Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

Товарообіг агропродукцією між Україною і Китаєм за І півріччя 2020 року сягнув $2,7 млрд. А експорт – $2,4 млрд (основними експортними позиціями були кукурудза, соняшниковий шрот і соняшникова олія). Яка роль України в китайських стратегічних торговельних планах, про це детальніше з’ясовував AgroPolit.

«Один пояс, один шлях»

Так склалося історично, що Китай потужно розвивав два торгових напрямки: суходолом і морем. У 2013 році була сформована загальна концепція економічного об’єднання Шовкового шляху і Морського Шовкового шляху XXI століття в один проєкт. Цей план являє собою нову зовнішню стратегію Китаю на найближчу історичну перспективу. У 2013 році обидва проєкти об’єднані під загальною назвою «Один пояс, один шлях». Мета даного проєкту є поглиблення торговельних зв’язків між Китаєм і країнами Центральної Азії, Європи та прибережними державами Індо-Тихоокеанського регіону. Передусім, він передбачає будівництво мережі автомобільних доріг, залізниць, нафтопроводів, електричних мереж, портів та інших інфраструктурних проектів. Україна серед держав, чиєю територією проходить стратегічний маршрут Китаю, але тут важливо розуміти – ми повноцінні партнери чи потенційні жертви в стратегічних планах Китаю?

“Китайський досвід дуже б знадобився Україні, але, на жаль, я не чув, щоб якісь глобальні українські інфраструктурні проекти цікавили Китай поза зоною їхніх інтересів. Варто додати, що глобальне протистояння між Китаєм та США накладає відбиток на співпрацю України з цими державами. Активізація більш глибоких відносин з Китаєм дратує наших американських партнерів, а ми пам’ятаємо, що вони мають досить великий вплив на корпоративне керівництво в Україні. З іншого боку, ми розуміємо, що Китай – це цікавий і потужний партнер. Він готовий інвестувати кошти в Україну, будувати в Україні.

Китай зацікавлений в нашій аграрній продукції, машинобудуванні та інших товарах. Тому напрям зовнішньоекономічної діяльності країни у цьому питанні має визначити президент України Володимир Зеленський, щоб було чітко зрозуміло – з ким ми «дружимо» і на яких умовах? Адже сьогодні в цьому питанні присутність політики починає переважати суто економічні фактори”, – прокоментував ситуацію заступник директора Департаменту комерційної роботи «Укрзалізниці» Валерій Ткачов.

Китай бачить цей маршрут як відновлення «Шовкового шляху» по морю і суходолу з метою доставки своїх товарів на світовий ринок. У зворотному напрямку повинні попрямувати ресурси: нафта, газ, залізна руда, сільськогосподарська продукція та інші сировинні товари.

Те, що Китай планує реалізувати проєкти зі створення інфраструктури для постачання на світові ринки своєї високотехнологічної продукції, не є чимось поганим. І те, що за допомогою даної інфраструктури він планує імпортувати сировину – теж. Питання виникають із приводу того, як саме Китай реалізуватиме цю ініціативу.

До цього часу 127 країн і 29 міжнародних організацій поділяють китайське бачення перспектив, які проєкт може надати глобальному розвитку, через що підписали угоди про співпрацю в межах ініціативи. Поки що, попри численні зауваження, застереження та побоювання, ніхто свій підпис не відкликав.

Україна була однією з перших, хто приєднався до ініціативи. У 2015 році підписано протокол між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством комерції КНР про зміцнення співпраці зі спільної реалізації ідеї побудови економічного поясу Великого шовкового шляху. У грудні 2017-го укладено план дій Україна-КНР із реалізації ініціативи спільного будівництва «Економічного поясу шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ століття».

У 2019 році ці 2 міністерства уклали Меморандум про взаєморозуміння щодо початку підготовки двостороннього плану співробітництва зі спільного будівництва Економічного поясу Шовкового шляху та Морського Шовкового шляху ХХІ століття у найрізноманітніших галузях – від сільського господарства до зв’язку та інформації.

Логістика, інфраструктура, інвестиції

Більшість проєктів у межах проєкту «Один пояс, один шлях» спрямовані саме на будівництво інфраструктури. Фінансування забезпечується за рахунок контрактів, підкріплених дисконтованими кредитами з китайського бюджету (розмір кредитів розраховується в сторону зменшення кінцевої суми до погашення). Таке кредитування може безпосередньо направлятися урядам-одержувачам, проте обов’язковою умовою є участь в реалізованому проєкті китайської компанії. Погашення ж кредиту іноді може здійснюватися у вигляді ресурсів.

