Асоціація
Українсько-Китайського
співробітництва
  • Оглядач / Інтерв'ю та коментарі

    Три історії на тлі коронавірусу, які дають надію

    2020-04-07

    Понад місяць увесь світ живе в умовах пандемії. А отже — поганих новин, хвилювання за своїх близьких, карантинних обмежень, браку живого спілкування, боротьби з неправдивою інформацією та психологічної нестабільності. Попри те, що ми носимо маски і за можливості не залишаємо свій дім (принаймні так мало б бути), життя з його звичними явищами — народженнями, смертями, любов’ю, роботою або навчанням — триває.

    Турбота

    24-річна Лі Тін працювала медсестрою швидкої допомоги в Центральному шпиталі китайського міста Ухань, звідки почалась пандемія COVID-19 ще в січні. Саме туди почали звозити всіх інфікованих пацієнтів. Тін постійно працювала з ними — доки наприкінці січня не заразилася сама.

    «Я був готовий до цього, відколи шпиталь став фактично осередком вірусу. Але я аж ніяк не очікував, що це станеться настільки швидко. Але оскільки це вже трапилося з нами, мусимо налаштувати себе на позитив», — зазначив чоловік Тін, Хаі Тан, у першому епізоді свого відеоблогу Оur Coronavirus Diary («Наш щоденник коронавірусу») на YouTube.

    Упродовж усієї хвороби своєї дружини Тан, професійний оператор, знімав їхні будні й боротьбу з вірусом та публікував відео в мережі. Успіх цих розповідей перевершив очікування подружжя. Відео набирали десятки тисяч переглядів, а люди в коментарях почали просити поради, як правильно поводитися з хворими близькими та як можна їм допомогти.

    Коли у Лі Тін знайшли коронавірус, симптоми були легкими і нагадували грип. Вона вирішила залишитися вдома на самоізоляції. Пара відправила маленького сина до бабусі та роз’їхалась по різних кімнатах.

    Тін навчила чоловіка ретельно дезінфікувати квартиру, змусила триматися подалі від неї і носити захисний костюм. Тан залишав їжу для дружини на столику біля дверей її кімнати, а спілкуватися доводилося через відеочат. Як це все відбувалося, Тан фільмував та показував у відеоблозі.

    На сьомий день ізоляції Тан залишив на столику біля кімнати дружини букет її улюблених квітів та торт, які спромігся дістати у карантинному місті з нагоди четвертої річниці їхнього весілля. А ще — маленький червоний конверт із запискою, в якій йшлося: «Коли коронавірус мине, за допомогою цієї записки можеш просити мене поїхати з тобою в будь-яке місце в цьому світі».

    Хай Тан у своїх відео показує, як прибирає квартиру і готує улюблені страви дружини, але зізнається, що часом і йому було складно не впасти духом.

    «Я був налаштований більш оптимістично й раціонально, але це аж ніяк не означає, що у мене ніколи не було думок про те, наскільки погано все могло б обернутися. Я пам’ятаю, як у неї одного дня температура піднялась до 39 градусів, вона просто лежала в ліжку й плакала. У цей момент я відчув, що навіть слова втіхи будуть безсилими. Я дуже хотів обійняти її, але вона лише заховалась під ковдру і просила на чіпати її. Вона боялася, що може заразити і мене», — розповідає Хаі.

    Згодом стан Лі Тін погіршився, вона страждала від кашлю, лихоманки, болю та втоми у тілі. На тринадцятий день ізоляції Тін запитала чоловіка під час відеодзвінка: «Ти коли-небудь шкодував, що одружився зі мною?» Той відповів: «Ніколи, ніколи, ніколи! Я лише шкодую, що не зустрів тебе раніше».

    Потім Тін шпиталізували. Перебуваючи в лікарні, вона теж записувала відео, де розповідала про свій стан і дякувала чоловіку й колегам, які піклувалися про неї. А 5 березня аналіз виявив, що все добре: Лі Тін одужала.

    «Ми не самі. У нас є ті, кого ми любимо, наша родина, друзі, які дбають про нас. Саме їхня підтримка і давала мені сили боротися з вірусом. Мені не надто добре вдається висловлювати свої почуття, і я часто втрачаю терпіння, коли спілкуюся зі своїм чоловіком. Але я дуже ціную все, що він робить для мене. Звісно, ця інфекція — жахливе випробування, але вона навчила мене висловлювати свою любов до нього», — каже Тін.

    Любов

    Карантинні обмеження та закриття кордонів між країнами не стали на заваді регулярним зустрічам закоханої пари — 85-річної датчанки Інги Расмуссен та 89-річного німця Карстена Тюксена. Навіть тепер вони продовжують щоденно бачитися на кордоні у селищі Афентофт. Інга приїжджає автівкою з міста Галлехус, а Карстен — велосипедом з Зюдерлюгума.

