Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Сесія китайського парламенту — Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), яка відбулася в цьому році, стала однією з найважливіших за останній час. Китай опинився в найворожішому зовнішньому оточенні за кілька десятиліть: все більше країн виступають проти його політичних репресій і дипломатії примусу. І зараз як ніколи актуальний імператив зміни моделі економічного розвитку країни. Китайські лідери сьогодні всіляко уникають згадки так званої пастки середніх доходів, але їхня рішучість уникнути цієї назріваючої загрози очевидна. Саме так вважає Джордж Магнус, науковий співробітник Китайського центру Оксфордського університету.

Аби впоратися з прийдешніми проблемами, Китай зробив ставку на XIV п’ятирічний план, який був офіційно схвалений на недавній сесії ВЗНП. Цей план покликаний гарантувати рух Китаю до його грандіозної довгострокової мети (ще раз підтвердженої на минулій сесії): до 2035 року стати «модернізованою соціалістичною країною» з подушним доходом на рівні країн ОЕСР.

Слово «п’ятирічка» викликає думки про цільові показники виробництва і квоти на вугілля, сталь і зерно. Однак Китай не публікує такі документи вже більше ніж 20 років. XIV п’ятирічний план, який займає понад 140 сторінок, складається з широкого набору економічних, соціальних, технологічних і екологічних цілей і завдань, які покликані формувати поведінку місцевої влади, підприємств, установ і громадян.

Так, у нього включені цільові показники виробництва зерна. Але це лише частина набагато більш всебічної стратегії, яка відображає зрослий акцент на зв’язки між економікою і національною безпекою.

На думку голови КНР Сі Цзіньпіна, національна безпека вимагає не тільки модернізованої армії (яку Китай планує створити протягом наступного десятиліття) і внутрішньої «соціальної стабільності» (що стала важливим аспектом політики Сі). Вона вимагає дій ще й у таких сферах, як продовольчі та природні ресурси, комерція, виробничі ланцюжки, технології.

Саме тому нова п’ятирічка включає жорсткі цілі не тільки військових витрат, але і виробництва зерна, розмірів інвестицій у дослідження і розробки, темпів зростання цифрового сектора. Крім того, вона ставить перед китайським керівництвом амбітні цілі в передових галузях, як-от штучний інтелект, квантові комп’ютери, напівпровідники, нейробіологія і генетика, а також космічні, морські і полярні дослідження.

У сфері екології п’ятирічний план включає жорсткі цілі щодо скорочення викидів СО2 і енергоємності на одиницю виробництва. Втім, цим цілям бракує амбітності, що ставить під сумнів здатність Китаю виконати раніше зроблену обіцянку досягти піку викидів парникових газів до 2030 року і нульових нетто-викидів до 2060 року.

Вперше в історії цей план не містить цільових темпів зростання ВВП на майбутній п’ятирічний період. Натомість уряд пообіцяв підтримувати річні темпи зростання «в розумних, належних межах», що, на думку прем’єр-міністра Лі Кецяна, для 2021 року означає темпи «вище 6%». Одночасно уряд поставив перед собою нежорсткі цільові показники для низки інших економічних змінних.

Китай зосередився на реалізації «стратегії подвійної циркуляції», згідно з якою країна скорочуватиме свою залежність від зовнішнього попиту заради підвищення самостійності. Хоча уряд продовжить приділяти велику увагу експорту, він одночасно збільшуватиме імпортозаміщення та вживатиме заходів щодо захисту виробничих ланцюжків, особливо коли в них беруть активну участь американські фірми. І що найголовніше, Китай планує підвищувати внутрішнє споживання товарів вітчизняного виробництва. Заклопотаність проблемами національної безпеки безсумнівно перебуває в центрі цієї стратегії.

У китайського уряду є плани реформ і на інших ключових напрямах, хоча часто вони не викликають особливої довіри. Наприклад, влада хоче підштовхнути процес пожвавлення села і боротьбу з нерівністю. Однак вони відмовилися брати на себе зобов’язання щодо реалізації деяких найважливіших заходів, таких як перерозподіл доходів і багатства, податкова реформа, перебудова фрагментованої і абсолютно неадекватної системи соціального захисту, яка перешкоджає трудовій мобільності. Крім того, в плані немає положень про відкриття сектора послуг.

Одним із факторів, що лежать в основі нерівності, яким китайський уряд дійсно планує зайнятися, є система прописки («хукоу»). Прив’язуючи людей до «рідного міста», ця система часто блокує доступ працівників-мігрантів до освіти, охорони здоров’я та інших соціальних послуг. Новий п’ятирічний план передбачає скасування або пом’якшення обмежень у маленьких і середніх містах, а також введення системи балів у великих містах.

Втім, у минулому високі витрати і сильний опір часто заважали реформам системи «хукоу»: замість скасованих обмежень вводилися нові. Ще належить побачити, чи не станеться подібного і цього разу.

Крім того, китайський уряд хоче стимулювати «відповідний рівень народжуваності», щоб запобігти назріванню економічного спаду, спричиненого старінням населення. Є також пропозиції підвищити низький пенсійний вік «поетапним чином». Обидві реформи вже давно назріли. Але плани їх реалізації не містять необхідних деталей.

Нарешті, китайський уряд збирається зробити пріоритетною стратегію науково-технологічного розвитку вартістю $1,4 млрд, яка має допомогти досягнути самостійності країни в сфері передових технологій. Ключем до досягнення цієї мети є напівпровідники, які лежать в основі всіх цих технологій.

Але у Китая є слабке місце. Сьогодні країна здатна задовольнити лише 16% власних потреб у чіпах (в основному низького рівня) за допомогою місцевого виробництва, а вартість китайського імпорту напівпровідників перевершує вартість імпорту нафти. Оскільки США почали кампанію економічного тиску проти Китаю, що включає санкції, контроль за експортом та інвестиціями, такий стан викликає зростання занепокоєння.

Проблема Китаю в тому, що, хоча він є провідним світовим виробником товарів, він слабкий у фундаментальних сферах, як-от базові компоненти, матеріали і передові технології. На початку березня колишній міністр промисловості та інформаційних технологій Мяо Вей відзначав, що через цю слабкість країні знадобляться ще як мінімум 30 років, щоб досягти статусу промислової «великої держави».

Прогрес на шляху до самостійності у виробництві напівпровідників стане важливим тестом на здатність Китаю виконати інші, ширші завдання. Його успіхи значною мірою залежатимуть від того, чи зможуть керівники країни усвідомити межі авторитаризму, директив зверху і контролю над суспільством.

“НВ”