“Сьогодні Китай потужно розвиває власну внутрішню залізничну інфраструктуру. У них за планом має бути побудовано до 2035 року додатково 60 тис. км залізничних колій. Нагадаю, що вся мережа залізничних колій в Україні дорівнює, приблизно 20-21 тис. км. Також у планах китайців побудова трьох залізних доріг територією України. Вони досить активно інвестують кошти в інфраструктуру, адже розуміють, що наявність міцної та розгалуженої інфраструктури – це пряма вигода й конкурентні переваги для просування власного експортного потенціалу.

Варто пам’ятати, що китайська економіка експортоорієнтована, без міцної логістичної інфраструктури у них навряд чи вийде демонструвати високі темпи зростання експорту та, відповідно, зростання економіки. Тому вони намагаються утримувати лідерство на цьому напрямку”, – прокоментував Валерій Ткачов.

“Розвиток логістичних напрямків для України – дуже важливе питання. Це важливо не тільки для розвитку АПК, а й інших секторів економіки. Тут варто пам’ятати і про морський, і про річковий транспорт, залізничний транспорт і автошляхи, будівництво автобанів, розвиток інфраструктури вздовж річок. Це і логістичний хаб, який вони хочуть робити в Одеській області (біля гирла Дунаю). Тож, якщо кошти на розвиток цих програм отримають українські компанії – це непогано для нас, якщо ж кінцевими бенефіціарами будуть китайські компанії, треба дуже уважно вивчати умови й обережно підходити до залучення таких організацій в економічне життя України”, – заявив Леонід Козаченко, депутат Верховної Ради України VIII скликання, голова Ради підприємців при Кабінеті міністрів України, президент Української аграрної конфедерації (УАК).

За словами Ткачова, Китай зацікавлений в українському аграрному бізнесі та розвитку відповідної інфраструктури на теренах України. Також він наводить приклад позитивних наслідків від співпраці.

“Наприклад, у нас працює китайська компанія COFCO, вона на третьому місці (з часткою – 9,2%) за обсягом експорту українського зерна (після компанії «Кернел» з часткою в зерновому експорті в 10% і «НІБУЛОНу» — 9,8%). Якщо більш предметно говорити про логістичні напрямки, варто звернути увагу на той факт, що у нас з’явилися перші контейнерні потяги з Китаю. Загалом їх було вже 5 штук. Скоро у зворотному напрямку поїде українська агропродукція”, – повідомив заступник директора Департаменту комерційної роботи «Укрзалізниці».

За його словами, «Укрзалізниця» зараз максимально зацікавлена у розвитку контейнерних перевезень, адже вони бачать за цим напрямом майбутнє.

“Сьогодні лише 2,7% вантажів ми перевозимо в контейнерах, все інше – спеціалізованим рухомим складом. І якщо раніше цей напрямок був слабко розвинений і нічого не робилося для його прогресу, то сьогодні ми усвідомлюємо його перспективи й намагаємося максимально збільшити відсоток контейнеризації. Для прикладу можу навести дані: наприклад, у сусідній Білорусі за допомогою контейнерів перевозиться 15% вантажів, у Європі – 30-50%. Переваги від такого транспортування – універсальність вантажу, адже незалежно від складу, він лежить у великій скрині, яку можна транспортувати і морем, і залізницею, і в будь-який інший спосіб. Ми це усвідомлюємо і щороку у нас йде приріст контейнерних перевезень на рівні 15%. Навіть під час кризи та карантинних обмежень позитивна тенденція не змінилася”, – каже Валерій Ткачов.

Та чи все так добре і безхмарно у співпраці між Україною та Китаєм, чи не вийде так, що завдяки цьому проекту Китай в обмін на свої пільгові кредити (а не прямі інвестиції!) отримає участь своїх компаній в реалізації інфраструктурних проектів, за допомогою яких експортуватиме свою ж продукцію?

“Ми повинні чітко розуміти – це інвестиції чи спроба поглинання окремих секторів і сегментів виробництва? Наприклад, я не можу сказати, що сьогодні присутність Китаю аж занадто велика у сільському господарстві, але той факт, що Китай має потужний інвестиційний ресурс – про це відомо вже давно. Ніхто не відміняв їхній стратегічний напрямок «Єдиний пояс, єдиний шлях». Вони створили приблизно 4 роки тому «Азійський банк розвитку», де 66 провідних країн світу стали учасниками і долучилися до фінансування цієї структури. Банк власними силами сформував капітал у розмірі $4 млрд, плюс ще $4 млрд додали оці 66 країн.