    Пара розміщається на привезених з собою розкладних стільцях на безпечній дистанції, кожен — по свій бік кордону, наливає каву з термокружок. Часом ще й відкриває пляшку Geele Köm — шнапсу з тміну, який раніше пара постійно пила вечорами, що проводила разом. Відтоді не змінився й тост: «За любов!» Інга, щоправда, здебільшого не п’є шнапс, бо постійно за кермом.

    Пара зустрілась уперше два роки тому у Галлехусі біля крамниці, де продавались картопля й полуниці. Обоє вони — вдівці. Карстен приїхав до містечка, щоби зустрітися з іншою жінкою. У черзі він побачив Інгу й запитав, чи Кірстен, до якої він прямував, усе ще мешкає в тому самому будинку.

    «На той момент вона переїхала до Тондерна. Я сказала йому, що він із легкістю знайде там її будинок. Але він у відповідь сказав, що вже зустрів мене і вручив мені великий букет квітів, який, очевидно, призначався Кірстен. Спершу я подумала: щось тут не так, а він одразу ж запросив мене поїхати з ним до Зюдерлюгума, щоби я могла подивитися, де і як він живе. І я погодилась! Досі не можу зрозуміти, чому», — розповідає Інга. Потім було запрошення до ресторану, на яке вона теж погодилась.

    Тепер вони називають одне одного не інакше як Schatzi (з німецької — «золотко»). Він добре знає данську, а вона німецьку. А ще вони разом мандрують — вже їздили до Рейну та Дунаю. Планували нову відпустку, доки у плани не втрутилися коронавірус та карантин. Тепер Інга та Карстен мріють, щоби він якнайшвидше завершився, аби обійняти одне одного.

    Історію Інги та Карстена розтиражували європейські медіа після того, як на пару звернув увагу мер данського містечка Тондерн Генрік Франдсен. Він зустрів їх під час велопрогулянки й поділився світлиною у Facebook. «Давайте теж будемо разом у ці складні часи», — зазначив він у пості.

    medium

    Фото: Henrik Frandsen

    Народження

    Джейсон Сеттлер та його дружина дізналися, що після багатьох невдалих спроб вони нарешті стануть батьками, коли про коронавірус у США ще не йшлося. Та й навіть на 34 тижні вагітності, який припав на початок лютого, ще все було більш-менш спокійно.

    Пара приїхала до Центру сім’ї у Енн-Арборі, штат Мічиган. Там їм показали, куди саме вони зможуть заселитися, показали маленьке дитяче ліжечко поряд із ліжком для матері, і окремо — батьківське. А потім стало відомо про перші випадки зараження коронавірусом у США.

    «Попри запевнення президента, що ось уже скоро кількість випадків буде рівною нулю, ми з дружиною припинили цілуватися і навіть тримати одне одного за руку, бо раптом ми передамо вірус одне одному, або — найстрашніше — нашій дитині», — розповідає Сеттлер.

    На 36 тижні вже стало відомо про першу смерть від коронавірусу у Вашингтоні. До 39-го кількість смертей перевалила за 100. «А у вівторок, 24 березня, ми залишили лікарню вже з Вінні, нашим маленьким дивом, яке було міцно пристібнуте в дитячому автокріслі. На той момент уже було відомо про понад 53 тисячі випадків зараження в Америці».

    Дружина Джейсона Венді з новонародженою донькою Вінні

    Дружина Джейсона Венді з новонародженою донькою Вінні
    Сімейне фото/USA TODAY

    Джейсон каже: ніяк не міг позбутися відчуття провини — тому що все відбувалося не зовсім так, як планувалося. Нові правила у зв’язку з коронавірусом забороняли у пологовому будь-яких гостей, можна було вибрати, кого допускати до жінки — лише чоловіка або лише доулу. Сеттлера попросили не виходити з кімнати дружини, скрининг проводили щоразу на вході. Жодних квітів, повітряних кульок, відвідувачів чи професійних фотографів. У перший день ще можна було замовити обід за паперовим меню — потім їх скасували через небезпеку поширення вірусу.

    «Але я думав: у той час як медсестри, що постійно перебувають серед смертей, використовували мішки для сміття як халати у Нью-Йорку, нашими проблемами були грудне вигодовування та здоровий сон, незважаючи на цілодобовий потік медичних працівників, які приїжджали перевірити нас».

    Через коронавірусні обмеження Джейсону не дозволили прийти разом із дружиною та малям на перший огляд у педіатра. До того ж, за його словами, постійно відчувалась непевність: де гарантія, що вірусу не було ні в кого з представників медперсоналу, який про нас піклувався, чи що лікарняні ліжка належним чином продезінфіковані.

    «У сусідньому від нас окрузі Мічигану, Вейн, зараз один із найбільших спалахів COVID-19 на середньому заході США. І вже за кілька днів або тижнів ми можемо потерпати так само. Але зараз я багато думаю про те, що успадкувала наша дівчинка, прийшовши у цей світ. Так, це сталося на тлі найгіршої світової кризи в галузі охорони здоров’я. Але її поява доводить, що нам тепер так потрібні дива», — каже Джейсон.

     

    hromadske

    Напишіть відгук

    Your email address will not be published. Required fields are marked *