальського вцілів як вид, бо ж у природі він зник у 60-х роках XX століття. А перший проєкт з повернення коня Пржевальського в Монголію завершував саме Віктор Гавриленко, чим дуже пишається.

    Зараз сайгаки обживаються у Вільховій балці в Харківській області, там уже отримали приплід. Чернігівська область має десять особин – це поки ще демонстрація, не розведення.

    У цьому році сайгаків відправлять на Одещину. У 2012 році почали реалізацію проєкту в АР Крим – у Національному природному парку «Чарівна гавань».

    «Початок у Криму був дуже успішний, ми не знаємо, які остаточні результати на даний час зі зрозумілих причин. Але вид уже на другий рік давав приплід», – розповідає Гавриленко. Він сам обирав на півострові місце для розплідника і по-доброму заздрив кримчанам: для тварин там ідеальні природні умови (пересічена місцевість, у різний час зріють трави, захищена від вітру ділянка). Вже після того, як Крим окупували, довелося звертатися до російських науковців, щоб стали на захист «Чарівної гавані». Бо окупаційна влада ніяк не могла зрозуміти, чому у Криму утримують без їх дозволу вид тварин, що охороняється в Росії. «Попросив московських колег пояснити «дуже розумним», що на півострів сайгак потрапив з материкової України у часи, поки Росія Крим у нас не відтяпала, і що сайгаки наші там мають повне право мешкати», – розповідає Гавриленко.

    Він каже, що вирощування сайгаків – дуже цікавий бізнес. І набагато вигідніше тримати у степах на півдні України сайгаків та продавати у Китай їх роги, ніж орієнтуватися на будівництво на тих же ділянках вітряків – бо «зелену» енергетику ще ж і дотують з бюджету, руйнуючи при цьому залишки степів. А потреба Китаю у рогах сайгаків – 8 тонн на рік. Тому ринок на сьогодні, можна сказати, величезний.

    «Сайгакам не можна роги спилювати. Ми, наприклад, експортували тільки деривати тварин, які загинули своєю смертю. Це черепи з рогами, шкури для чучел, виручені кошти досить сильно підтримували наш бюджет два роки. Свого часу казахи навіть розкопували могильники на місцях масового мору сайги під час ожеледиці, щоб діставати звідти роги», – пояснює Гавриленко.

    Прикладом для українців може слугувати історія з бізонами у Північній Америці, популяції яких були винищені, а чисельність скоротилася з 60 мільйонів до 850 особин (станом на 1872 рік). Але зараз, завдяки вжитим послідовним заходам з їх збереження, чисельність цього виду у Канаді і США становить близько 340 тисяч. Тепер бізонів розводять і на фермах. На думку Гавриленка, для півдня України розведення сайгаків із подальшою реалізацією за кордон – дуже перспективний напрямок тваринництва. Бо то і для бюджету буде цікаво, і для громад, і для бізнесу, і для збереження виду та степових екосистем.

    Фото автора, пресслужби ГУ Держпродспоживслужби в Херсонській області, управління туризму та курортів ХОДА

     

    “Укрінформ”

     

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published.