Тобто було залучено $8 млрд на 10 років для інвестування програми з довгострокового кредитування в межах програми «Єдиний пояс, єдиний шлях». Правда, вже 2 роки з цих 10 пройшли. Програма має свої часові рамки. Але якщо частина цих коштів через інвестиції прийде в Україну, якщо вони будуть вкладені в інфраструктуру (наприклад, проєкт, який уже обговорювався: будівництво швидкісного залізничного полотна Одеса–Київ–Львів–Варшава–Берлін) – це буде дуже добре для України. Адже він дозволить зв’язати південні регіони України із західним світом, хоча сам проєкт є частиною довготривалої стратегії Китаю”, – коментує перспективи генеральний директор організації «Українська аграрна конфедерація» (УАК) Павло Коваль.

Колонізація тихою сапою чи вигідна співпраця?

Китай інвестував в Україну близько $7 млрд і планує інвестувати ще $10 млрд. Основні завдання інвестицій полягають у тому, щоб оживити сільськогосподарську, енергетичну сферу, інфраструктурні проекти а також інші сфери економіки, які цього потребують.

Серед найбільших вливань коштів, які китайська сторона вже зробила, можна виділити низку аграрних проектів: у 2016 році в портово-логістичній сфері китайська корпорація COFCO Agri запустила в Миколаївському морському торговому порту перевантажувальний комплекс зернових і олійних культур річною потужністю 2,5 млн тонн. Інвестиційний проєкт обійшовся в $75 млн. COFCO Agri в Україні контролює також чотири елеватори. Один — у Херсонській області, один — у Донецькій. У Донецькій області елеватор на сьогодні не працює, тому що перебуває на непідконтрольній Україні території. Ще два елеватори є в Дніпропетровській області. Крім цього, ще є маслоекстракційний завод у місті Маріуполі. За увесь період перебування на ринку України компанія інвестувала понад $200 млн.

У березні 2020 року французька контейнерно-логістична компанія CMA CGM продала частку в контейнерному терміналі в Одесі Terminal Link під час закриття першої операції з продажу портових активів спільного з China Merchants Port Holdings підприємству Terminal Link. Спільне підприємство Terminal Link було створено в 2013 році і на 51% належить CMA CGM і 49% – China Merchants Port. Угода є частиною глобальної домовленості між компаніями, підписаної в кінці 2019 року і передбачає продаж частки в 10 терміналах загальною вартістю в $968 млн.

Крім потужних інвестицій, можна відзначити й низку невеликих капіталовкладень китайських інвесторів в економіку України. Починаючи з 2013-го на околицях села Наумівка, що в Чернігівській області, веде свою діяльність сільськогосподарська компанія «Фанда», засновниками якої є велика китайська сільськогосподарська державна корпорація «Хуанфаньцюй». Також китайська компанія планує інвестиції в промислову переробку картоплі в Україні.

Окрім аграрного напрямку Китай активно інвестує та скуповує українські фінансові установи: АТ«Фондова біржа ПФТС», де китайська сторона викупила контрольний пакет акцій; придбання у 2017 році найбільшою спотовою товарною біржою КНР Bohai Commodity Exchange Co. Ltd. (BOCE) у Фонду держмайна України пакет акцій (99,9%) Українського банку реконструкції та розвитку, що перебував у власності держави, за стартовою ціною 82,8 млн грн.

Крім цього, в планах китайських інвесторів є намір вкласти кошти ($600 млн) в українську ТЕС, але вони хочуть отримати державні гарантії. Також китайська компанія CNBM є одним із найбільших інвесторів в екологічну енергетику України й володіє низкою потужних сонячних електростанцій в Одеській і Миколаївській областях. Керівництво компанії інформує, що інвестиції сукупно становлять близько $1 млрд.

Офіс китайської Xinwei Group, однієї з провідних телекомунікаційних компаній КНР у світі, було відкрито в Києві 2014 року. Український телекомунікаційний оператор «Просат» створює мережу мобільного широкосмугового мультимедійного зв’язку 4-го покоління (національного масштабу) саме на базі технологій McWiLL® компанії Xinwei Group. Уже встановлено 150 базових станцій, які покрили зв’язком столицю України й значну територію від Харкова до Маріуполя, смуга покриття проходить через чотири східні області країни.

І не варто забувати про спробу купівлі китайською Skyrizon контрольного пакету акцій «Мотор Січі», хоча, в даному випадку, транзакція була заморожена через розслідування СБУ.

Розглядаючи фінансові відносини між Китаєм та Україною не варто забувати і про кредит ДПЗКУ.

За словами виконавчого директора української асоціації «Пояс та Шлях» Тараса Голуба, відповідь у вирішенні питань між Україною та Китаєм знаходиться у стратегічній площині.

“Потрібно визначити подальший вектор розвитку відносин на державному рівні. Або приймати китайську модель централізації і створювати на політичному рівні ефективного оператора з впливом не тільки на українську сторону ринку, але і на китайську. В цьому випадку проєкт ДПЗКУ має право на глибоку модернізацію. Або приймати українську модель ліберального ринку і вести діалог з офіційним Пекіном про розширення присутності в Україні компаній альтернативних COFCO для розширення в Україні конкуренції серед трейдерів заради розширення можливостей поставок в Китай для дрібних і середніх операторів. Варто відзначити, що з української сторони важливість вирішення проблеми ДПЗКУ об’єктивна, а ось китайська сторона навряд чи бачить цей проект наріжною проблемою в українсько-китайських відносинах, оскільки для офіційного Пекіна також зрозумілі недоліки в роботі китайського партнера ДПЗКУ за цим проєктом”, – заявив Тарас Голуб.

Власне, всі розуміють, що питання з ДПЗКУ потрібно вирішувати.

Перспективи України на китайському ринку

Український ринок дуже повільно реагує на виклики саме через державну систему, яка ніколи не відрізнялася швидкістю, а в останні роки державні органи продемонстрували тотальні провали у просуванні українських інтересів.

“Слід враховувати, що ринок України з 2012-2013 років зазнав тільки пасивних змін під тиском товарообміну з Китаєм. А ось з китайської сторони ринок змінюється дуже динамічно. Очевидно, що Китай підсилює державний вплив на ринок, але при цьому не через адміністративний вплив, а через управління та підвищення конкуренції серед китайського бізнесу. Тож, якщо раніше обсяг квот на COFCO становив до 75% від загального обсягу, а інші оператори отримували лише близько 25% квот і часто не могли реалізовувати цю можливість, то сьогодні отримує лише 45-50% від обсягу квот. Ходять впевнені чутки про наміри КНР створити альтернативного до COFCO централізованого оператора в КНР. Всі ці зміни пов’язані в високою динамікою розвитку китайського ринку і в цьому треба шукати можливості”, – підказує формулу дій Тарас Голуб.

На його думку, особливе значення мають перспективи розвитку трейда іншими продовольчими товарами з КНР: вже дозволеними (ячмінь, соя, яловичина, молочні продукти, шрот соняшнику та ріпаку, буряковий жом, мед), перспективними до вирішення (м’ясо птиці, свинина, пшениця і продукти її переробки, фрукти, овочі), так само продукти не потребують державних дозволів (соняшникова олія, широкий спектр споживчих продуктів харчування). На прикладі роботи з ринком м’яса птиці очевидно, що Україна «пасе задніх» серед основних геополітичних конкурентів на цьому ринку Китаю: так ще в 2019 році КНР відкрила свій ринок для м’яса птиці з РБ і РФ. Очевидно, що кожен з перелічених товарних сегментів вимагає окремого розгляду.

На завершення слід зауважити, що ринок продовольства в Китаї є не тільки одним із найбільших в світі, а й характеризується найбільшими в світі темпами розвитку і складною структурою функціонування. Глибоке розуміння детальних особливостей окремих товарних сегментів і ринку продовольства КНР в цілому є ключовим фактором успіху в розкритті його потенціалу для України.

За словами Тараса Голуба, стратегія просування українського експорту в Китаї не можлива без двох ключових завдань: консолідації зусиль держави і українських операторів ринку, а так само прямої і активної присутності в КНР.

“Одна з успішних моделей вирішення таких завдань реалізована міжнародними юридичними компаніями в роботі на китайському ринку юридичних послуг, що може бути базовим прикладом для дій. Наприклад, відома практика створення так званих «China Desk». По суті це окремі офіси на території Китаю, створені об’єднаними зусиллями однієї або декількох міжнародних юридичних компаній. Такі офіси забезпечені як постійним персоналом, так і робочими місцями для співробітників офісів цих компаній в інших точках світу. Наявність такого офісу дозволяє співробітникам різних компаній-учасників проєктів у Китаї, середньостроково перебувати в країні на час реалізації активної фази проєктів, а робота постійного персоналу «China Desk» забезпечити координацію загальної за проєктами роботи в КНР і забезпечення функціонування самого офісу”, – впевнений Тарас Голуб.

“AgroPolit”